Словник "Мовна культура педагога".А - Матеріали з педагогіки - Педагогіка - Каталог статей - Наша освіта
Головна » Статті » Педагогіка » Матеріали з педагогіки

Словник "Мовна культура педагога".А

А

АВТОЕТНОНІМИ – самоназви різних етнічних груп, на відміну від алоетнонімів – назв етносів, наданих їм чужими етносами. Авто етноніми вивчаються етнонімікою – розділом історичної ономастики.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля – К., 2006. – С.10.

АВТОКОМУНІКАЦІЯ – мовлення, спрямоване на самого адресанта як внутрішній монолог мовця із самим собою. Дослідники називають авто комунікацію інтрасуб’єктною квазікомунікацією.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля – К., 2006. – С.10.

АГРАФІЯ – психофізіологічний розлад, що призводить до втрати здатності писати. Аграфія протиставлена алексії – втраті здатності читати.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля – К., 2006. – С.13.

АДРЕСАНТ – один із комуні кантів; той, хто породжує висловлення, тобто мовець або автор тексту. У дискурсі відбувається розщеплення адресанта на реальну особистість того, хто породжує повідомлення; функцію адресанта (автора) як відображення в тексті його світогляду, оцінок, позицій і сприйняття такої функції реальним адресатом.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля – К., 2006. – С.14.

АДРЕСАНТНІСТЬ – представлена трансформацією в тексті світоглядних позицій. Ціннісних орієнтацій, емоцій і т. ін. реального автора у вигляді автора-функції, що інтерпретується реальним читачем як фігура адресанта.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля – К., 2006. – С.15.

АДРЕСАТ – один із комуні кантів, на якого спрямована й розрахована мовленнєва дія того, хто породжує висловлення, тобто співрозмовник або читач, реципієнт повідомлення. Залежно від способу адресованості реальний адресант може бути конкретним, груповим або масовим за умови адресованості будь-кому.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля – К., 2006. – С.15-16.

АККУЛЬТУРАЦІЯ – процес засвоєння людиною чужої культури, адаптації до нових культурних умов із метою досягнення сумісності із соціокультурним середовищем. Аккультурація здійснюється шляхом формування комунікативної та лінгвокультурної компетенції.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля – К., 2006. – С.18.

АКРОЛЕКТ – найбільш престижна мова у процесі змішування мов при креолізації та створенні нового етнічного субстрату.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля – К., 2006. – С.19.

АКСІАЛЬНА КОМУНІКАЦІЯ – різновид вербальної комунікації за способом адресованості; характеризується адресованістю конкретній особі чи особам, персональна комунікація. Протиставлена ретіальній комунікації – над персональній, масовій, розрахованій на будь-кого адресата.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля – К., 2006. – С.19.

АКТИВНА ДВОМОВНІСТЬ – 1. Ознака індивіда, яка полягає у вільному володінні ним двома мовами. 2. практика індивідуального або колективного використання двох мов у рамках однієї державної або соціальної спільноти у відповідних комунікативних сферах.

Українська мова. Енциклопедія. – К.: Українська енциклопедія ім. М.П.Бажана, 2004. – С.131.

АКТИВНИЙ СЛОВНИК УЧНЯ - сукупність слів тієї чи іншої мови, якою користується учень у повсякденному житті та навчаль­ній діяльності. Учитель організовує цілеспрямоване засвоєння учнями нових слів. що сприяє збагаченню.

Методика навчання рідної мови в середніх навчальних закладах / За редакцією М.І.Пентилюк. - К., 2000.

АКЦЕНТ – 1. Те саме, що наголос: виділення окремого звука або звукового комплексу за рахунок посилення звучання. 2. Діакритичний знак, за допомогою якого на письмі позначається наголос. 3. Своєрідне вимовляння звуків нерідної мови, зумовлене артикуляційною базою рідної мови (іншомовний акцент): артикуляційна база мовця не збігається артикуляційною базою мовою, якою він говорить.

Акцент може з’являтися під впливом діалектних особливостей мовця, якщо він недостатньо володіє нормами літературної вимови. Акцент є наслідком взаємодії фонетичних систем двох мов або літературної мови й діалекту.

Ганич Д.І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів. – К., 1985.; Словник-довідник української лінгводидактики. Навчальний посібник / Кол. Авторів за ред. М.Пентилюк. – К.: Ленвіт. 2003. – С.10.

АЛЕКСІЯ – психофізіологічний розлад, що призводить до втрати здатності читати.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля – К., 2006. – С.23.

АЛОГІЗМ (від гр. а — префікс, що означає заперечення, відсутність, і 1оgismos— судження, вислів) — 1) відсутність логіки у чомусь, що-небудь безглузде; 2) троп, що полягає у навмисному порушенні логічних зв'язків у мові з метою створення комізму, іронії тощо. Наприклад: Спочатку захо­дять люди, а потім студенти.

Струганець Л.В. Культура мови. Словник термінів. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2000. – С.7.

АЛОЕТНОНІМИ назви різних етнічних груп, надані їм представниками інших етносів, на відміну від авто етнонімів – самоназв етносів. Вивчаються етнонімікою – розділом історичної ономастики.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля – К., 2006. – С.24.

АНАЛІЗ ТЕКСТУ – вид роботи, що передбачає з’ясування особливостей ідейно-тематичного спрямування, побудови тексту, стильових та стилістичних властивостей. Характеристики мовних засобів щодо ефективності їх використання з метою реалізації комунікативної мети. Учні аналізують зразкові тексти різних стилів мовлення, власні й чужі тексти з певними мовленнєвими та композиційними недоліками з метою виправлення останніх. Аналіз тексту сприяє ефективному розвитку зв’язного мовлення учнів, збагачує їхній ефективний словник, удосконалює якості мовлення.

Караман С.О. Методика навчання української мови і гімназії. – К., 2000.; Ковалик І.І., Мацько Л.І., Плющ М.Я Методи лінгвістичного аналізу тексту. – К. 1984.; Пасічник Є.А. Методика викладання української літератури в середніх навчальних закладах. – К., 2000.

АНАЛІТИЧНІ ВПРАВИ – планомірно організоване повторне виконання дії з метою її засвоєння або удосконалення. Аналітичні вправи передбачають включення всіх компонентів процесу навчання (усвідомлення змісту, закріплення, узагальнення й автоматизація дії). Аналітичні вправи сприяють формуванню пошуково-дослідницьких навичок, науково-аналітичного мислення учнів.

Олійник І.С. та ін. Методика викладання української мови в середній школі. – К., 1989.; Методика навчання рідної мови в середніх навчальних закладах / За ред. М.І. Пентилюк. – К., 2000.

АНАЛІТИЧНЕ ЧИТАННЯ – педагогічно спрямоване читання тексту з елементами різнобічного розбору, аналізу, результатом якого є повне розуміння учнями прочитаного. Аналітичне читання передбачає оволодіння кількома рівнями читання: правильне сприйняття окремих фактів, подій; усвідомлення зв’язків між фактами, розуміння того, як з окремих деталей складається ціла картина; уміння розрізняти головне й другорядне; розуміння думки автора. Власна оцінка подій, дійових освіб; усвідомлення переваг чи недоліків твору, вміння відчувати красу мови.

Ґудзик І.П.Розвиток навички читання. Методичні рекомендації. – К.. 1993.

АНОТАЦІЯ – резюме, коротка характеристика друкованої праці (книги, статті). Звичайно містить оцінку змісту, оформлення і рекомендації щодо її використання.

Основне призначення анотації – інформувати читачів про існування праці певного змісту й характеру. В анотації обов’язкові такі компоненти: тема першоджерела, визначення його мети і призначення, кола читачів, інструкції по використанню тощо.

Складання анотації – одна із вправ з розвитку зв’язного мовлення учнів, вид реферативної роботи. Близький до стислого переказу.

Під час створення анотації необхідно визначити, кому вона адресована, яка її мета, в якій ситуації вона буде сприйматися, які мовні засоби можна використати.

Любивець Л.П.Ділові папери. – К., 1999.; Пентилюк М.І. Культура мови і стилістика. – К., 1994.; Коваль А.П. Культура ділового мовлення. – К.. 1982.

АНТРОПОНІМІКА – розділ ономастики, що вивчає власні імена людей (імена, прізвища, по-батькові, псевдоніми, прізвиська) в аспектах їх виникнення, унормування, розвитку систем іменування, номінативних структур, специфічні значення, способів творення, історичних, соціальних, територіальних, культурних й ін. чинників функціонування. Антропоніміка пов’язана з історією, етнографією, соціологією, культурологією тощо.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля – К., 2006. – С.32.

 АНТРОПОЦЕНТРИЗМ – методологічний прийом, за яким людина є центром й найвищою метою Всесвіту. У лінгвістиці цей принцип застосовується при дослідженні мови як продукту людської діяльності, призначеного для потреб людини посередника спілкування, засобу зберігання її досвіду, знань, культури.

Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і головн. ред. В.Т.Бусел. – К.: Ірпінь: ВТФ „Перун”, 2005.; Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля – К., 2006. – С.32.

АРЕАЛ – територія поширення чого-небудь, наприклад, виду тварин, рослин та ін.

Бусел В.Т.Великий тлумачний словник сучасної української мови. –К.. 2004. –С.23.

АРГО (фр. argot — жаргон) — особлива мова вузької професійної чи соціальної групи, штучно створювана з метою мовного відокремлення; відзна­чається головним чином наявністю слів, незрозумілих стороннім. Місце побутування арго — замкнені, порівняно невеликі групи мовців (переважно декласованих груп). Наприклад: арго злодіїв, жебраків, рекетирів.

Струганець Л.В. Культура мови. Словник термінів. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2000. – С.10.

АРГУМЕНТАЦІЯ – сукупність аргументів, які наводяться з метою доказу. У навчальній діяльності аргументація – один із активних методів стимуляції інтересу до навчання (пізнавальна гра, дискусія начальна , створення емоційно-моральних ситуацій та ін.). це один з основних педагогічних методів теорії проблемного навчання та теорії інтенсифікації педагогічного процесу.

Плинер Я.Г., Бухвалов В.А. Педагогическая экспертиза школы. – М., 2000.; Васьков Ю.В. Педагогічні теорії. Технології, досвід. – Х., 2000.

АРХІТЕКТОНІКА – це принцип побудови художнього твору як єдиного цілого, гармонійне співвідношення основних його складових частин.

Дорофеєва Н.І.Зарубіжна література. Словник-довідник. – Харків: Вид-во «Світ дитинства», 2000.; Кузьменко В.І.Словник літературознавчих термінів: Навч. посібник з літературознавства за оновл. прогр. для вчителів та учнів серед. шк., проф. училищ, ліцеїв, гімназій. – К.: Укр.. письменник, 1997.

АФЕКТИВНІСТЬ – здатність людини до вияву бурхливої короткочасної емоції як реакції на певне подразнення. Ефективність відображається в мові у категорії оцінки, яка може бути складником значення мовних одиниць.
Категорія: Матеріали з педагогіки | Додав: damar (12.04.2009)
Переглядів: 2430 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]