Проблематика і художня своєрідність Е. Йонеско „Носороги” - Зарубіжна література - Література - Каталог статей - Наша освіта
Головна » Статті » Література » Зарубіжна література

Проблематика і художня своєрідність Е. Йонеско „Носороги”

«Театр абсурду» — найбільш значне явище теат­рального авангарду другої половини XX століття. З усіх літературних течій і шкіл «театр абсурду» є най-умовнішим літературним угрупованням. Річ у тім, що представники його не лише не створювали жодних маніфестів чи програмних творів, а й узагалі не спілку­валися один з одним.

Термін «театр абсурду» ввійшов у літературний обіг після появи однойменної монографії відомого англійського літературознавця Мартіна Ессліна. У своїй монументальній праці (перше видання книги «Те­атр абсурду» з'явилося в 1961 році) М. Есслін поєднав за кількома типологічними ознаками драматургів різних країн та генерацій. Серед них французькі митці: Ежен Йонеско, Артюр Адамов, Семюел Беккет, Фер-нандо Аррабаль, Жан Жене (до речі, лише останній письменник є «чистим» французом, Йонеско за поход­женням — румун, Беккет - ірландець, Адамов - вірме­нин, Аррабаль - іспанець); англійці Гарольд Пінтер і Норман Фредерік Сімпсон, американець Едвард Олбі, італієць Діно Буццаті, швейцарський письменник Макс Фріш, німецький автор Гюнтер Ґрасс, поляки Славомір Мрожек і Тадеуш Ружевич, чеський драматург-диси-дент, а згодом президент Чехії Вацлав Гавел та деякі інші митці. А серед ознак, за якими їх об'єднано, М.Есслін виділяє руйнування сюжету і композиції, відсутність часу й місця дії, екзистенційних персо­нажів, ірраціоналізм, абсурдні ситуації, словесний нон­сенс.

Драми «абсурдистів» шокували і глядачів, і кри­тиків. Бунт авторів «театру абсурду» — це бунт проти будь-якого регламенту, проти «здорового глузду» й нормативності. Фантастика у творах абсурдизму змішується з реальністю. Змішуються жанри творів: у «театрі абсурду» ми не знайдемо «чистих» жанрів, тут панують, за визначенням самих драматургів, «трагіко­медія» («Чекаючи на Годо» С. Беккета) і «трагіфарс» («Стільці» Е. Йонеско), «антип'єса» («Голомоза співач­ка» Е.Йонеско) і «псевдодрама» («Жертви боргу» Е.Йонеско). Драматурги-абсурдисти майже одностай­но твердили, що комічне — трагічне, а трагедія - сміхо­винна. Утворах «театру абсурду» поєднуються не лише елементи різних драматичних жанрів, а й загалом -елементи різних сфер мистецтва (пантоміма, хор, цирк, мюзик-хол, кіно). В них можливі найпарадоксальніші сплави та поєднання: п'єси абсурдистів мо­жуть відтворювати і сновидіння (А. Адамов), і кошмари (Ф. Аррабаль). Сюжети їхніх творів часто-густо свідо­мо руйнуються: недієвість зведена до абсолютного мінімуму («Чекаючи на Ґодо», «Ендшпіль», «Щасливі дні» С. Беккета). Замість драматичної природної ди­наміки на сцені панує статика, за висловом Йонеско, «агонія, де немає реальної дії». Зазнає руйнації мова персонажів, які, до речі, нерідко просто не чують і не бачать один одного, промовляючи «паралельні» моно­логи («Пейзаж» Г. Пінтера) в порожнечу. Тим самим драматурги намагаються розв'язати проблему людсь­кої некомунікабельності. Більшість з абсурдистів схвильована процесами тоталітаризму - передусім то­талітаризму свідомості, нівелювання особистості, що веіе до вживання одних лише мовних штампів і кліше («Голомоза співачка» Е. Йонеско), а в підсумку - до вткати людського обличчя, до перетворення (цілком свідомого!) на жахливих тварин («Носороги» Р.. Йонеско).

Класичним періодом «театру абсурду» стали 50-і -початок 60-х років. Кінець шістдесятих ознаменувався міжнародним визнанням «абсурдистів»: Йонеско об­рали до Французької академії, а Беккет здобув звання лауреата Нобелівської премії. Йонеско вважав, що «театр абсурду» існуватиме завжди: абсурд заповнив со­бою реальність, і сам здається реальністю. «Театр аб­сурду» з його болем за людину та її внутрішній світ, з його критикою автоматизму, міщанства, конформізму, деіндивідуалізації й некомунікабельності вже став кла­сикою світової літератури.

Драма Е. Йонеско "Носороги" - одна з найцікавіших п'єс не тільки свого часу. Написана 1959 року, вона відобразила суттєві особливості розвитку людського суспільства (поза межами часу і простору). Справді, у "Носорогах" розігрується драма самотності особистості, індивідуальної свідомості у зіткненні зі суспільним механізмом. Йонеско стверджує, що ідея має ціну і сенс, доки вона не полонила свідомість багатьох, бо тоді вона стає ідеологією. А це вже небезпечно.

Йонеско застосовує своєрідну форму, змальовуючу гротескну картину перетворення людей на носорогів. Абсурдність подій, зображених драматургом, підкреслює гостроту думки автора, який виступає проти знеособлювання, позбавлення індивідуальності. Зважаючи на час написання п'єси, зрозуміло, як хвилює Йонеско проблема наступаючого, войовничого тоталітаризму. Муссоліні, Сталін чи Мао - завжди десь знайдеться ідол, якого обожествляють, якому поклоняється натовп. Але саме ідол, бо звертається до натовпу, а не до людини. Бог сприймається індивідуально і робить нас особисто відповідальними за все, що робимо, отже - неповторними. А Сатана знеособлює, робить натовпом. Таким чином від подій свого часу Йонеско робить крок до узагальнення загальноетичного характеру. Крізь видимий абсурд подій, описаних у "Носорогах", просвічують важливі філософські ідеї: сенсу буття, здатності людини протистояти злу, зберігати себе як особистість. Ідея протистояння злу показана через опір п'янички й нечепури Беранже загальному омасовленню. Чому саме йому, а не вишуканому правильному Жану, який знає, як жити, це вдається? Адже, на перший погляд, Жан - це уособлення всіх чеснот, уособлення респектабельності і громадського визнання. Проте все це - спосіб бути як всі, мати повагу суспільства, живучи за правилами. Він не визнає інших людей і думок, і ця нетерпимість не дає йому бачити інших, відчувати ще когось. Толерантне ставлення до чужих ідеалів, смаків, віросповідання, нації - свідчення високої культури, миролюбності. Саме цими рисами наділений Беранже. Для нього зовнішній успіх, до якого прагне Жан, несуттєвий. Але це й дає йому свободу самому вирішувати, що є зло, і самому боротися: "Я остання людина і буду нею до самого кінця! Я не здамся!"

Таким чином, засобами театру абсурду Ежен Йонеско попереджує людство про загрозу знеособлювання і тоталітаризму. І в цьому прихований сенс п'єси "Носороги".

Категорія: Зарубіжна література | Додав: damar (08.08.2008) | Автор: damar W
Переглядів: 11074 | Рейтинг: 4.3/7
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]