Копенгагенська школа структуралізму (глосематика)
Л. Єльмслев

Однією з найоригінальніших структурних течій є копенгагенський структуралізм.

Копенгагенський (датський) структуралізм або глосематика – лінгвістична течія структуралізму, яка мала на меті створення універсальної лінгвістичної теорії, трактує мову як абстрактну структуру й описує її суто формальними способами без звертання до її субстанцій (реального змісту і звучання).

Тривалий час був найвпливовішим і найавторитетнішим структуральним напрямом. Виник в 1931 р. внаслідок об’єднання датських мовознавців у лінгвістичне товариство, так званий Копенгагенський осередок. Засновником осередку був Луї Єльмслев (1899-1965) – директор інституту лінгвістики і фонетики при філософському факультеті Копенгагенського університету. Крім Єльмслева до осередку входили В. Брьондаль (1887-1942), Г. Ульдаль (1907-1957), К. Тогебю (1918-1974) та ін.

Теоретичними джерелами цього напряму було вчення Соссюра і логістична теорія мови Уайтхеда, Рассела та Карнапа. Із теорії Соссюра Копенгагені запозичили ідею про розрізнення мови та мовлення, розуміння мови як системи знаків, положення про те, що мова – це форма, а не субстанція, і в мові нема нічого, крім відмінностей (чиста структура відношень), а також про те, що мова повинна розділятися в самій собі і для себе.

Неопозитивізм (ідеї Уайтхеда, Рассела та Карнапа) вплинув на розвиток структуралізму взагалі, однак послідовне вираження його принципи знайшли саме в глосематиці.

Творцем глосематики вважають Луї Єльмслева – автора багатьох праць, в яких розвинуто ідеї цієї мовознавчої течії. Він робить спробу створити загальну теорію мови.

Лінгвістика, на думку Єльмслева, має досліджувати мову не як механічне поєднання позамовних явищ, а як самодостатнє ціле. Лінгвістична теорія має відповідати трьом вимогам: несуперечливості, простоті і повноті. Об’єктами дослідження є тексти. Необхідно створити процедурний метод, за допомогою якого можна було б описати не лише конкретні датські тексти, а й усі тексти, навіть уявні. Таким чином ми будемо отримувати нові знання, які стануть нам в нагоді при створенні нового тексту. Він вводить загальні, універсальні терміни, що ґрунтуються на відношеннях між мовними елементами, тому їх можна застосувати і до фонем, і до морфем, і до слів, і до речень:

1)                     взаємозалежності, за яких один член передбачає існування іншого  і навпаки, називаються інтердепенденціями;

2)                     однобічні залежності, за яких один член передбачає існування іншого, але не навпаки, називаються детермінаціями;

3)                     вільніші залежності, в яких обидва члени є сумісними, але жоден із них не передбачає існування іншого, називаються констеляціями.

Аналіз тексту полягає в членуванні. Об’єкт, що аналізується, - це клас, інші об’єкти, які встановлено наступним членуванням, - сегменти класу, а об’єкти третього членування сегменти сегментів. Класи у мовленні – ланцюжки, а сегменти цих класів – частини цих ланцюжків. Класи в системі – парадигми, а сегменти класів у системі – члени парадигми. Таку процедуру в цілому Єльмслев називає дедукцією.

Мета аналізу не просто у членуванні мови на все менші одиниці, а у встановленні взаємозалежностей між ними і в об’єднанні їх у класи, що мають спільні функції. Єльмслев один із перших спробував систематизувати наявні в мові функції, використовуючи поняття константи і змінної.

Він услід за Соссюром розглядає мову як знакову систему. Усі знаки мови складаються з незнаків, тобто фонем, кількість яких обмежена. Такі незнаки вчений називає фігурами. Аналіз знаків Єльмслев проводить у плані вираження і плані змісту. Однак зміст і вираження вжиті ним не в традиційному значенні. І у плані змісту, і у плані вираження він виділяє субстанцію і форму. Субстанцією змісту є мовна інтерпретація відображеного в мозку людини зовнішнього світу, а формою змісту є спосіб упорядкування ідей. Мову потрібно вивчати як форму. Вивчення форми змісту Єльмслев називає плерематикою, а відповідні одиниці – плеремами; вивчення форми вираження називає кенематикою, а відповідні одиниці – кенемами.

Вчений велику роль відводить методу комутації, за допомогою якого легко можна зафіксувати відношення між мовними одиницями.

Позитивним у копенгагенському структуралізмі було прагнення опрацювати точний метод аналізу, який спирається на дані математичної логіки.

Недоліком глосематики є значне звуження і збіднення об’єкта дослідження, відірваність мови від людини, суспільства, культури, історії.

В історію науки глосематика увійшла як спроба гранично абстрагованого від будь-якої конкретики підходу до мови, однак вона значно розширила поняттєвий апарат мовознавства, систему методологічних принципів.