Філософський роман Ф. Кафки „Процес”, його проблематика. - Зарубіжна література - Література - Каталог статей - Наша освіта
Головна » Статті » Література » Зарубіжна література

Філософський роман Ф. Кафки „Процес”, його проблематика.

Роман (1922)

К. Йозеф – звичайна людина, банківський службовець. Раннім ранком, ще будучи в постелі, К. Йозеф одержує повідомлення про арешт. Нічого протизаконного він, природно, не робив. Сюжетом роману стають аж ніяк не спроби підсудного довести свою невинність. Головною подією є його прагнення поліпшити й прискорити хід процесу. К. Йозеф сприймає його як „велику справу, які він з успіхом вів для банку”. Переживши здивування із приводу того, що сталося, К. Йозеф пристосовується до нового положення. Незгідне приймається їм як природне. Більше того, втомився від пошуків судових контор (розташовувалися вони на горищах житлових будинків), канцелярій (вхід куди видавав лише „маленький папірець у входу... утримуючий текст, надряпаний недотепним дитячим почерком”), виступів перед судовими засідателями („маленькими господинчиками, чин яких розпізнається... по позолочених ґудзиках на цивільних піджаках”), герой твору вирішує діяти самостійно – „взяти ведення своєї справи на себе”. Ще в день повідомлення про процес невеликою перестановкою меблів він перетворює кімнату фрейлейн Бюрстнер, сусідки по комунальній квартирі, у приміщення для допитів, їй же самій пропонує стати порадником („адвокатом”), забороняє собі робити деякі необережні кроки, думає про необхідність складання клопотання („того важливого документа, що його остаточно виправдає”). Занадто старанне виконання К. Йозефом певних норм ніяк не впливає на вирішення ситуації. У світі Кафки виявляється безглуздою всяка боротьба, а чергове рішення К. Йозефа є миттєвим і незначущим. Герой губиться у світі, де немає чітких границь між предметами явно несумісними: зал судових засідань може стати жилою кімнатою, священик – капеланом в’язниці, юридична книга – еротичним романом, молитовник – альбомом місцевих визначних пам’яток і т. д. – усе сходиться тут в одночасності існування. Випливаючи разом з  його стражами, що затисли, до місця страти, К. Йозеф звільняється від зосередженості на собі. Він думає про можливості виходу. Поклавши голову на плаху, герой бачить, як десь спалахує світло, що йому вже не вдасться пізнати. К. Йозеф так і не знаходить вищого суду. Смерть його у фіналі роману несподівана, але закономірна й символічна. Вона є своєрідним завершенням процесу й прикордонним моментом, що лежить між миром тлінним, піти від провини в якому неможливо, та інший світом, де є вищий суд.

Категорія: Зарубіжна література | Додав: damar (07.08.2008) | Автор: damar E W
Переглядів: 1696 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]