Статеве дозрівання — центральний процес перехідного віку. Але процес цей не зводиться до суми біологічних змін. Людська сексуальність— складне біосоціальне явище, продукт спільної дії біологічних і соціальних сил.

Щоб стати чоловіком або жінкою, індивід повинен усвідомити свою статеву приналежність і засвоїти відповідну статеву роль. Статева ідентичність особи припускає усвідомлення індивідом своєї статевої приналежності, засвоєння відповідних навичок і стилю поведінки, а також психосексуальних установок і орієнтації (інтерес до протилежної статі тощо).

Статева ідентифікація — продукт соціалізації, виховання і навчення.

Вже до півтора років дитина звичайно знає, хлопчик він або дівчинка, хоча і не уміє пояснити цю атрибуцію. Трьох-, чотирилітня дитина знає не тільки власну стать, але і уміє розрізняти стать оточуючих людей, хоча статева приналежність ще асоціюється у нього із зовнішніми випадковими ознаками, наприклад одяг, і здається принципово оборотною. Поняття статевої приналежності як необоротної властивості складається у дитини приблизно в 6—7 років, і саме тоді починається бурхливий процес статевої диференціації діяльності, установок і цінностей, суб'єктом якої є вже сама дитина, а не його батьки.

В перехідному віці стереотипи «маскулинності» і «феминності» поляризуються особливо різко, а потреба відповідати їм стає як ніколи гостріше. Це розповсюджується не тільки на зовнішність, але й на інші соціальні і психічні якості.

Соціальна рівність чоловіків і жінок, які дістають однакову освіту і займаються однією і тією ж діяльністю, неминуче ослабляє поляризацію чоловічих і жіночих ролей, тим більше що індивідуальні відмінності чоловіків і жінок ніколи не укладалися в рамки цієї поляризації. Це не означає повного усунення статевих відмінностей в поведінці і психіці. Але взаємостосунки чоловіків і жінок все частіше будуються не відповідно до стереотипних розподілів статевих ролей, а на основі обліку індивідуальних особливостей особистості. Це стосується і сексуальної поведінки. Так званий «подвійний стандарт» затверджував різну статеву мораль для чоловіків і для жінок: чоловік може бути сексуальний активним, жінка повинна терпляче чекати, поки її виберуть, і навіть після цього проявляти стриманість. Сьогодні такі уявлення вже не є неподільно пануючими; молодь все більше орієнтується на принцип рівності прав і обов'язків.

Все це заломлюється в юнацькій психології. Статеве дозрівання наново актуалізує для підлітка давно вирішене, здавалося б, питання про його статеву ідентичність. Не в тому значенні, що підліток починає в ній сумніватися, а в тому, що ускладнюються критерії «маскулинності» і «феминності», в яких все більшу роль набувають власне сексуальні моменти (поява повторних статевих ознак, сексуальних інтересів і т. д.). Саме відповідність  феминності чи маскулинності служить головним критерієм, по якому підліток оцінює своє тіло і зовнішність.

Статеві стереотипи розповсюджуються не тільки на зовнішність, але і на поведінку і риси. Особливо складно йде справа з «маскулинністю». Чоловіча роль і маскулинні якості традиційно цінується вище. Навіть емансипацію жінок ми виміряємо тим, наскільки добре вони справляються з «чоловічими» професіями. Крім того, процес соціалізації хлопчиків більш суперечливий. В ранньому дитинстві хлопчики, як і дівчатка, тісніше пов'язані з матір'ю, чим з батьком. У багатьох сім'ях батьки взагалі відсутні. Різке відособлення хлопців-підлітків від жінок, прийняте в багатьох суспільствах, поширені одностатеві хлоп'ячі  компанії об'єктивно служать противагою цієї спроби фемінізувати, допомагають хлопчику затвердитися в чоловічій ролі. Але односторонній вплив однолітків плюс внутрішня невпевненість хлопчика-підлітка в тому, наскільки він відповідає завишеним критеріям «маскулинності», часто породжують компенсаторну поведінку (підкреслена агресивність, грубість, зневага до «жіночих» рис вдачі). Нарешті, саме визначення  чоловічої  ролі суперечливо. В перехідному віці «маскулинність» асоціюємося перш за все з фізичною силою і спортивними досягненнями, дорослі ж бачать її в розумових і соціальних досягненнях. Підліток уникає дівчаток, а дорослий чоловік повинен уміти співпрацювати з жінками на роботі і підтримувати тісний емоційний контакт в сім'ї.

В юнацькому віці всі ці проблеми переплітаються. Студент коледжу ще зберігає підліткову вузькість і стереотипність ролевих розпоряджень, прагнучи довести собі й іншим, що він «відповідає» цим вимогам. В той же час він вже відчуває, що його індивідуальність не вписується в жорсткі рамки  цієї дихотомії, що чоловічі і жіночі якості не обов'язково альтернативні і що поєднання їх може бути різним.

Статева диференціація:

▫           Вузький зміст – біологічний аспект, процес формування статі, що включає в себе внутрішньоутробний, післяродовий стани, на яких відбувається тілесна диференціація і статева диференціація мозку.

▫           Широкий зміст – починається з моменту зачаття, безперервний процес формування статі, як взаємодія сукупності його біологічних і соціо-культурних детермінант.

!         Статева ідентичність – єдність самосвідомості і поведінки індивіда, що відносить себе до певної статі і співвідносить себе з тілесними, психофізіологічними, психологічними і соціокультурними значеннями маскулинності і феминності, переживання статевої ролі.

Структура статевої ідентичності – складне особистісне утворення, яке включає три рівні:

1.      базовий – співвіднесення особистості з філогенетичною альтернативою феминності чи маскулинності.

2.      рольовий – співвіднесення своєї поведінки і переживань до існуючих статево-рольових стереотипів.

3.      персональний – інтеграція двох попередніх у контексті індивідуального досвіду.