Проблема митця та мистецтва в романі Дж. Лондона „Мартін Іден” - Зарубіжна література - Література - Каталог статей - Наша освіта
Головна » Статті » Література » Зарубіжна література

Проблема митця та мистецтва в романі Дж. Лондона „Мартін Іден”

Цей роман Джека Лондона значною мірою автобіографічний. Письменник творив його на шхуні „Снарк”, згадуючи власне життя, мовби підсумовуючи його. Роман змальовує гірку долю, трагедію талановитого письмен­ника, що вийшов з робітничого середовища і не втратив народної моралі й розуміння життя.

Розповідаючи про долю конкретної людини з народу, письменник приходить до глибоких узагальнень, розкриває трагізм американсько­го життя, ворожість меркантильного світу культурним цінностям і людині. Письменник протиставляє в романі один одному два світи Америки: світ міщанства, що прагне лише збагатитися, і світ людей праці, які зберегли в безсердечному світі людяність, щирі почуття, дружбу, любов, багатство душі. Тому роман „Мартін Іден” є соціаль­ним романом, просякнутим тривогою за долю культури і народу.

Головний герой роману – юнак Мартін Іден, виходець із робіт­ників, моряк, що, незважаючи на молодість, зазнав у житті багато злигоднів та горя. Мартін покохав дівчину з іншого соціального ста­ну – Рут Морз належить до багатої буржуазної родини, є освіченою та інтелігентною. Мартін губиться в її присутності, не знає, куди подіти свої сильні, важкі й такі незграбні руки. Рут видається йому якимось безтілесним духом, небесним створінням з великими і натхненними очима, із золотавими кучерями. Він відчуває, яка дале­ка вона від нього, і прагне стати рівним з нею. Це бажання є мо­гутнім стимулом для Мартіна – він, сильний волею, дуже здібний, з великою енергією візьметься за свою освіту. Працюючи по 19 го­дин на добу, Мартін жадібно „ковтає” книжки, вбирає в себе знан­ня, оволодіваючи скарбами світової культури, стає високоосвіченою людиною. Завдяки талантові та природним здібностям він швидко досягає поставленої мети – стає письменником.

Закоханий у Рут, Мартін спочатку ідеалізує буржуазне суспіль­ство, до якого вона належить. Але ближче знайомство з Морзами швидко приносить розчарування. Мартін зрозумів, що універси­тетська освіта і справжні знання – не одне й те саме, що суспільство Морзів лише зовні таке блискуче, що за цим зовнішнім полиском ховаються вбогі думки і почуття, обмеженість, користолюб­ство, нікчемність. Джек Лондон, як і його персонаж, сповнений не­нависті до гнилого і меркантильного до неймовірності міщанства – Морзів, Батлерів, Хіггінботемів, Блоунтів, Шмідтів. Усі вони – від великих підприємців, котрим сприяє доля, до дрібних крамарів, що мріють уподібнитися до перших, – цінують людину лише тоді, коли вона багата, коли вона вміє „робити гроші”.

Часткою цього суспільства є і Рут, яку Мартін так обожнював. Саме вона чи не найбільшою мірою хоче зробити „ручним” свого коханого, якого вона любить по-своєму. Вона не розуміє прагнень Мартіна, не вірить у його талант, її лякає його незалежність, гострота оцінок, які він дає оточенню. Три роки потрібно було Мартінові, щоб нарешті зрозумі­ти справжню, нікчемну сутність тієї, котру він так кохав. Лише тоді, коли Рут зрадила їхню любов, покинула Мартіна в тяжкий для нього час, він зрозумів, якою далекою є вона від його ідеалу, якою тривіальною була насправді та далекою від будь-якої оригінальності думки.

Справжнє меркантильне нутро Рут виявляється тоді, коли світ визнав Мартіна письменником, коли до нього прийшли гроші. Вона повертається до вже знаменитого і дуже багатого письменника, приходить до нього вночі, принижено просить у нього пробачення і пропонує йому своє тіло і душу. Мартін побачив, скільки вбогості – духовної та моральної – криється в ній. І він рішуче відкинув її. Сцена останнього побачення Мартіна і Рут сповнена великого пре­зирства до міщанського світу. Мартін кидає йому в особі Рут слова гіркої правди: „Ви трохи не занапастили мене. Трохи не занапасти­ли моєї творчості, мого майбутнього! я вдачею – реаліст, а буржуаз­на культура не зносить реалізму. Буржуазія боягузлива. Вона боїться життя. Отож ви хотіли й мене примусити боятися життя. Ви прагнули замкнути мене в тісну клітку, нав’язати мені обмеженість, хибний вульгарний погляд на життя... Вульгарність – нехай цілком щира, та все ж вульгарність – є основа буржуазної культури та витонченості. І ви хотіли мене зробити одним із ваших, „втовкти” в мене ваші класові ідеали, класову мораль, класові забобони...”

Мартін виграв свій двобій з ницим і меркантильним, бездухов­ним і вбогим буржуазним суспільством – він став знаменитим письменником, багатою людиною. Тепер перед ним запобігають ті нікчеми і сноби, які колись сміялися з нього і гнали від себе. Мартін виграв, бо зумів стати, захопившись ідеями Ніцше й керуючись ними в житті, сильною особистістю, сповненою незламної волі до перемоги. Сильний фізично, впертий, він подолав усі перешкоди, бо був твердо переконаний у тому, що сильна особистість, „арис­тократ духу і вершник на коні”, змете з лиця землі царство генд­лярів та крамарів, царство бездуховності та вбогості.

Мартін виграв двобій із цим царством, та страшною ціною діста­лася йому ця його перемога: вичерпалися його внутрішні сили в цій виснажливій боротьбі за успіх, за визнання, згасла його віра в добро та людей, щезли сила і бажання писати, ним оволоділа безмежна нудьга, душевна спустошеність, зневіра і байдужість до всього. Після приходу слави Мартін уже не може писати, стає нездат­ним до творчості й накладає на себе руки.

Причина трагедії Мартіна – його безмежна самотність і розчару­вання в житті. Порвавши з буржуазією, він хоче прилучитися до соціалістичного руху, та марно. Мартін ніколи не вірив у сили на­роду, він не може знайти в народі тієї опори, яка б повернула йому віру в життя. Мартін не може сприйняти соціалістичні теорії, бо не вірить у них, бо вважає їх рабською моральністю, філософією рабів. Він, прихильник Ніцше, визнає одне: „Я вірю, що в перегонах перемагає сильніший. Цю істину я взяв із біології. Повторюю, що я індивідуаліст, а індивідуалісти одвічні, вроджені вороги соціалістів”. Мартін відійшов від усіх – від народу, від друзів і прирік себе на вигнання та повну самотність, щоб піти врешті з життя.

Перед смертю Мартін розчарувався і в своїй улюбленій ніцшеанській філософії. Він запитує сам себе: „Чого вона варта? Він згадав одне з безглуздих тверджень Ніцше, у якому цей шаленець висловив сумнів щодо існування істини. Але хто зна? Може, Ніцше й мав рацію. Може, й справді істини немає ні в чому, і навіть у самій істині...”

Звісно, не можна ототожнювати персонажа з його автором, та усе ж є підстави твердити, що розчарування Мартіна є не тільки його власним розчаруванням. Згадаймо хоча б вихід Джека Лондо­на із соціалістичної партії, зумовлений ідейною кризою, його відхід від принципів реалізму в сферу романтики, патріархальної ідилії та у світ незвичайних пригод. Сьогодні ми можемо зрозуміти Лондона й глибоко по-людськи поспівчувати його власній трагедії митця.

Категорія: Зарубіжна література | Додав: damar (08.08.2008) | Автор: damar W
Переглядів: 4287 | Рейтинг: 4.0/4
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]