Показником ефективності трудового навчання є особливості змін фундаментальних компонентів особистості, які відбулися завдяки засвоєнню професійного навчання. Одним з таких показників є рівень домагань підлітка в навчальній діяльності.

Важливою ознакою праці є прогнозування результату і необхідних умов його досягнення. Передбачення, прогнозування результату включає процес постановки мети. Можливий результат може представляти обраний рівень складності завдання. Через ставлення до можливого результату мета включається у потребово-мотиваційну сферу особистості і завдяки цьому набуває спонукальної сили, спрямовує дії індивіда.

Задоволення потреби в досягненнях можливе через досягнення цілі певної складності. Студент прагне ставити цілі якомога складніші. Позитивний бік потреби полягає в тому, що, задовольняючи його, студент коледжу прагне розширювати область своїх можливостей, орієнтуючись на все вищі результати в навчанні та праці.

Усвідомлення своїх досягнень і поразок, досвід успішної і неуспішної навчальної і трудової діяльності лежать в основі рівня домагань.

!        Рівень домагань - це бажаний рівень самооцінки особистості (рівень образу «Я»), виявляється в ступені важкості цілі, яку індивід ставить перед собою.

Прагнення до підвищення самооцінки в тому випадку, коли людина має нагоду вільно вибирати ступінь важкості чергової дії, породжує конфлікт двох тенденцій: з одного боку - прагнення підвищити домагання, щоб пережити максимальний успіх, а з іншою - понизити домагання, щоб уникнути поразки. У разі успіху рівень домагань звичайно підвищується, людина проявляє готовність вирішувати більш важкі задачі, при неуспіху - відповідно знижується.

Формування рівня домагань визначається не тільки передбаченням успіху або невдачі, але перш за все тверезим, а іноді смутно усвідомлюваним врахуванням і оцінкою минулих успіхів або невдач. Формування рівня домагань можна простежити в учбовій роботі школяра, при виборі теми докладу, суспільного доручення і т.д.

Рівень домагань характеризує:

1)      ідеальну мету – рівень труднощів, досягнення якого є загальною метою серії майбутніх дій;

2)      рівень домагань у даний момент – вибір суб’єктом мети, чергової дії, що формується в результаті переживання успіху або невдачі ряду минулих дій;

3)      рівень «Я» - бажаний рівень самооцінки особистості.

Вчителям слід пам’ятати, що в процесі оволодіння професією у студентів може виникати протиріччя між вимогами нової для них навчальної діяльності і вже склавшимися особистісними утвореннями. Необхідно, щоб зміст трудового навчання був спрямований на розвиток особистості студента, особливо, на розвиток його рівня домагань.

Дослідження рівня домагань особистості не тільки з боку їх дієвості, але й за їх змістом, за зв'язком з метою і задачами колективу дозволяють краще зрозуміти мотивацію поведінки людини і здійснювати направлену дію, формуючу кращі якості особистості. В одних випадках істотно важливою для педагога стає задача підвищення рівня домагань особистості. Якщо школяр невисоко оцінює себе і свої можливості, це приводить до певної стійкої втрати упевненості в успіху. Може привести до загального зниження самооцінки, супроводиться   важкими   емоційними зривами і конфліктами, до того, що учень буде зневажати себе.

Шляхи підвищення рівня домагань різні і залежать від індивідуальності особистості, характеру фрустрації, реальних можливостей педагога і т.д. Ці перспективи можуть бути виявлені спочатку в іншій області, не пов'язаній з тією, в якій виявилися фрустрации. Потім створена таким чином активність перемикається в сферу, де треба підвищити рівень домагань особистості і відновити дбайливе відношення до людської особистості, розумно оптимістичний підхід до її перспектив дають можливість педагогу, спираючись на допомогу колективу учнів і вчителів, знайти стратегію індивідуальної роботи з підлітком, яка сприятиме пробудженню в ньому пошани до себе й упевненості в своїх можливостях.

В інших випадках для педагога важливо дещо понизити рівень домагань підлітка, особливо там, де задачі, які він перед собою ставить, не виправдовуються реальною ситуацією, а самооцінка можливостей підлітка невиправдано завищується, у нього з'являється зарозумілість, виникає свого роду комплекс переваги і т.п. Необхідність рішення подібної задачі підкреслюється не тільки тією обставиною, що підліток з невиправдано завищеним рівнем домагань зустрічає рішучу відсіч в колективі (розглядається як хвалько), в і тому, що завищена самооцінка, яка є у нього, багато разів вступаючи в суперечність з реальними невдачами, породжує гострі емоційні конфлікти. Нерідко при цьому учень, намагаючись ігнорувати несумісні з його явно завищеною самооцінкою факти особистих невдач, проявляє упертість, образливість, поводиться неадекватно, прикидаючись цілком задоволеним або прагне пояснити свої невдачі чиєюсь протидією, чиєюсь злою волею, стаючи підозрілим, озлобленим, агресивним. При частому повторенні ці психічні стани закріплюються як стійкі риси.

Самосвідомість особистості, використовуючи механізм самооцінки чуйно реєструє співвідношення власних домагань і реальних    досягнень. Ще в початку XX в. американський психолог У. Джемс, виказав загалом правильну думку про те, що найважливіший компонент образу «Я» особистості - самоповага - визначається відношенням дійсних її досягнень до того, на що людина претендує, розраховує. Їм була запропонована формула, де чисельник виражав реальні досягнення індивіда, а знаменник - його домагання.

При збільшенні чисельника і зменшенні знаменника дріб, як відомо, зростає. Тому людині для збереження самоповаги в одному випадку необхідно докласти максимальних зусиль і домогтися самоповаги, що часто є важкою задачею; інший шлях - зниження рівня домагань, при якому самоповага навіть при дуже скромних успіхах не буде втрачена.

Зрозуміло, правильно поставлений процес виховання покликаний орієнтувати особу на перший спосіб збереження самоповаги. Людина в своїй діяльності (учбовій, трудовій, ін.) повинна не пасувати перед труднощами, а долати їх, знаходячи свої вольові якості і сильний характер і тим самим зберігаючи оптимальне співвідношення успіху і розумних домагань. Але доводиться зважати на ту обставину, що інші люди обирають другий шлях збереження самоповаги, знижуючи рівень домагань, тобто вдаються до пасивного психологічного захисту свого «Я-образа».

Ступінь адекватності «Я-образа» з'ясовується при вивченні одного з найважливіших його аспектів - самооцінки особистості.

!        Самооцінка - оцінка    особою    самої  себе, своїх можливостей, якостей і місця серед інших людей.

Це найістотніша і найбільш вивчена в психології сторона самосвідомості особистості, за допомогою самооцінки відбувається регуляція поведінки особистості.

Два способи самооцінки:

1.      порівняння рівня своїх домагань з досягнутим розвитком;

2.      соціальне порівняння, співставлення думок про себе оточуючих.

Як же особистість здійснює самооцінку? Людина стає особистістю в результаті спільної діяльності і спілкування. Все, що набула особистість протягом життя, виникло завдяки спільній з іншими людьми діяльності і в спілкуванні з ними і для цього призначено. Людина включається в діяльність і спілкування і там черпає деякі істотно важливі орієнтири для своєї поведінки, весь час спів ставляє свої дії і вчинки з тим, що чекають від нього оточуючі, справляється з їх думками, відчуттями і вимогами

Пізнаючи якості іншої людини, особистість одержує необхідні відомості, які дозволяють виробити власну оцінку. Є результат постійного зіставлення того, що особистість спостерігає в собі, з тим, що бачить в інших людях. Людина, вже знаючи дещо про себе, придивляється до іншої людини, порівнює себе з нею, припускає, що вона небайдужа до її особистісних якостей, вчинків, виявів; і все це входить в самооцінку особистості і визначає її психологічне самопочуття. Іншими словами, у особистості завжди є референтна група (реальна або ідеальна), з якою вона рахується, в якій черпає свої ціннісні орієнтації, ідеали якої є її ідеалами, інтереси - її інтересами і т.д.

Якщо так очевидно, що особистість постійно співставляє свої вчинки з позицією і ціннісними орієнтаціями референтної групи, то важливо зіставити, що бачить в самій собі людина, з тим, що має для неї цінність і значення. Особистість в процесі спілкування постійно співставляє себе з якимось ідеалом і залежно від результатів перевірки виявляється задоволеною собою або незадоволеною.

Завищена самооцінка призводить до того, що людина схильна переоцінювати себе в ситуаціях, які не дають для цього мотиву. В результаті вона нерідко стикається з протидіями оточуючих, відкидаючи їх претензії, озлоблюється, проявляє підозрілість, недовірливість або нарочиту зарозумілість, агресію і врешті-решт може втратити необхідні міжособистісні контакти, замкнутися.

Надмірно низька самооцінка може свідчити про розвиток так званого комплексу неповноцінності, стійкої невпевненості в собі, відмови від ініціативи, байдужості, самозвинувачення і тривожності.

Той факт, що самооцінка є результат далеко не завжди виразно усвідомлюваний особистістю свого роду проекції реального «Я» на «Я ідеальне», дозволяє зрозуміти складний, складовий характер самооцінки, з'ясувати, що оцінка самої себе здійснюється не безпосередньо, а за допомогою еталона, який складений з ціннісних орієнтації, ідеалів особистості.

Індивід, переконавшись на досвіді в невідповідності самооцінки і фактичного відношення до нього оточуючих, не чекає вже від них високої оцінки. Крім того, з'ясувалося, що підвищення оцінки, яку дає особистість оточуючим, веде до підвищення реальної оцінки з боку інших, тобто оцінки особистості групою. Було виказано цілком обґрунтоване припущення, що висока оцінка особистістю своєї групи пов'язана з тим, що індивід дійсно контактний, живе її інтересами, поважає її цінності, знаходить відчуття колективізму. У свою чергу колектив як би акумулює хороше відношення до неї - однієї з його членів і повертає їй цю високу оцінку примноженою. Тут позначається вплив об'єднуючої сили колективу.

Розглянемо інші співвідношення в системі оцінок особистості. Ось перед нами людина з високої самооцінкою, низькою оцінкою оточуючих і низькою очікуваною оцінкою - особистість явно конфліктна у відносинах з іншими людьми, схильна приписувати оточуючим душевну черствість. Інша людина відрізняється невиправдано високою очікуваною оцінкою. У нього може спостерігатися поблажливе відношення до оточуючих, самовпевненість. В будь-якому випадку, навіть якщо всі ці якості не виявляються в поведінці, вони складаються потенційно, поволі і при слушній нагоді можуть виявитися в загальному устрої поведінки особистості, оскільки для них існує сприятливий грунт.