Головна » Статті » Мовознавство » Історія, теорія, методологія

Лінгвістичні погляди Олександра Савича Мельничука

Сьогодні ми його знаємо як члена-кореспондента АН СРСР, видатного теоретика мовознавства. Автор праць із загального та індоєвропейського мовознавства, славістики, української та російської мов. Найважливішим з них є „Розвиток структури слов’янського речення” (1966), „Про роль мислення у формуванні структури мови” (1966), „Поняття структури і системи мови” (1970), „Про генезу індоєвропейського вокалізму” (1970), „Про мову Київського літопису ХІІ століття” (1983). Крім цього, Мельничук є співавтором і редактором праць „Вступ до порівняльно-історичного  вивчення слов’янських мов” (1966), „Сучасна українська мова. Синтаксис” (1972), „Сучасне зарубіжне мовознавство” (1983), „Історична типологія слов’янських мов” (1986) та ін. Керував підготовкою фундаментального семитомного „Етимологічного словника української мови”, створив школу українських етимологів.

„У своїх дослідженнях він ішов шляхом дедалі ширших узагальнень від праць, пов’язаних безпосередньо з синхронічною україністикою, до етимологічних і загальнолінгвістичних, від загальнославістичних до загальноіндоєвропейських для того, щоб закінчити, на превеликий жаль, не вивершеною серією досліджень, у яких ставилося й аргументувалося положення про спорідненість усіх мов світу” – зазначав Ткаченко.

Новим було бачення О. С. Мельничука філософських проблем мовознавства, зокрема таких, як мова і мислення, система і структура мови, мова як знакова система. Багато уваги вчений приділяв питанню розвитку мови. У статті „Розвиток мови як реальної системи” та в інших працях розвиток мови розглядає через призму її системності і доходить таких висновків:

1)                       мова еволюціонує поступово (не стрибкоподібно), не порушуючи рівноваги системи;

2)                       якщо мовні зміни приводять до посилення системності, то мова прогресує, а якщо до послаблення – то мова регресує;

3)                       прогрес мови – це зростання її можливостей виражати новий зміст;

4)                       причинами мовних змін можуть бути свідомими (пов’язані з розвитком соціуму) і несвідомими (які мають психолінгвістичну природу); прикладом перших є пуризм.

5)                       потужним чинником розвитку мови є мислення. При цьому роль мислення на різних етапах розвитку мови є неоднаковою. У процесі історичної взаємодії між мисленням і структурою мови загальний вплив мислення на мовну структуру поступово посилюється, у той час, як зворотний вплив структури мови на мислення відповідно послаблюється.

Будучи видатним теоретиком порівняльно-історичного мовознавства,
О. С. Мельничук переконаний в реальності реконструйованих мовних платформ, тому він залучав до більш широких порівнянь не тільки зафіксовані писемністю форми, а й реконструйовані. Це дало змогу висунути ідею спорідненості усіх мов світу, їхнього походження від єдиної прамови людства, про що йдеться в його фундаментальній праці „Про всезагальну спорідненість мов світу” (1991).

Вчений сформулював п’ять принципів порівняльно-історичного дослідження мов:

1)                    необов’язковість встановлення відповідності між голосними в коренях слів;

2)                    встановлення відповідностей не між ізольованими приголосними, а між групами приголосних;

3)                    встановлення відповідностей із допущенням можливості метатези приголосних кореня;

4)                    встановлення відповідностей між формами з різними інфіксами і формами без них;

5)                    встановлення семантичних паралелей із урахуванням можливості розходження значень.

О. С. Мельничук був також відомим славістом та україністом.

Категорія: Історія, теорія, методологія | Додав: damar (02.08.2008) | Автор: damar E W
Переглядів: 2550 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]