Підлітковий період розвитку — це своє­рідний етап у становленні характеру особистості. Підліток — уже не дитина, але ще й не дорослий, хоч він і намагається показати свою дорослість у прагненні бути самостійним.

У характері підлітка легко помітити суперечності. Сміливість і рішучість, вірність і відданість колективу, друзям, допомога старшим у праці нерідко співіснують у нього з проявами байду­жості, негативізму, неврівноваженості у поведінці, в стосунках з дорослими і однолітками.  Ця суперечливість значною мірою є проявом вікових особливостей регулятивної функції кори великих півкуль головного мозку.

Підліток – гарячий патріот, чутливий до громадської думки, колективіст, глибоко пройнятий дружбою і товаришуванням, почуттям власної гідності. Він виявляє підвищену вимогливість до додержання правил гри, до виконання доручень. Але разом з цими позитивними його якостями у підлітка можна спостерігати недисциплінованість,  особливо  тоді,  коле йому   ставлять   багато незрозумілих  для  нього вимог  і  заборон.   Його чуйність,  прагнення  захищати  менших,  допомагати  старикам,   інвалідам співіснує з бажанням заподіяти шкоди тим, кому він не симпатизує.

Учні середнього шкільного віку особливо цінять у людях такі риси характеру, як  рішучість,  сміливість, мужність,  ініціативу! і самі прагнуть виявляти ці якості у своїх вчинках. Але вони не завжди правильно розуміють якості волі й характеру. Не роз­різняють впертість і наполегливість, молодецтво, браваду і сміли­вість. У нього мало ще розвинені самокритичність і сумнів, він швидко переходить до дії, ризикує і вважає це за рішучість.

Усвідомлення власних недоліків і чутливість до своїх невдач спонукає підлітка до самовдосконалення, особливо до загартовування воді. Він прагне виховати в собі всі кращі якості  людей: передовиків виробництва, космонавтів, спортсменів, митців і вчених, орієнтується на героїв літературних творів. Прагнення пізнати невідоме, далеке від оточення підлітка сприяє зростанню його інтересів. Але широчінь цих інтересів спричиняється до розпорошеності, нестійкості, невиконання намічуваних ним планів.

Є спроби виділити у формуванні характеру підлітків чотири ступені, або стадії: стадію стабілізації, відносної стійкості ха­рактеру, значної стійкості і справжньої стійкості (В. І. Абраменко).

1.            На першій стадії у підлітків спостерігаються нестійкість, короткочасність, плинність і незначна дійовість ідеалів, епізодичність інтересів, невідповідність їхнім силам і можливостям мріям, афективність (грубість, боязливість) у поведінці.

2.            Стадію відносної стійкості характеру можна спостерігати в учнів, поведінка яких стала більш керованою. Вони мають стійкі, але малодійові ідеали, споглядальні інтереси, несумірні мрії. В їхній поведінці переважають негативні риси. На цій стадії змістова сторона характеру порівняно стабілізується і починає здійснювати функцію мотивації поведінки.

3.            На третій стадії переважають стійкі, дійові ідеали, які спрямовують активність підлітка/Інтереси і прагнення під­літка мають порівняно стійкий, але ситуативний характер. На цій стадії змістова сторона характеру стає стійкою, спроможною здійснювати мотиваційну функцію поведінки.

4.            На четвертій стадії поведінка підлітків стає не лише керованою, а й самокерованою. У під­літків переважають стійкі й дійові ідеали, які спрямовують їхню моральну поведінку; інтереси в підлітків стають стійкими і актив­ними, відповідають їхнім можливостям. Характер на цій стадії на­буває урівноваженості, його, змістовій стороні властиві стійкість і міцність, здатність всебічно і повно здійснювати функції мотивації поведінки, об'єктивуватись у моральних, вольових, емоційних та інтелектуальних рисах.

Дані дослідження характеру розкривають його психологічні особливості у школярів підліткового віку. Розрізняють характери:

а)високого рівня організації, властивостями якого є структурна цілісність і стійкість рис характеру, здатність самостійно або в результаті додаткової  стимуляції швидко організувати поведінку;

б)середнього рівня організації, за якого поведінка підлітка спрямовується в основному в результаті педагогічних впливів; в) низького   рівня   організації,   якому   властива     неврівноваженість, нестійкість, структурна несформованість позитивних рис характеру, нездатність реалізувати бажання бути діяльним, імпульсивність, боязливість у поведінці, опір вимогам вихователя.

Формування характеру підлітка потребує особливої уваги сім'ї, школи, піонерської організації. Особистий приклад старших, трудові доручення, активізація учіння, позитивні контакти в учнів­ському колективі, взаємодопомога в учінні і праці, виховання в дусі радянського патріотизму, дружби народів є основними засобами формування у підлітків позитивних рис характеру.

У ранній юності прискорено відбувається формування характеру, в якому виявляється цілісна підростаюча особистість. Цьому сприяє зростання її фізичних і духовних сил, нагромадження життєвого досвіду, виконання нових функцій і ролей у сімейному, шкільному й виробничому колективах, спілкування з іншими людьми і пов'язане з ними піднесення моральної самосвідомості, загострення потреби в свідомій регуляції власної поведінки, у самовихованні. Саме в цьому віці формуються основні риси характеру особистості. Дедалі більшу роль відіграє утворювана система її переконань, нових потреб, інтересів та ідеалів, які визначають напрям життєвої активності, ставлення до навколишньої дійсності, до людей, до самої себе, до своїх суспільних обов'язків.

За даними психолого-педагогічних досліджень (О. Г. Ковальов, М. Д. Левітов та ін.), для юнаків та дівчат характерним є значно вищий рівень  засвоєння моральних  принципів   і  вимог  суспільства. Важливе значення в їх засвоєнні, в перетворенні у внутрішні регулятори поведінки юнаків і дівчат має діяльність колективу групи, в житті якого вони беруть активну участь.

У зв'язку з цим на вищий щабель піднімається їх оцінка дій, вчинків навколишніх людей і самооцінка власної поведінки. Принциповість поведінки, її значення для суспільства, колективу стають провідними критеріями оцінок. Переважній більшості юнаків та дівчат властиві колективістичні риси характеру. Виявляються вони в поєднанні особистого і суспільного, в готовності боротися за досягнення спільної мети, працювати на загальне благо, в почутті гордості за успіхи колективу, в усвідомленні свого обов'язку перед колективом. Активна участь у житті колективу є джерелом колективних почуттів, глибокої людяності, гуманізму.

Переконаність і колективізм як риси характеру виявляються і в тому, як юнаки та дівчата оцінюють різні життєві ситуації, поведінку своїх товаришів. Вони непримиренно ставляться до неправди, дріб'язкового егоїзму, цінують відвертість, чесність, принциповість. Це виявляється й в оцінці моральної сторони поведінки інших людей, і в самооцінці своїх дій.

Проте серед них зустрічаються й такі, у яких спостерігається розбіжність між словом і ділом, між добрими намірами, благородними прагненнями і негідною практичною поведінкою, вимогливість до інших не поєднується з вимогливістю до себе. Часом вони порушують норми поведінки в суспільстві, зневажливо ставляться до навчання й праці, некритично сприймають окремі прояви моралі.

Деяким юнакам та дівчатам властиві індивідуалістичні риси характеру. Діапазон їх вияву буває широкий — від окремих індивідуалістичних тенденцій у поведінці до стійкої установки на те, щоб всіляко уникати громадської роботи або виконувати її тільки для досягнення своїх вузькоособистісних цілей. Егоїзм, вузький практицизм окремих юнаків і дівчат заважають їм самим у роботі та завдають багато прикрощів колективам, до яких вони входять.

Однією з причин виникнення індивідуалістичних рис є певні недоліки в формуванні моральної свідомості цих юнаків і дівчат, слабкість взаємозв'язку теоретичного, емоційного і практичного ставлення їх до прийнятих у суспільстві моральних принципів. У ряді досліджень (М. Д. Левітов, А. В. Баранов та ін.) показано, що в ранньому юнацькому віці моральна самосвідомість деяких школярів функціонує переважно на теоретичному і емоційному рівні: студенти добре знають, розуміють, як треба поводити себе, повною мірою переживають позитивні й негативні емоції, викликані тими чи іншими вчинками: як своїми, так й інших людей. Найслабшою виявляється практична сторона. Обурюючись, наприклад, з приводу проявів негідної поведінки свого ровесника, деякі молоді люди не вживають ніяких засобів, щоб попередити їх, не відважуються публічно засудити того, хто порушує моральні норми або роблять це поблажливо. Внаслідок цього в них вкорінюється моральна пасивність, яка може стати рисою характеру. Основний шлях запобігання таких явищ — виховання здатності активно протистояти всіляким проявам аморальної поведінки, формування здорової й вимогливої громадської думки в колективі.

Прагнучи підготувати себе до майбутнього, багато юнаків та дівчат ставлять перед собою підвищені завдання щодо самовдосконалення. Це виявляється, зокрема, в їх спеціальному інтересі до особистих якостей видатних людей.

Спрямованість на майбутнє, романтичне його сприймання можуть в окремих юнаків та дівчат породжувати деяке невдоволення своїм теперішнім, байдуже ставлення до всього, що діється навколо. Зворотною стороною їх далекосяжних, максималістичних планів стає скептичне ставлення до навчання і громадської роботи. Вони прагнуть до чогось незвичайного, цілком відмінного від шкільних справ, буденність яких їх розчаровує і розхолоджує.

Оптимізм, віра в свої можливості, пов'язані з успіхами в навчанні та інших видах діяльності (спорті, художній самодіяльності, технічному конструюванні і т. д.), інколи можуть спричинятися до виникнення в деяких юнаків і дівчат перебільшеної самовпевненості. Вона виявляється, зокрема, в таких намірах, як «вивчити протягом року всесвітню історію мистецтв», «прочитати Гегеля»,  «самостійно вивчити новітні фізичні теорії»  тощо.

Водночас є юнаки та дівчата, не впевнені в своїх силах, розгублені перед майбутнім. Для них характерні знижений тонус активності, підвищена навіюваність, схильність до наслідування, перекладання піклування про своє майбутнє на плечі інших людей. У зміні ставлення таких студентів до свого майбутнього велику роль відіграє допомога їм у навчальній, суспільно корисній роботі, виявленні їх нахилів і здібностей до тих чи інших видів діяльності.

Почуття нового, здатність захоплюватись ним — одна з найважливіших психологічних умов виявлення й розвитку творчих сил молодої людини, її нахилів до творчої діяльності. Воно сприяє формуванню пізнавальних та інших інтересів, набуванню нових знань, прагненню ставити нові питання, розв'язувати їх по-новому, оригінально.

Зростаючі психічні й фізичні сили особистості в цьому віці зумовлюють таку рису її характеру, як самостійність. Суттєве значення в її формуванні має перехід до вищої, ніж у підлітків, форми організації своєї вольової поведінки, яка полягає в здатності підпорядковувати свої дії віддаленій меті, переборювати труднощі на цьому шляху. Самостійність цих студентів виявляється  в критичному підході до дійсності, вибірковому ставленні до людей, у самокритичності, дисциплінованості, в ініціативному й наполегливому досягненні своєї мети, в здатності приймати самостійні рішення та втілювати їх у життя, у прагненні до автономії від дорослих.

Схильність перебільшувати власну значущість у період ранньої юності може зумовлювати деякі негативні прояви самостійності. Такими є критиканство у ставленні до інших людей, надмірне підкреслення своєї незалежності від дорослих, свавілля тощо.

Виявлення самостійності юнаків та дівчат залежить від індивідуальних їх особливостей, які в цьому віці більш визначені. Одні студенти виявляють значну самостійність у розумовій діяльності і безпорадність у практичній, другі — самостійні у практичній роботі, треті — у сфері спілкування, четверті — однаково самостійні у всіх видах діяльності. Індивідуальні особливості студентів цього віку виявляються в ступені їх наполегливості (М. І. Судаков). Одні з них наполегливі у всіх видах діяльності, інші виявляють наполегливість тільки в тому, що їх цікавить, є й такі, наполегливість яких зумовлюється ситуативно й характеризується епізодичністю.

Критичність і самокритичність в одних виявляються рівномірно як усталені якості їх характеру, в інших — нерівномірно. Одні юнаки та дівчата більш схильні до виявлення самокритичності, ніж критичності, інші — навпаки. У деяких з них критичність і самокритичність є ситуаційними явищами, які ще не стали рисами характеру. Це говорить про потребу робити їх предметом спеціального виховання й самовиховання, стежити за їх проявами і керувати їх становленням.

Динамічною стороною характеру юнаків та дівчат є темперамент. Він визначає в їх характері врівноваженість або неврівноваженість поведінки, рухливість або інертність, підвищений або знижений тонус активності, легкість або трудність вироблення динамічних стереотипів тощо. Вольова активність, що формується на основі того чи іншого темпераменту, відображає його особливості. На основі, наприклад, флегматичного темпераменту можуть формуватися інтелектуально-вольові риси характеру, холеричного — емоційно-поривчасті.

Водночас сформовані властивості характеру в свою чергу впливають на виявлення особливостей темпераменту. Вони можуть підсилювати чи послаблювати, маскувати різні риси темпераментів залежно від життєвих ситуацій, сформованих у юнаків та дівчат моральних понять і звичок. Типові риси характеру студентів поєднані між собою. В своїй сукупності вони зумовлюють способи їх діяння й поведінки, в них вони й зміцнюються.

Основний шлях гартування характеру на цьому етапі онтогенезу особистості — це формування правильної поведінки постійними, цілеспрямованими вимогами колективу до особистості й вимогами кожної особистості до себе самої, створення умов для здійснення такої поведінки. Єдність вимог колективу й особистості є запорукою успіху в цій важливій справі, уникнення в ній всякого формалізму. При наявності формалізму деякі позитивні риси характеру можуть перетворюватися в негативні: прагнення до принциповості — у нетерпимість, грубість; здорова критика — у критиканство; ввічливість — у підлабузництво; прагнення до незалежності — у свавілля; потяг до романтики і героїзму — в браваду, а інколи в хуліганство тощо. Запобігти таким явищам можна, як показав А. С. Макаренко, правильною організацією життя колективу, спрямованого на досягнення перспективних, суспільно й особисто важливих цілей, пов'язаних з цілями нашого суспільства.