Словник "Мовна культура педагога".Д - Матеріали з педагогіки - Педагогіка - Каталог статей - Наша освіта
Головна » Статті » Педагогіка » Матеріали з педагогіки

Словник "Мовна культура педагога".Д

Д

ДВОМОВНІСТЬ – БІЛІНГВІЗМ – 1. Практика індивідуального або колективного використання двох мов у рамках однієї державної або соціальної спільноти у відповідних комунікативних сферах. 2.Користування двома мовами як рівноцінними. Двомовність існує масова (двомовне населення) та індивідуальна. Найчастіше стан двомовності утворюється у прикордонних областях або як результат певної історичної ситуації. Наприклад, на Україні – українська та польська, українська та російська, українська та білоруська.

Двомовність стала своєрідним підґрунтям для укладання перекладних словників.

Словник-довідник української лінгводидактики. Навчальний посібник / Кол. Авторів за ред. М.Пентилюк. – К.: Ленвіт. 2003. – С.37.; Українська мова. Енциклопедія ім. М.П.Бажана. – 2004. - С.131.

ДЕРЖАВНА МОВА – закріплена традицією або законодавством мова, вживання якої обов’язкове в державних установах, адміністративних органах та організаціях, на підприємствах, у закладах освіти, культури, науки, у сфері зв’язку та інформатики. Державною мовою буває переважно мова корінного населення країни. Одним із найвищих виявів самоутвердження нації є державний статус її мови, який законодавчо забезпечує її вживання в усіх сферах суспільного життя. Закон УРСР „Про мови в українській РСР” (1989р.) визначив українську мову як державну. Остаточно статус державності української мови гарантований Конституцією України (1996р.), де, зокрема, зафіксовано: „Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування у всіх сферах суспільного життя на всій території України” (стаття 10).

Словник-довідник української лінгводидактики. Навчальний посібник / Кол. Авторів за ред. М.Пентилюк. – К.: Ленвіт. 2003. – С.38.

ДИВЕРТИВНІ ФРАЗИ – фрази, які довільно включаються в основний текст і виникають в тому випадку. Коли мовець відволікається від основної теми не передбачуваними змінами комунікативної ситуації. З їх допомогою педагог організує спілкування одночасно з класом як колективним адресатом і з окремими учнем, який відволікається від виконання завдання.

Десяева Н.Л.. Лебедева Т.А., Ассуирова Л.В. Культура речи педагога: Учеб пособие для студ. высш. пед. учеб. заведений. – М: Издат. Ценрт «Академия», 2003. – С.29.

ДИГЛОСІЯ – 1) різновид мовного стану особистості, коли вона володіє двома чи більше формами існування певної мови. 2) ситуація функціонування двох стилістично й функціонально розподілених мовних кодів, які можуть сприйматися я к одна мова.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля – К., 2006. – С.118.

ДИКЦІЯ - (від лат. dictiо - вимова) - правильна, виразна артикуляція, манера вимовляти слова, склади, звуки під час розмови, співу й декламу­вання. Виразність дикції — важлива риса усної мови.

ДИСКУРС – сукупність взаємопов’язаних висловлювань (текстів), що реалізуються в певних соціально-культурних, часових і просторових умовах з урахуванням діяльності учасників комунікації (адресата й адресанта); процес вербального й невербального спілкування. Мінімальною одиницею Д. є мовленнєвий акт. Для методики навчання мови важливе тлумачення тексту як фіксованого результату мовленнєвої діяльності, а дискурсу – як процесу створення, відтворення, перетворення висловлювань – процесу мовленнєвої перевірки.

Розуміння дискурсу рідної (державної), іноземної мови є обов’язковою умовою для створення сучасного підручника, проведення сучасного уроку. Матеріал для уроків мови повинен добиратися таким чином, щоб проілюструвати особливості спілкування українською мовою.

Зеленько А.С. Українська енциклопедія юного філолога (мовознавця).- Луганськ, 2000. Штерн І.Б. Енциклопедичний словник для фахівців з теоретичних гуманітарних дисциплін та гуманітарної інформатики. – К., 1998. Єрмоленко С.Я., Бибик С.П., Тодор О.Г. Українська мова Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів. – К.,2001.

ДИСКУРСИВНА ПРАКТИКА – використання мови в межах сфери спілкування якоїсь соціальної чи професійної групи при обговоренні відповідної цій сфері проблеми з огляду на стереотипний заданий спосіб бачення дійсності за умови забезпечення групової ідентичності. Дискурсивна практика є результатом панування дискурсу, мови над людиною. Залученою до певної сфери спілкування й кола комуні кантів цієї сфери.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля – К., 2006. – С.121.

ДИСКУСІЯ - усна (або писемна) форма організації мовлення. у процесі якої розглядаються протилежні точки зору; комунікатив­на взаємодія групи учнів, що організовується для обміну думками. обговорення спірного питання.

Залежно від форми проведення навчальні Д. поділяються на очні і заочні; рівноправні і нерівноправні; групові та індивідуальні.

 Мета Д. визначається учителем: привести учасників Д. до згоди, висловити різні точки зору на питання, дати учням мож­ливість усвідомити глибину й складність питання, що розгляда­ється.

За допомогою Д. засвоюються знання, формуються уміння (аналізувати, формулювати і відстоювати свою точку зору та ін.), накопичується мовленнєвий досвід учнів.

Форми навчання в школі: Кн. для вчителя / Ю.І.Мальований, В.Є.Римаренко, Л.П.Вороніна та ін.; За ред Ю.І.Мальованого. -К.,1992.

ДИСПУТ - форма організації попередньо підготовленого публічного обговорення складного суперечливого питання (про переглянутий кінофільм, виставу тощо), у ході якої наявні різні (іноді протилежні) погляди.

 Д. називають форму навчання (урок), що будується на основі заздалегідь підготовленої дискусії й передбачає обговорення складного питання. Як правило. Д. проводяться в старших класах.

Мета Д. - надати учням можливість колективно пройти шляхом пошуку істини.

У підготовці й проведенні Д. виділяють етапи: підготовчий, на якому визначається предмет диспуту, ставиться мета, актуалі­зуються потрібні опорні знання учнів, створюється відповідний психологічний мікроклімат; основний - проведення Д.; підсумко­вий, у ході якого вчитель підсумовує й аналізує все висловлене в ході диспуту.

Залежно від дидактичної мети й характеру обговорення Д. розподілено на такі типи: Д.- роздуми, Д.- доведення, Д.- узагальнення, Д.-імітація.

Томан Іржі. Мистецтво говорити. - К., 1989. Форми навчання в школі: Кн. для вчителя / За ред. Ю.І.Мальованого. - К., 1992.

ДИСТАКСІЯ – явище не лінійності мови як відсутності взаємної однозначної відповідності між позначеним і позначенням мовних висловлень, у результаті чого виникає багатозначність плану форми, а цілісність змісту випливає лише з поєднання і взаємного пристосування значень кількох мовних одиниць.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля – К., 2006. – С.122.

ДІАЛЕКТ (від гр. dialektos — розмова, говір, наріччя) - різновид загальнонародної мови, яким розмовляє частина нації, пов'язана територіальною спільністю. Діалект, або наріччя, об’єднує групу говорів, пов'язаних між собою рядом спільних ознак, невластивих іншим говорам. Українська за­гальнонародна мова має три такі наріччя: північне, південно-західне й південно-східне.

Струганець Л.В. Культура мови. Словник термінів. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2000. – С.17.

ДІАЛЕКТИЗМ – слово або сполука. Які не належать до літературної унормованої мови, а до регіональних діалектів цієї мови.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля – К., 2006. – С.126.

ДІАЛЕКТНИЙ АРЕАЛ – площа певного регіону, яка є територією функціонування відповідного діалекту.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля – К., 2006. – С.127.

ДІАЛОГ – форма мовлення; ситуаційно зумовлене спілкування двох або кількох осіб. комунікативні ролі яких інверсуються (мовець стає адресантом, а адресат перетворюється на мовця, адресатом якого є перший мовець), за умови визнання учасниками спілкування спільної мети й напрямку комунікації.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля – К., 2006. – С.128.

ДІЄВІСТЬ МОВИ — комунікативна якість такої мови, що спонукає ад­ресата до зміни поведінки — зовнішньої (вчинків, дій) чи внутрішньої (ду­мок, поглядів, настроїв).

Струганець Л.В. Культура мови. Словник термінів. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2000. – С.17.

ДІЛОВЕ МОВЛЕННЯ – мовлення, усне й писемне, що обслуговує та регулює професійні стосунки. Учні знайомляться з призначенням, сферою вживання, формою ділових паперів. За умови систематичної роботи школярі оволодівають офіційно-діловим стилем.

Словник-довідник української лінгводидактики. Навчальний посібник / Кол. Авторів за ред. М.Пентилюк. – К.: Ленвіт. 2003. – С.45.

ДІЛОВЕ РОЗМОВНЕ МОВЛЕННЯ – мовлення, яке побутує у щоденному діловому житті кожної людини (напр.: документ, заява, доручення, секретар).

Українська мова. Енциклопедія. – К.: Видавництво „Українська енциклопедія ім. М.П. Бажана”, 2004. – С.158.

ДИВЕРТИВНІ ФРАЗИ – (лат.diversus – різний) – фрази, які довільно включаються в основний текст і виникають в тому випадку, коли мовець відволікається від основної теми не передбачуваними змінами комікативної ситуації. З їх допомогою педагог організує спілкування одночасно з класом як колективним адресатом і з окремим учнем, який відволікається від виконання завдання. Виконуємо вправу. І ти також

Десяева Н.Л., Лебедева Т.А., Ассуирова Л.В. Культура речи педагога: Учеб. пособие для студ. высш. пед. учеб. заведений. - М.: Издат . центр "Академия", 2003.-С.29.

ДИГЛОСІЯ - одночасне існування у суспільстві двох мов чи двох форм однієї мови, що використовується у різних функціональних сферах. На відміну від білінгвізму і мультилінгвізму диглосія як соціолінгвістичний феномен передбачає обов’язкову свідому оцінку мовцями власних ідіом за шкалою „високий - низький”.

Лингвистический энциклопедический словарь/ Гл. ред. В.Н. Яцева, - М.: Сов. энциклопедия, 1990. – 685 с. – С. 136.

ДОРЕЧНІСТЬ МОВЛЕННЯ – неодмінна ознака стилістично досконалого, довершеного, бездоганного за своїм змістом і структурою мовлення, яка найбільше відповідає тій конкретній ситуації, за якої і задля якої реалізується мовлення.

Дудик П.С. Стилістика української мови Навчальний посібник. – К.: Вид. центр „Академія”, 2005. – С. 355.

ДОВІДКОВІ ФРАЗИ – мовленнєві засоби (фрази, розгорнуті фрагменти тексту), що конкретизують основний зміст, актуальні в конкретних мовленнєвих ситуаціях. (Завдання наступне. Записати словосполучення, пояснивши графічне написання н, нн. Позначте суфікси, якщо є – префікс, якщо потрібно – інші особливості.

Десяева Н.Л., Лебедева Т.А., Ассуирова Л.В. Культура речи педагога: Учеб. пособие для студ. высш. пед. учеб. заведений.-М.: Издат . центр "Академия", 2003.-С.28.

 ДОРЕЧНІСТЬ МОВИ - комунікативна якість мови; добір, організація мовних засобів, що роблять мову відповідною меті, умовам.ситуації спілку­вання. Розрізняють доречність стильову, контекстуальну, ситуативну, особистісно-психологічну.

ДОСТАТНІСТЬ МОВИ - комунікативна якість мови, яка виражає по­няття кількості мовної інформації і відповідає вимогам певного функціо­нального стилю літературної мови, логічній завершеності думки.

ДОСТУПНІСТЬ МОВИ - комунікативна якість мови; здатність даної форми мови бути зрозумілою комунікантам, полегшувати сприйняття вира­женої інформації; відповідність повідомлення комунікативній сприйнятли­вості.

ДОХІДЛИВІСТЬ МОВИ - див. доступність мови.

ДОЦІЛЬНІСТЬ МОВИ - комплекс комунікативних якостей, який ви­никає у процесі спілкування. Доцільність зумовлюється мовною свідомістю, функціональними стилями, соціальними ролями, ситуацією спілкування, різноманітністю комунікативних завдань та умов.

Категорія: Матеріали з педагогіки | Додав: damar (12.04.2009)
Переглядів: 2064 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]