Е

ЕВФОНІЧНІСТЬ (ЕВФОНІЯ) – 1.Розділ поетики, який вивчає звукові засоби та звукову організацію мови художніх творів, зокрема віршів. 2. Побудова художнього твору щодо звучання, милозвучності.

Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і головн. Ред. В.Т.Бусел. – К.: Ірпінь: ВТФ „Перун”, 2004. – С.255.

ЕКСЛІЦИТНІСТЬ – спосіб представлення інформації за допомогою вербальних засобів. Експліцитність протиставлена імпліцитності – невербальному способові представлення інформації, які завжди поєднуються в умовах реальної комунікації і в актуалізованих текстах, створюючи смислову багатошаровість тексту на підставі асиметрії форми та змісту.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля – К., 2006. – С.139.

ЕКСПРЕСИВ – тип мовного акту за ілокутивною силою; є виявом привітання, співчуття, ставлення, вибачення, подяки, побажання.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля – К., 2006. – С.139.

ЕКСПРЕСИВНІСТЬ – ознака інтенсифікації значення слів за шкалою зменшення чи збільшення денотативних і конототивних ознак. Зокрема. Логічного змісту. Оцінок й емотивності. Експресивність переважно пов’язується з різними видами оцінок й емоціями суб’єкта мовлення й виступає засобом увиразнення тексту. Експресивність у цьому значенні вважається ширшою за емоційність за рахунок експресивізації логічних компонентів.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля – К., 2006. – С.140.

ЕКСТЕНСІОНАЛ - обсяг якогось поняття, що представляє клас об’єктів, позначених мовною одиницею. Екстенсіонал співіснує з інтенсіоналом – змістом поняття, структурною сукупністю семантичних знак певного класу об’єктів.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля – К., 2006. – С.140.

ЕКСТРАЛІНГВАЛЬНА ІНФОРМАЦІЯ – організована та скоординована у свідомості людини сукупність знань й уявлень про довкілля, дійсність, її явища, ознаки та факти, яка не може бути розглянута як частина граматики чи словника мови. Протиставлена їй у науковій літературі лінгвістична інформація представлена знаннями про мовну систему, її організацію, закономірності функціонування в мовленні, мовленнєві жанри, будову тексів тощо.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля – К., 2006. – С.140.

ЕМОТИВНІСТЬ – 1) складник конототивного компонента у семантичній структурі мовної одиниці, який репрезентує емоційне ставлення носіїв мови до позначеного; 2) текстова категорія, підпорядкована інформативності або модальності, яка виражає емоційне ставлення адресанта (автора). Його функції у тексті, дійових осіб, імовірні емоції реального чи модельованого авторською свідомістю гіпотетичного читача щодо описуваних подій, явищ, персонажів, їхньої поведінки й актуалізується за допомогою емоційно заряджених текстових компонентів.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля – К., 2006. – С.142.

ЕМОЦІЙНА ЛЕКСИКА (від лат. еmoveо — хвилюю, збуджую) — катего­рія слів, яка, крім об'єктивного лексичного значення, містить і суб'єктивне. Це додаткове стилістичне забарвлення може мати якнайширший спектр — урочисте, піднесене, шанобливе, ввічливе, пестливе, лагідне, схвальне, фамі­льярне, жартівливе, іронічне, зневажливе, грубе, вульгарне. Наприклад: злато, знамено, предтеча, милий, донечка, бовкун, плентатись, бовдур, тюхтій, мудрагель. Щодо способу передачі експресивно-емоційних відтінків виділяють­ся три групи слів: 1) слова, у яких емоційне забарвлення є частиною прямо­го значення: вікопомний, перст, барахло, негідник; 2) слова, у яких емоційне забарвлення виникає у переносних значеннях: каша, дубина, гадюка, шкура, свиня (про людину); 3) слова, шо набувають емоційного забарвлення завдя­ки суфіксам: дідусь, дідок, дідочок, дідуган, дідуганище; спатки, спаточки, спатоньки.

ЕМОЦІЙНІСТЬ МОВИ - комунікативна якість мови, що виражає інди­відуальний лад почуттів, переживань, настроїв, суб'єктивне ставлення осо­бистості до висловлюваного, уникання експресивного дисонансу.

ЕМПАТІЯ – 1) спосіб розуміння емоційних станів інших людей, явищ дійсності, творів мистецтва, зокрема, й художніх текстів шляхом співпереживання через зіставлення побаченого, почутого та прочитаного із власними переживаннями, досвідом. 2) у функціонально-семантичному синтаксисі емпатія позначає відношення мовця до обговорюваної ситуації. У якій автор висловлення обирає точку зору одного з учасників.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля – К., 2006. – С.143.

ЕМФАЗА – виділення якогось елементу висловлення шляхом особливої інтонації, повторення. Вживання емфатичних слів, синтаксичної позиції, із метою посилення емоційної виразності мовлення, акцентування уваги.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля – К., 2006. – С.143.

ЕМФАТИЧНИЙ НАГОЛОС - (від гр. еmphatikos - почуттєво-виразний) - наголос, за допомогою якого підсилюється емоційний бік слова, виражається афективний стан мовця. Емфатичний наголос здебільшого реалізується по­довженням звуків у слові або підкресленою вимовою кожного його складу, Наприклад:

— Ма-амо! —

жалібно скрикує Гринь.

(В.Виниченко)

— Ми не ра - би!

Клас гудів фубо, незграбно.

(М. Хвильовий)

ЕНЦИКЛОПЕДИЧНИЙ РІВЕНЬ ВОЛОДІННЯ МОВОЮ - (від гр. епсусlореdеіа — коло знань) — рівень володіння мовою, що вимагає воло­діння не тільки самим словом, але й тими реаліями, які стоять за словом, і зв'язками між цими реаліями.

ЕСТЕТИЧНІСТЬ МОВИ — комунікативна якість мови; оптимальний відбір й організація відповідно до комунікативних умов і завдань самого змісту, оптимальне мовне оформлення змісту, гармонія та цілісність тексту, якісність його зовнішнього оформлення у писемній формі і виконання в усній.

Струганець Л.В. Культура мови. Словник термінів. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2000. – С.11.

ЕТНІЧНА АНТИПАТІЯ – це негативне або неприязне ставлення до якогось одного, кількох або багатьох етносів.

   Нельга О.В. Теорія етносу. Курс лекцій: Навчальний посібник. – К.: Тандем, 1997. – С.21.

ЕТНІЧНА АСИМІЛЯЦІЯ - це процес поступового розчинення певної етнодисперсної групи або й цілого невеликого за чисельністю етносу серед іншого великого етносу або групи етносів.

   Нельга О.В. Теорія етносу. Курс лекцій: Навчальний посібник. – К.: Тандем, 1997. – С.26.

ЕТНІЧНА ІДЕНТИЧНІСТЬ – поняття міжкультурної комунікації й лінгвокультурології; усвідомлення людиною своєї належності до певного етносу як результат спільних із членами етнічної групи уявлень, ідей, повсякденного досвіду, культури, історії, вірувань, мови, комунікативної поведінки тощо, сформованих у процесі етнокультурної соціалізації та при взаємодії з іншими народами.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля – К., 2006. – С.147.

ЕТНІЧНА ІДЕОЛОГІЯ – це сукупність теоретичних концепцій, доктрин, програм, платформ тощо, в яких під певним кутом зору подається історія етносу, тлумачаться особливості його характеру й свідомості, пропонується ставлення до інших етносів, обґрунтовуються завдання, найімовірніші та бажані шляхи є напрямки розвитку етносу.

   Нельга О.В. Теорія етносу. Курс лекцій: Навчальний посібник. – К.: Тандем, 1997. – С.19.

ЕТНІЧНА КАТЕГОРІЯ – групи людей зі схожими характеристиками: однаковою мовою, релігією. Звичаями, географічним походженням, расою.

   Пономарьов А.П. Етнічність та етнічна історія України: курс лекція. – К.: Либідь, 1996. – С.11.

ЕТНІЧНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ – етнічна обізнаність і здатність особи ототожнювати себе з тим чи іншим етносом.

   Лозко Г. Етнологія України. Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект. - К.: АртЕк, 2001. – С. 289.

ЕТНІЧНА КУЛЬТУРА – сукупність матеріальних і духовних цінностей, вироблених певним етносом впродовж його історії на його власній території засобами етнічного самовираження (рідна мова, рідна релігія) і не включає імпортних зразків (напр. світові релігії).

   Лозко Г. Етнологія України. Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект. - К.: АртЕк, 2001. – С. 289.

ЕТНІЧНА МОВА – це та мова, якою говорить певний етнос.

Нельга О.В. Теорія етносу. Курс лекцій: Навчальний посібник. – К.: Тандем, 1997. – С.16.

ЕТНІЧНА МОРАЛЬ – це сукупність традиційно закріплених духовних цінностей, норм, правил, вимог, історично вироблених певним етносом і призначених регулювати вчинки, дії та діяльність як окремих етнофорів, так і їх груп.

   Нельга О.В. Теорія етносу. Курс лекцій: Навчальний посібник. – К.: Тандем, 1997. – С.17.

ЕТНІЧНА САМОСВІДОМІСТЬ ОСОБИ – сукупність знань і уявлень про культур, традиції, ідеали, цінності свого етносу, а також усвідомлення себе членом етносу, і місця свого народу серед інших народів.

Лозко Г. Етнологія України. Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект. - К.: АртЕк, 2001. – С. 289.

ЕТНІЧНА СПАДКОВІСТЬ – біологічна, соціокультурна і матеріальна система, яка передається наступному поколінню з метою збереження і продовження етнічної групи.

   Лозко Г. Етнологія України. Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект. - К.: АртЕк, 2001. – С. 80.

ЕТНІЧНИЙ – стосується до будь-якого народу, його культури.

Великий тлумачний словник сучасної української мови /Уклад. і головн. Ред.В.Т.Бусел. –К: Ірпінь: ВТФ”Перун”, 2004. – С.268.

ЕТНІЧНИЙ СТЕРЕОТИП – детермінована культурою, впорядкована й фіксована структура етнічної свідомості, що уособлює результат пізнання дійсності етнічною спільнотою і є схематизованою стандартною ознакою, матрицею інтеріоризованих предмета, події, явища. Етнічні стереотипи закріплюють у свідомості людини культурні традиції, обряди, ритуали, звичаї, вірування, забобони, особливості мовленнєвої й невербальної поведінки тощо.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля – К., 2006. – С.147.

ЕТНІЧНІ АРХЕТИПИ – це сукупність душевно-культурних символів та образів етнічного буття, через які життя кожного етнофора наповнюється почуттям смислозаданості й доцільності.

   Лозко Г. Етнологія України. Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект. - К.: АртЕк, 2001. – С. 124.

ЕТНОГРАФІЯ МОВЛЕННЯ – напрям дискурс-аналізу, яки вивчає вплив культурних і соціальних чинників на процеси мовленнєвого спілкування, зокрема, соціокультурну зумовленість зміни комунікативних ролей, процедур інтерпретації, правил виведення тощо.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля – К., 2006. – С.148.

ЕТНОГЕНЕЗ – („етнос” - народ. „генеза” - походження) – це сукупність соціально-історичних та духовно-культурних процесів, що приводять до виникнення етнічного як явища й зумовлюють його подальший розиток.

   Нельга О.В. Теорія етносу. Курс лекцій: Навчальний посібник. – К.: Тандем, 1997. – С.11.

ЕТНОГРАФІЧНА ГРУПА – локально-територіальна частина етносу, яка вирізняється особливостями традиційної матеріальної і духовної культури, побуту, інколи діалектом.

   Українське народознавство: Навч. Посібник / За ред. С.П. Павлюка, Г.Й. Горинь та ін.. – Львів: Фенікс, 1994. – С. 600.

ЕТНОЕКОЛОГІЯ – одна з галузей екології, що вивчає „екологію культури”, „екологію дух”, екологію поселень, архітектурну екологію, урбоекологію та ін.

   Кучерявий В.П. Екологія. – Львів: Світ, 2000. – С.458.

ЕТНОКУЛЬТУРНА КОМПЕТЕНЦІЯ ОСОБИ – це здатність людини вільно орієнтуватися у світі значень культур свого етносу, а також усвідомлення себе членом етносу, і місця свого народу серед інших народів.

Лозко Г. Етнологія України. Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект. - К.: АртЕк, 2001. – С. 289.

ЕТНОКУЛЬТУРНИЙ АРЕАЛ – історико-географічне місце, де народи культурно засвоюють простір і проявляють себе як цивілізовані типи суб’єктів історії.

   Лозко Г. Етнологія України. Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект. - К.: АртЕк, 2001. – С. 39.

ЕТНОКУЛЬТУРОГЕНЕЗ – це походження і розвиток етнічної культури у її зв’язках з походженням і розвитком самого народу.

   Лозко Г. Етнологія України. Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект. - К.: АртЕк, 2001. – С.40.

ЕТНОЛІНГВІСТИКА (від гр. еthnos — народ, плем'я і лінгвістика) —
1. Напрямок у мовознавстві, що вивчає мову у її зв'язках з культурою, взаємо­дію мовних, етнокультурних і етнопсихологічних чинників у функціону­ванні й еволюції мови. 2. Розділ мовознавства, який вивчає відношення між мовою та її носіями, взаємодією мовних та етнічних чинників у функціонуванні та розвитку мови.

Літературознавчий словник-довідник / Р.П.Гром’як, Ю.І.Ковалів та ін. – К.: ВЦ „Академія”, 1997. – С.258. (Nota bene); Струганець Л.В. Культура мови. Словник термінів. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2000. – С.21.

 ЕТНОЛОГІЯ – природнича наука про походження та життя етносів, їх взаємодію, закономірності історичного та культурного розвитку, яка користується здобутками біології, географії; а також гуманітарних наук для теоретичного узагальнення знань про етнос.

   Лозко Г. Етнологія України. Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект. - К.: АртЕк, 2001. – С. 289.

ЕТНОНАЦІЯ – це етнічна група, що домагається особливого політичного статусу й визнання своїх особливих прав.

   Пономарьов А.П. Етнічність та етнічна історія України: курс лекція. – К.: Либідь, 1996. – С.11.

ЕТНОНІМ – слово, яке означає назву племені, народності чи народу.

   Великий тлумачний словник сучасної української мови /Уклад. і головн. ред.В.Т.Бусел. –К: Ірпінь: ВТФ”Перун”, 2004. – С.268.

ЕТНОЦЕНТРИЗМ – 1. Сукупність поглядів, ідей, які створюють перебільшену думку про достоїнства, національний характер, роль в історії і т. ін. якого-небудь народу, нації. 2. Світоглядний принцип, представники якого вважають той етнос, до якого вони належать, таким, що має певні переваги над усіма (або багатьма) іншими етносами.

   Великий тлумачний словник сучасної української мови /Уклад. і головн. ред. В.Т.Бусел. –К: Ірпінь: ВТФ”Перун”, 2004. – С.268.; Нельга О.В. Теорія етносу. Курс лекцій: Навчальний посібник. – К.: Тандем, 1997. – С.22.

ЕФЕКТИВ – тип мовного акту, що є виявом зміни службового становища. Соціального статусу, форм власності, а також владного дозволу, зміни суспільних інститутів.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля – К., 2006. – С.152.

ЕФЕКТИВНІСТЬ КОМУНІКАЦІЇ – комунікативний параметр, щ визначає досягнення комунікативного співробітництва (кооперації) між адресантом й адресатом і спрямований на такий спосіб організації концептуальної структури тексту, який сприяє розумінню тексту з мінімальними зусиллями для читача.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля – К., 2006. – С.152.

 

Є

ЄДИНИЙ МОВНИЙ РЕЖИМ у школі – система вимог до усного і писемного мовлення учнів і вчителів. Що полягає у дотриманні норм літературної мови. Спрямований на забезпечення у школі мовленнєвої культури. Відповідно до єдиного мовного режиму слід уникати змішування слів і форм української та ін. мов, зокрема російської, запобігати лексичним, граматичним, орфографічним і пунктуаційним помилкам учнів т виправляти їх, грамотно оформляти плакати, стінні газети, оголошення, шкільну документацію, дотримуватися прийнятого порядку ведення зошитів і різних записів з усіх предметів. Виконання вимог єдиного мовного режиму має бути предметом постійної уваги методичних об’єднань учителів та педагогічної ради школи.

Українська мова: Енциклопедія / Редкол. Русанівський В.М., Тараненко О.О., М.П.Зяблюк та ін.. – 2-ге вид., випр. і доп. – К.: Вид-во «Укр. енцикл.» ім.. М.П.Бажана, 2004. – С.180.