Поняття „втрачене покоління” або „втрачена генерація” вживається на позначення тих людей, котрі пережили події І світової війни, залишилися живими але стали розчарованими в житті песимістами. Їх постійно переслідує думка про війну, про своїх загиблих товаришів, і вони не можуть визначитися у повоєнному житті. Поняття „втраченого покоління” зустрічається у творчості Ремарка, Беля, Хемінгуея.

Доля колишніх фронтовиків після війни описується в романі
Е.-М. Ремарка „Повернення”. Повернення з війни не стало для них поверненням у світ життя. Розпука, страх перед животінням огортають душі ремарківських героїв. Давня фронтова дружба вже не є для них захистом від смерті, і багато хто з фронтовиків, не знаходячи виходу з облуди страху і самоти, закінчують життя самогубством або стають покручами суспільства.

Та все ж Ремарк зберігає і возвеличує в романі оптимізм людини, що пізнала гіркоту життя і жах війни і не втратила віри в свої сили, зберегла міцність духу і твердісьб волі. „Ніколи не відчую себе безнадійнонещасним, – роздумує герой твору, - бо завжди буде щось таке, що підтримає мене, – хоч би й мої власні руки, або зелене дерево, або подих землі.”