Головна » Статті » Педагогіка » Матеріали з педагогіки |
Л ЛАПІДАРНІСТЬ – 1) той, що стосується надписів на
кам’яних пам’ятках; 2) переносне значення короткий, стислий, але чіткий і
ясний. Великий тлумачний словник сучасної української
літературної мови . – К.: Ірпінь, 2004. – С. 480. ЛЕКСИКО-ФРАЗЕОЛОГІЧНІ НОРМИ – норми вживання слів і
фразеологізмів у властивому їм значенні і норми сполучуваності слів і
фразеологізмів з іншими словами в реченні. Словник – довідник з культури української мови /
Д.Гринчишин, А.Капелюшний, О.Сербенська, З.Терлак. – К.: Знання, 2004. – С.11. ЛЕКСИЧНІ НОРМИ – узагальнене вживання
словесних одиниць у відповідному значенні. Єрмоленко С.Я., Бибик С.П., Тодор О.Г. Короткий
тлумачний словник лінгвістичних термінів. – С.107. ЛЕКСИЧНІ
ПОМИЛКИ -
помилки у слововживанні, у виборі слова: неточність вибору слова (помилки при
доборі синонімів, у вживанні паронімів), вживання діалектних і розмовних слів у
літературному мовленні, уживання слів різної стильової приналежності,
повторення одних і тих же слів або спільнокореневих, неправильне вживання
фразеологізмів та ін. Виділяють такі причини Л.п.: недосконале володіння
літературною мовою, бідний лексичний запас, невміння користуватися словниками,
нерозвиненість мовного чуття та ін. Олійник І.С., Іваненко В.К. та ін.
Методика навчання української мови в середній школі. - К., 1989.; Беляєв О.М.,
Мельничайко В.Я.. Пентилюк М.І. та ін. Методика вивчення української
мови в школі. -К.,1987. ЛІНГВІСТИЧНА ГЕОГРАФІЯ – це розділ діалектології, який на
основі методу картографування мовних явищ вивчає їх територіальне поширення. Українська мова. Енциклопедія ім. М.П.Бажана.
– 2004. ЛІНГВІСТИЧНА ПРАГМАТИКА
(ЛІНГВОПРАГМАТИКА) – галузь мовознавства, що досліджує використання й
функціонування мовних знаків у процесі комунікації у взаємозв’язку з
інтерактивністю його суб’єктів (мовця й адресата), їхніми особливостями й самою
ситуацією. Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна
енциклопедія. – Полтава: Довкілля – К., 2006. – С.287. ЛІНГВІСТИЧНИЙ АНАЛІЗ ТЕКСТУ – передбачає визначення
функцій мовних одиниць різних рівнів та їхній уплив на стиль тексту. Словник-довідник
української лінгводидактики. Навчальний посібник / Кол. Авторів за ред.
М.Пентилюк. – К.: Ленвіт. 2003. – С.79. ЛІНГВІСТИЧНІ
МІНІАТЮРИ -
короткі цікаві висловлювання, що створюють образне уявлення про якесь мовне
явище або поняття. У Л.м. мовне поняття або явище, набуваючи художньої форми,
не втрачає своїх основних ознак. Цим незвичайним поєднанням лінгвістичних і
позалінгвістичних чинників і пояснюється інтерес школярів до тексту, а
образність забезпечує його запам'ятовування. Методика навчання рідної мови в середніх
навчальних закладах/ За ред. М.І.Пентилюк: - К., 2000.; Подгаецкая И.М.
Воспитание у учащихся интереса к изучению русского язьїка.- М., 1985.; Кривин
Ф. Принцесса Грамматика. - Ужгород, 1987.; Білоус Д.Г. Диво калинове; Чари
барвінкові: вірші. - К., 1994. ЛІНГВОГЕНРИСТИКА (ЛІНГВІСТИЧНА
ГЕНОЛОГІЯ) – напрям
лінгвістичних досліджень, об’єктом яких є структурно-семантичні, комунікативно-прагматичні,
когнітивні, етнопсихолінгвістичні, соціолінгвістичні, культурологічні
особливості різних мовленнєвих жанрів. Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна
енциклопедія. – Полтава: Довкілля – К., 2006. – С.299. ЛІНГВОДИДАКТИКА – загальна теорія навчання
мови. Цей термін уживається для позначення фундаментальної частини методики, в
якій досліджуються закономірності засвоєння мови, розв’язуються питання змісту
курсу на основі лінгвістичних досліджень, вивчаються труднощі засвоєння матеріалу
та їх причини, визначаються принципи і методи, форми і засоби навчання мови. У
навчанні української мови як нерідної досліджуються процеси інтерференції
рідної мови, особливості засвоєння державної мови на основі комунікативно -
діяльнісного підходу та ін. Словник-довідник
української лінгводидактики. Навчальний посібник / Кол. Авторів за ред.
М.Пентилюк. – К.: Ленвіт. 2003. – С.80. ЛІНГВОКРАТІЯ – примусове (іноді, насильницьке)
впровадження єдиної офіційної (чи державної) мови для всіх об’єднаних чи
поневолених народів. Лозко
Г. Етнологія України. Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект. - К.:
АртЕк, 2001. – С. 290. ЛІНГВОКРАЇНОЗНАВСТВО – мовознавча галузь, що вивчає
фіксацію в мові та її знакових продуктах інформацію про історію. Матеріальну й
духовну культуру певного народу. Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна
енциклопедія. – Полтава: Довкілля – К., 2006. – С.302. ЛІНГВОКУЛЬТУРЕМА - мовний знак, який містить
культурну інформацію. Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна
енциклопедія. – Полтава: Довкілля – К., 2006. – С.303. ЛІНГВОКУЛЬТУРОЛОГІЯ – маргінальна галузь
мовознавства, яка вивчає вияви культури народу в його мові й мовленнєвій
діяльності. Предметом лінгвокультурології є засоби мовної системи та її дискурсивних
продуктів, які фіксують культурно значиму інформацію – збережені у колективній
пам’яті народу символьні способи матеріального й духовного усвідомлення світу
певним етносом, відтворені в його ідеях, схемах мислення й поведінки, системі
етичних й естетичних цінностей, нормах, звичаях, обрядах, міфах, віруваннях,
забобонах, побуті тощо. Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна
енциклопедія. – Полтава: Довкілля – К., 2006. – С.303. ЛІНГВОУКРАЇНОЗНАВСТВО – спеціальна технологія
подання українознавчих знань культурного й мовного планів на уроках української
мови, що орієнтує на творчий підхід, пошук відповідних текстів, створення
методичного апарату. На уроках української мови це знаходить відбиток у показі
краси й можливостей мови. Така технологія дає змогу розвивати мовлення й
мислення учнів, формувати та збагачувати їхню образно-емоційну пам’ять. Словник-довідник
української лінгводидактики. Навчальний посібник / Кол. Авторів за ред. М.Пентилюк. – К.: Ленвіт.
2003. – С.80. ЛІТЕРАТУРНА МОВА — 1.Наддіалектна,
унормована, відшліфована форма загальнонародної мови, яка характеризується
поліфункціональністю, стилістичною диференціацією і тенденцією до
регламентації. Літературна мова обслуговує основні сфери діяльності, культурні
потреби народу. 2. Це найдосконаліша форма загальнонародної мови, яка
відзначається високим ступенем нормативності і має розгалужену систему
функціональних стилів. Струганець Л.В.
Культура мови. Словник термінів. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2000. –
С.34. | |
Переглядів: 5729 | |
Всього коментарів: 0 | |