О

ОБ'ЄКТИВНІ ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ МОВНОЇ ОСОБИСТОСТІ - (від лат. - предметний) - стан самої мови, її унормованість і наступна кодифікація, рівень розвитку і досконалість її підсистем (фоне­тичної, лексичної, граматичної), стилістична диференціація, отже, придатність мови як мовної картини особи і світу до забезпечення всіх мов­них потреб громадянина: сприятлива для життя і розвитку даної мови сус­пільно-політична ситуація: традиція суспільного використання мови; по­вноцінне функціонування мови в усіх сферах життя; державницькій,

ОБРАЗНІСТЬ – наявність у мовної одиниці слововживань або вже сформованого значення з яскравим, “живим” виражально-зображальним ефектом, побудованим на метафоричних, рідше метонімічних та ін. асоціаціях. У цьому значенні вживається також термін “фігуральність”. Образність є однією з визначальних ознак тропів.

Українська мова. Енциклопедія. - К.: Видавництво „Українська енциклопедія ім. М.П. Бажана", 2004. - С.422.

ОБРАЗНІСТЬ МОВИ - комунікативна якість мови, орієнтована на ви­никнення додаткових асоціативних зв'язків, тобто вживання слів і слово­сполучень у їх незвичному оточенні, зокрема, їх переосмислення у тропах

ОЗНАКИ КУЛЬТУРИ МОВИ – риси, властивості нормативного мовлення.

   Словник-довідник з української лінгводидактики. Навчальний посібник / Кол. Авторів за ред. М.Пентилюк. – К.: Ленвіт. 2003. – С.94.

ОНОМАСТИКА – (від грец. Onomastikos – той, що стосується імені) – 1. Наука про власні назви. Складається з антропоніміки – науки про імена людей і топоніміки – науки про географічні назви. 2. Розділ мовознавства, що вивчає власні назви, їх будову, систему організації, функціонування. За напрямком дослідження ономастику прийнято розділяти на теоретичну, описову, історичну, прикладну та ономастику поетичну, а за об’єктами дослідження – на антропоніміку, топоніміку, космоніміку, теоніміку, зооніміку, ергономіку, хрононіміку. При цьому слід мати на увазі, що за кожним з розділів ономастики закріплюється термін. Наприклад: антропонім – особова назва, антропонімія – певна сукупність імен особових, і антропоніміка – їх наукові дослідження.

Матеріали ономастики використовують різні науки (історія, археологія, етнографія). Ономастика в свою чергу користується даними цих наук.

Кочерган. Вступ до мовознавства. – С.182.; Українська мова. Енциклопедія .- К.: Укр. енциклопедія ім. М.П. Бажана, 2004. – С. 437 – 438.

ОПИС – тип мовлення, що передбачає розкриття ознак предмета (постійних, однорідних). Перерахування ознак відбувається у різній послідовності залежно від мети висловлювання, композиційної структури, теми і плану тексту.

Виділяють науковий, художній, діловий опис. Структура опису однакова: оцінка, загальний вигляд, призначення.

Чинною програмою передбачено опис зовнішності, інтер’єру, пейзажу, картини, тварини.

   Словник-довідник української лінгводидактики. Навчальний посібник / Кол. Авторів за ред. М.Пентилюк. – К.: Ленвіт. 2003. – С.95.

ОПИТУВАННЯ – усна перевірка знань учнів шляхом постановки питань з метою контролю, закріплення вивченого матеріалу, актуалізації опорних знань.

   Словник-довідник української лінгводидактики. Навчальний посібник / Кол. Авторів за ред. М.Пентилюк. – К.: Ленвіт, 2003. – С.95.

ОПОСЕРЕДКОВАНЕ СПІЛКУВАННЯ – це комунікація, в яку включена проміжна ланка – третя особа, технічний засіб або матеріальна річ. Опосередкування може бути репрезентоване телефоном як засобу зв’язку, написаним текстом (листом), адресованим іншій людині або посередником.

Загальна психологія: Підручник для студентів вищих навч. закладів / С.Д.Максименко, В.О.Зайчук та ін.; За заг. ред. акад. С.Д. Максименка. – К.: Форум, 2000. – С.145.

ОПТИМІЗАЦІЯ ПРОЦЕСУ НАВЧАННЯ – вид управління навчальним процесом, що забезпечує найкраще, найдоцільніше за певним конкретних умов функціонування навчально-виховної системи. Оптимізація процесу навчання містить:

-    формулювання мети й завдань навчання на кожен урок;

-    адекватність змісту навчання меті й завданням;

-    вибір доцільного поєднання форм навчальної діяльності (фронтальна, групова, індивідуальна);

-    раціональне поєднання методів навчання;

-    складання плану вивчення розділу, теми;

-    реалізація плану;

-    аналіз результатів і оцінка оптимальності плану.

Гончаренко С. Український педагогічний словник. – К., 1997.;методика навчання рідної мови в середніх навчальних закладах / За ред. М.І.Пентилюк. – К., 2000.

ОРАТОРСЬКА МОВА – різновид усної публічної мови, що використовується як форма живого спілкування промовця з колективним слухачем з метою впливу на нього і переконування. У мовознавстві ораторська мова співвідноситься з такими поняттями, як “риторика”, “красномовство”, “слоквенція”, “ораторський стиль”.

Українська мова. Енциклопедія. - К.: Видавництво „Українська енциклопедія ім. М.П. Бажана", 2004. - С.441.

ОРАТОРСЬКЕ МИСТЕЦТВО (від лат. оrator з оrо — говорю) — майс­терність виголошення усного слова, що ґрунтується на засвоєнні основних положень риторики, а також особистих якостях мовця. Див. жанри ораторського мистецтва.

Струганець Л.В. Культура мови. Словник термінів. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2000. – С.45.

ОРТОЛОГІЯ – (від гр. – правильний, слово, вчення) – розділ науки про культуру мови, який вивчає доцільність використання варіантних мовних засобів.

Українська мова. Енциклопедія. - К.: Видавництво „Українська енциклопедія ім. М.П. Бажана", 2004. - С.441

ОРФОГРАФІЧНІ НОРМИ – це система загальноприйнятих правил написання слів і їх значущих частин, правил написання слів окремо, разом чи через дефіс, правил уживання великої літери.

Словник – довідник з культури української мови / Д.Гринчишин, А.Капелюшний, О.Сербенська, З.Терлак. – К.: Знання, 2004. – С.11.

ОРФОЕПІЧНІ МОВНІ НОРМИ - усталені способи, зразки, вимови окремого звука, найрізноманітніших поєднань звуків, які характеризуються, пояснюються у формі мовноорфоепічних правил.

Дудик П.С. Стилістика української мови. Навчальний посібник. – К.: Вид. центр „Академія”, 2005. – С. 361.

ОСОБИСТІСНИЙ ПІДХІД – послідовне ставлення педагога до учня як до особистості, самосвідомого відповідального суб’єкта власного розвитку та суб’єкта виховної взаємодії.

З цього випливає, що в центрі навчання знаходиться учень як особистість. Виходячи з його інтересів, рівня знань і сформованості вмінь словесник визначає мету і спрямовує навчальний процес на розвиток особистості кожного. Отже, способи репрезентації навчальної теорії, добір ілюстративного матеріалу, вибір методів, прийомів відбувається крізь призму особистості учня - його потреб, мотивів, інтелекту, здібностей тощо.

   Словник-довідник з української лінгводидактики. Навчальний посібник / Кол. Авторів за ред. М.Пентилюк. – К.: Ленвіт. 2003. – С.96.

ОФІЦІЙНА МОВА – мова, яка запроваджується, регулюється урядовими установами або службовими особами.

Великий тлумачний словник української мови. За редакцією С.П.Круть. – С.691.

ОФІЦІЙНЕ СПІЛКУВАННЯ - (лат. officialis – урядовий, службовий), в якому кожний учасник намагається відповідати своїй соціальній ролі, підтримувати стриманий тон, дотримуватися всіх формальностей.

Десяева Н.Л., Лебедева Т.А., Ассуирова Л.В. Культура речи педагога: Учеб. пособие для студ. высш. пед. учеб. заведений.-М.: Издат . центр "Академия2, 2003.- С.10.