Історія і джерела стилістики. Ізборники Святослава - Історія української мови - Українська мова - Каталог статей - Наша освіта
Головна » Статті » Українська мова » Історія української мови

Історія і джерела стилістики. Ізборники Святослава

До найдавніших пам’яток періоду Київської Русі належать Ізборники Святослава (1073 і 1076).

Що собою являють ці пам’ятки культури?

„Ізборник Святослава” (1073), уставний рукопис на 266 листків (фоліо) у 2 стовпці на пергамені, з цікавим малюнком родини князя Святослава, відкритий 1887 p. K. Калайдовичем у Воскресенському Новоєрусалимському монастирі під Москвою, зберігається в Московському Історичному Музеї. За змістом своєрідна енциклопедія – виписки з писань отців Церкви, хронологія, огляд фігур і тропів, притчі, загадки і перший у нас список заборонених книг. З грецького оригіналу перекладений у східній Болгарії для царя Симеона (892-927), якому й присвячений у передмові, а в Києві лише переписаний з заміною імені Симеона на книжне Святослава. Переписували текст у Києві два писарі (один з них „Іоанъ дьякъ”), що внесли деякі фонетичні українізми; виданий фототипічно (з деякими підправленнями) Карповим 1880; третину рукопису підготовив до друку О. Бодянський з грецькими і латинськими текстами в „Чтеніях в Императорском Обществе Истории и Древностей Российских при Московском Университете” (1882). Мову досліджував А. Розенфельд („Русский Филологический Вєстник” І—II, 1899).

„Ізборник Святослава” (1076), у 18 столітті належав російському історикові А. Щербатову, та Ермітажний (по смерті А. Щербатова зберігався в бібліотеці Ермітажу в Петербурзі, нині в Бібліотеці ім. Салтикова-Щедріна), рукопис на 276 листків (кварто) у 2 стовпці, складений у Києві „изъ многъ книгъ княжиихъ” невідомим Іоаном. Містить різні загальні моральні повчання й тлумачення Святого Письма; припускається, що частина матеріалу складена в Києві (А. Попов, У. Будовніц). У фонетиці, морфології й лексиці є українізми (наприклад німая, відома, помагає, ворог, норов, морок, полон, лука, сваритися, дивися, лишися тощо.). Виданий двічі В. Шимановським як додаток до праці „К истории древнерусских говоров” (1887 і 1894); поправки С. Кульбакіна („Журнал Министерства Народного Просвещения”, 2, 1898) та В. Боброва („Русский Филологический Вест ник”, 47, 48, 1902).

Досить  цікавим є збірник з погляду історичної граматики та стилістики.

Не зважаючи на те, що Ізборник було переписано з болгарського оригіналу, кількість церковнослов’янізмів та старослов’янізмів у мові документу незначна. Це одна з тих пам’яток, яка демонструє велику кількість типових давньоукраїнських (давньоруських) рис, таких як повноголосся, закічення -ть у третій особі дієслів, часта плутанина звуків „Ѣ” з „и” з одного боку (що свідчить про звучання „Ѣ” як „і”), та „и” з „ы” з іншого боку (що свідчить про те, що в епоху написання Ізборника відбувалося (або відбулося) злиття давніх „и” з „ы” в один звук – середній український „и”).

Особливий інтерес для стилістики становить стаття Георгія Хуровська „О образhхь”, в якій стисло називаються основні стилістичні засоби — тропи і риторичні фігури: „Творчі образи суть 27: алегорія (инословис), метафора (прhвод), зловжи­вання (непотрhбиє), прийняття, зміна порядку слів (поворот), протиріччя (съприятиє), сполучення (сънятис), ономатопея (имєпотворис), порівняння, антономасія (заміна одного імені іншим), метонімія, найменування від протилежностей (вспятословие), перифраз (округлословиє), еліпсис (нестаток), плеоназм (изрядиє), гіпербола (лихорhчиє), парабола (притча), приклад, повчення (отданиє), персоніфікація (лицетвориє), уподібнення (сълог), іронія (поруганиє), попередження (послhдословиє) та ін.

Реку же: узде коневи правитель єсть и вьздhржяние: правhдьнику же книгы.  Не съставить бо ся корабль безь гвоздии, ни правhд никь бесь почитаний книжьнааго... Красота воину орижие и кораблю вhтрила, тако и провhднику почитание книжьное.

Основна частина „Ізборників” є перекладеною, переклад відзначається високою художністю (він призначений для світської еліти) та стилізацією до східнослов’янського, зокре­ма київського, мовного ґрунту: „Слово про читання книг”, „Слово одного батька до свого сина”, „Поради для заможних”, „Стословець”, „Яка має бути людина” та ін. Тексти сповнені риторичними фігурами, прислів’ями, мудрими сентенціями, що стали чи могли стати афоризмами. Наприклад: ногами ступай тихо, а духом біжи хутко до воріт небесних; радість цього світу плачем кінчається, як можна бачити в світі цьому на двох сусі­дах: у цих відправляють весілля, у тих за мерцем плачуть; матір’ю злого є лінощі; не той багатий, хто багато має, а той, хто не багато потребує; якщо ступаєш на стезю подвигу, душу від розслаблення звільни.

 Уже в той час суворо засуджувалася пиятика: Сміливого робить боягузом, чистого розпусником, правди не знає, розум віднімає, і як вода вогонь, так безмірне життя меду розум згашує…

Категорія: Історія української мови | Додав: damar (06.08.2008) | Автор: damar E W
Переглядів: 4512 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]