Ім’я Пауля Целана оточене в історії літератури ореолом немеркнучої поетичної легенди. Він – „принц новітньої поезії”, „князь метафор”, „таємний король німецької лірики”, як писала про нього критика. Але до яких би епітетів чи характеристик вона не вдавалась, безперечно одне: Целан – явище у поезії XX ст. неординарне. Його сміливо можна поставити в один ряд з найбільшими новаторами сучасної поезії, такими, як Г. Аполлінер,
Р.-М. Рільке, Ф. Гарсіа Лорка, Т.-С. Еліот, Е. Паунд.

Целан дав голос повоєнній німецькій ліриці, яка після краху фашистського рейху, після всіх трагедій і катастроф, втратила мову, заніміла. Своїми віршами він вивів її зі стану заціпеніння, вказав шлях, яким можна було рухатись вперед, вселив віру в майбутнє. І, можливо, цілком закономірно, що цю шляхетну місію здійснив чужинець, наро­джений не в Лейпцигу, Франкфурті чи Дюссельдорфі, а в далекому, незнаному для німців, таємничому буковинському місті, яке в їхній уяві поставало екзотичним, ілюзорним, майже міфічним. Але Пауль Целан прийшов у німецьку поезію саме звідси, він прийшов, щоб урятувати її від страхітливого дракона минулого, подібно до лицаря Парціфаля, він зняв з неї чари магічного закляття, чари німоти.

Упродовж тривалого часу П. Целан був загадкою для своїх читачів і коментаторів, загадкою, яка, можливо, не розгадана ще й до сьогодні. Загадкою було його життя, у якому переплелося з півдюжини етніч­них елементів – єврейський, німецький, австрійський, слов’янський, румунський, французький. Загадками були назви багатьох його поетичних книжок, які, за винятком хіба що перших трьох, можна перекласти лише приблизно, оскільки вони є або авторськими новотворами, або ж багатозначними поняттями, що не мають точних відповідників в ін­ших мовах, отож їх адекватне відтворення можливе лише з тою чи іншою мірою наближення до оригіналу. Загадками були, зрештою, самі його вірші, такі несхожі на поезію його попередників.

Образний світ Целана вражає своєю розкутістю, несподіваністю асоціацій, сміливим візіонерством, алогічними фантасмагоріями, наваль­ністю метафоричних рядів: „На пагорбах яру зірки полуденні рясніють”; „Нехай твоє око буде в комірці свічею, а погляд твій – ґнотом. Дозволь мені бути настільки сліпим, щоб ґніт запалити”; „Ми грали в карти, я програв зіниці; позичила ти коси – теж програв... Ми були мертві, дихати могли”; „Голки води зшивають докупи розірвану тінь”. В поезії Целана „копають могилу в повітрі” і „орють зубами поріг”, тут „Гос­подь молиться до людей”, а мертві „брунькуються і розквітають”.

Улюблені слова й поняття його лірики – камінь, попіл_, сніг, сон, око, волосся, серце, кров, троянда. Улюблені кольори – синій (блакит­ний), сірий, бурий. Його вірші – це постійний діалог з уявним співбе­сідником, яким може бути кохана жінка, добрий товариш, просто перехожий на вулиці, навіть сам Всевишній. Нерідко його поезії бу­дуються за принципом асоціативного монтажу, нанизуванням образів, на стиках яких завжди виникають сугестивні поля або й справжні „безодні” підтексту. Целан багато експериментував, він безперервно рухався вперед до тільки йому відомої мети. „Дійсності нема, дійсність потрібно віднайти й завоювати” – таким було його поетичне кредо.   Пам'ять і забуття... Ця тема стане осердям творчості П. Цела­на. З особливою силою вона звучить у знаменитому вірші „Фуга смер­ті”, який сублімує в собі трагедію і страждання єврейського народу під час Другої світової війни. Цей твір, що ввійшов у німецькомовних країнах навіть до шкільних хрестоматій, займає у творчості Целана таке ж місце, як, скажімо, „Герніка” у творчості
П. Пікассо. У „Фузі смерті” відбувається страшне протиборство двох непримиренних на­чал – жорстокості й гуманізму, варварства й милосердя, звіра і люди­ни. Це протиборство нерівне, у своїй суті фатальне й від цього ще страшніше, бо ж німецькому комендантові концтабору, патологічно­му садистові, схильному до сентиментів, протистоїть лише смиренна покора безправних і приречених в’язнів. Скупими штрихами, без жодного зайвого слова фіксує Целан цей „світ навиворіт”. Вірш ґрунтується на музичному принципі контрапункту, у ньому виділяються кілька лейтмо­тивів, які розвиваються, переплітаються в складних конфігураціях, зливають воєдино. „Фуга смерті” – зразок сугестивної лірики з надзви­чайно складною композиційною структурою. Вона насичена міфологіч­ними й літературними ремінісценціями, глибоко зашифрованими алюзіями і вимагає від читача інтенсивної асоціативної співтворчості.

ФУГА СМЕРТІ

Чорне молозиво ранку, ми п’ємо тебе ввечері,

ополудні, вранці п’ємо, і ніччю п’ємо і в обід —

п’ємо і п’ємо і п’ємо,

в повітрі ми риємо яму, в ній буде не тісно.

В домі живе чоловік, зі зміями грається, пише,

пише, коли над Німеччиною примеркає,

про золото кіс твоїх, Маргарито, він пише і з дому виходить;

зорі яріють, а він зграю скликає хортів,

євреїв скликає на посвист: рийте могилу в землі, —

і наказує: грайте, заграйте до танцю мерщій.

Чорне молозиво ранку, ми п’ємо тебе зночі,

ополудні, вранці п’ємо, п’ємо тебе ввечері —

п’ємо і п’ємо і п’ємо.

В домі живе чоловік, зі зміями грається, пише,

пише, коли над Німеччиною примеркає,

про золото кіс твоїх, Маргарито, і попіл твоїх Суламіф;

в повітрі ми риємо яму, в ній буде не тісно,

глибше укопуйтесь в землю, наказує, хай ці копають,

а ці хай співають і грають – розмахує він пістолетом,

він з голубими очима – заступи глибше стромляйте,

наказує, ці хай копають, ці ж грають до танцю мерщій.

Чорне молозиво ранку, ми п’ємо тебе зночі,

ополудні, вранці п’ємо, п’ємо тебе ввечері,

п’ємо і п’ємо і п’ємо.

В домі живе чоловік, золото кіс твоїх, Маргарито,

попіл твоїх Суламіф, зі зміями грає,

кричить: награвайте, від смерті солодша смерть –

німецький музика

кричить: хай тихішають скрипки, небавом ви станете димом,

труна ваша буде у хмарах, вам буде не тісно в труні.

Чорне молозиво ранку, ми п’ємо тебе зночі,

ополудні знову п’ємо смерть, німецький музика,

п’ємо тебе ввечері, вранці, п’ємо і п’ємо і п’ємо;

смерть, німецький музика з голубими очима,

куля його свинцева поцілить тебе просто в лоб.

В домі живе чоловік, золото кіс Маргарити,

псів він на нас нацькував, у повітрі труну подарує,

він грає зі зміями, марить, смерть, німецький музика,

золото кіс Маргарити,

попіл твоїх Суламіф.

Переклад з німецької В. Стуса.