Підлітковий вік – це період переходу від дитинства до дорослості, період інтенсивного становлення якостей розуму, почуттів, волі, ідейної спрямованості підростаючого індивіда, його готовності жити й діяти так, як живуть і діють дорослі. Підліток починає усвідомлювати себе як дорослу особу. Зростає його активність , відбувається його переорієнтація з цінностей, характерних для дітей, на цінності, які виникають в свідомості старшого підлітка під впливом прагнення бути дорослим. Для цього є підстави: значний прогрес у фізичному розвитку, статеве дозрівання, участь у праці дорослих (Т.В.Драгунова).

Разом з тим підліток у своїй поведінці виявляє себе ще як, дитина. Отже, для психічного розвитку підлітка характерним є ряд суперечностей. Підліток і дитина, і вже не дитина, він має деякі риси дорослого, але він не дорослий, намагається осмислювати свої прагнення, дії, як це роблять юнаки і дорослі, але осмислює своєрідно, по-дитячому. Саме ця суперечливість психічного розвитку підлітка потребує правильного пояснення і врахування у виховному керівництві становленням його особистості.

Деякі психологи намагаються пояснити ці суперечності статевим дозріванням, поставити в залежність від нього такі явища в поведінці підлітка, як неслухняність, підвищену дратівливість, негативізм, замкненість, заглиблення у власні переживання тощо. Насправді вони бувають не у всіх підлітків, а виникають у деяких з них  через несприятливі умови їх виховання. Вони не є неминучими, не якоюсь нормою поведінки підлітка. Щоб зрозуміти їх походження, треба виходити з процесу розвитку в цілому, з визнання єдності його зовнішніх і внутрішніх умов, провідної ролі в ньому суспільних стосунків і виховання. Статеве дозрівання відкриває нові можливості не тільки негативної, а й передусім позитивної поведінки підлітка. Реалізація їх залежить від того, як спрямовується дорослими його активність.

У різних умовах життя й виховання підлітків їх нові прагнення виявляються і різноманітній поведінці. Одні стримують себе від неправильних вчинків, виявляють зразки дисциплінованості в своїх діях, інші – навпаки, прагнучи показати свою дорослість, переймають у старших не краще, а гірше.

Характерним для підлітка є прагнення бути самостійним. Поява такого прагнення зумовлюється всім ходом психічного розвитку підлітка, набуттям життєвого досвіду і тими змінами, що відбуваються в організмі у зв’язку з його дозріванням. Сприяє виникненню цього  прагнення ставлення дорослих людей до підлітка. Вони часто говорять йому: „Ти вже не маленький, повинен розуміти”, „Сам зроби”, „У такому віці ми вже все вміли робити” тощо. Така форма спілкування дорослих з підлітками стає дійовим фактором формування їх самостійності тоді, коли дорослі не залишають їх напризволяще, а тактовно керують їх активністю, допомагають переборювати труднощі. Підлітки позитивно реагують на доброзичливе ставлення до них дорослих, яке підтримує їх прагнення до самостійності, допомагає його здійснювати.

У прагненні підлітка до самостійності виявляється і почуття власної дорослості та потреба в її визнанні дорослими. Виникають нові стосунки і способи соціальної взаємодії підлітка з дорослими, які співіснують із засвоєними в молодшому віці нормами стосунків. Останні зумовлюються соціальним станом підлітка і актуальним рівнем його розвитку (він, як і молодший школяр, залежить в матеріальному і морально-етичному відношенні від дорослих, не в усьому володіє собою, не все може і потребує керівництва і допомоги дорослих). У підлітка формуються особливості самосвідомості, що проявляються в його самооцінці, в оцінці своєї успішності, своїх стосунків з дорослими.

Самооцінка в підлітковому віці набуває не меншого значення, ніж оцінка поведінки підлітка дорослими (О.А.Серебрякова). Самооцінка для них стає важливим мотивом їх поведінки. Орієнтація підлітка на самооцінку пов’язана з його прагненням до самостійності й незалежності, із самоповагою, вимогливістю до себе (Є.І.Савонько). Самооцінка підлітком своїх успіхів у навчанні та у праці може вступати у конфлікт з його власними домаганнями, якщо він не зможе їх реалізувати.. у таких випадках виникають різні афективні переживання.

Прагнення підлітка розібратися в собі й оцінити себе породжує в нього підвищену чутливість до оцінки його іншими. Підліток ще не знає себе як слід, він буває невпевнений у самооцінці і тому гостро переживає думки інших про себе, їх ставлення до нього. Мабуть, це є основною причиною вразливості підлітка, його невмотивованих, безпідставних, з погляду дорослих, бурхливих реакцій на зауваження. Пізнання підлітком себе самого не зводиться до інтроспекції, заглиблення в своє „я”. Воно полягає в поступовому виявленні різних якостей в окремих видах своєї діяльності, узагальненні й осмисленні їх спочатку як ситуаційних особливостей власної поведінки, а потім – як більш-менш стійких властивостей особистості. Цьому сприяє набуття підлітком життєвого досвіду, пізнання й оцінка ним моральних якостей інших людей.

Формування у підлітка нових якостей ускладнюється, якщо старші ставляться до нього, як до дитини, продовжують контролювати його поведінку старими способами, які він уже переріс, і тим заважають становленню його самостійності. Прагнучи компенсувати таке недооцінювання дорослими його можливостей самостійно діяти, підліток порушує встановлені стосунки з дорослими і прийняті норми поведінки. Активність його, в таких випадках, виявляється у неслухняності, протестах, негативізмі або в ексцентричних вчинках , якими він привертає до себе увагу.

Самі вчинки часом бувають імпульсивними, безконтрольними, хоч потім вони й глибоко хвилюють підлітків. Вони ще недостатньо усвідомлюють власні вчинки, не прагнуть до самоаналізу. Зробивши щось не так, підліток часто не визнає провини, виявляє впертість, намагається будь-що виправдатися, хоч провина очевидна для всіх і для нього самого.

У виховній роботі з підлітками треба вважати на складність такого психологічного стану. Створюючи умови, за яких підліток усвідомив би і пережив би недоречність свого вчинку, його непотрібність чи шкідливість, не завжди треба вимагати від нього прилюдного каяття й обіцянок, що подібне „більше не повториться”. Найчастіше він розуміє свою провину і глибоко переживає її, але прилюдно визнати не відважується, бо таке визнання для нього рівнозначне самознищенню.