Представником молодограматизму був основоположник Московської лінгвістичної теорії Пилип Федорович Фортунатов (1848-1914). Уся викладацька і наукова діяльність Фортунатова була пов’язана з Московським університетом, в якому навчався і працював. Після закінчення університету він продовжив вивчати порівняльно-історичну граматику індоєвропейських мов, санскрит, палі, литовські літописи в наукових центрах Німеччини, Франції і Англії. У 1875 р. захистив магістерську працю з санскриту. З 1876 до 1902 р. викладав в Московському університеті загальне мовознавство, порівняльну граматику індоєвропейських мов, старослов’янську, литовську, давньоіндійську й готські мови. Друкувався дуже мало. Свої ідеї розвивав переважно в лекційних курсах. Після смерті, в 1956-1957 рр. вийшов двотомник його праць. Згідно з традиціями молодограматизму предметом мовознавства Фортунатов уважав мову в її історичному аспекті й підходив до її вивчення психологічно та історично. Однак він не заперечував корисності синхронічного підходу до вивчення мови, особливо стосовно питань загальних основ граматики. Вивчав проблеми звукових змін, у фонетичних процесах намагався виявити загальні закономірності. На противагу молодограматикам, які перебували на індивідуально-психологічних позиціях, наголошував на суспільному характері мови й зв’язку її історії з історією суспільства.

Слово Фортунатов досліджував в двох аспектах – лексикологічному й граматичному, сформулював поняття нульової флексії, розмежовував етимологію і морфологію. Встановив історичні епохи палаталізації задньоязикових [ґ], [к], [х] перед голосними переднього ряду, відкрив закон про рух наголосу в балто-слов’янських мовах і закон про акцентні відношення в індоєвропейських мовах.

Створена П. Ф. Фортунатовим школа отримала назву формальної, оскільки особливу увагу він приділяв формі мовних одиниць. Учення про граматичну форму посідає провідне місце в концепції мовознавця. Граматичну форму слова він розуміє вузько морфологічно, як членування слова на основу і закінчення. Таке розуміння форми слова випереджало системний підхід до морфології в структурній лінгвістиці.

До виділення частин мови у Фортунатова був суто формальний підхід. Частини мови – це розряди слів, які групуються за формальними ознаками. Так, до одного розряду він відносив слова писал і зелен, оскільки вони змінюються за родами, але не за відмінками, а слова депо, писать, хорошо, ах об’єднував в один клас як такі, що не змінюються.

Основною синтаксичною одиницею мови Фортунатов вважав словосполучення, а не речення. Предметом синтаксису в його концепції є форми словосполучень.

Отже, П. Ф. Фортунатов по-новому трактував лише граматичну теорію, а до загальних проблем мовознавства він підходив як молодограматики. Його школа відзначалась  прагненням до наукової строгості та несуперечливості дослідження.

П. Ф. Фортунатов виховав цілу когорту відомих мовознавців. Його учнями були О. О. Шахматов, В. К. Поржезинський, О. М. Пєшковський,
М. М. Покровський, М. М. Петерсен, норвежець О. Брок, француз П. Буайє, серб О. Бєлих, румун Й. Богдан та ін. І це не випадково, бо, як зазначав
О. О. Шахматов, Фортунатов „йшов попереду німецької лінгвістичної науки”, яка перебувала на провідних позиціях. А славетний датський структураліст Луї Єльмслев заявив, що Фортунатова можна вважати родоначальником структуралізму, бо його школа „підійшла найближче до практичної реалізації цих ідей”.