Головна » Статті » Психологія » Психологія у вищій школі

Самосвідомість як новоутворення, що піднімає особистість до віку ранньої юності

Самосвідомість (сукупність всіх уявлень людини про себе, сполучена з їхніми оцінками): самопізнання (самоспостереження, самоаналіз);   самоконтроль;  самовиховання. Ланки структури самосвідомості (по В.С.Мухіній):

а) власне ім'я (усвідомлення тілесною й духовною індивідуальністю;

б) домагання на покликання (пред'явлення людиною прав на повагу);

в) полова ідентифікація (орієнтація на свою стать як на соціальну роль);

г) психологічний час (осмислювання себе в минулому, сьогоденні, майбутньому);

д) соціальний простір особистості (умови розвитку й буття людини) [Методические рекомендации по курсу психологи для студентов медицинских вузов / Сост. проф. В.В.Деларю -3-е изд., доп. и перераб.- Волгоград, 2004.].

Самосвідомість - це складна психологічна структура, що включає в себе ­особливі компоненти, як вважає В. С. Мерлин:

·         по-перше,  свідомість своєї тотожності,

·         по-друге, свідомість свого власного  «я» як активного, діяльного початку,

·         по-третє, усвідомлення своїх  психічних властивостей і якостей,

·         по-четверте, певну систему  соціально-моральних самооцінок.

Всі ці елементи зв'язані один з  одним функціонально й генетично, але формуються вони не одночасно.

Усвідомлення  своїх психічних якостей і самооцінка здобувають найбільше значення в  підлітковому і юнацькому віці. Але оскільки всі ці компоненти  взаємозалежні, збагачення одного з них неминуче видозмінює всю  систему.    [Спиркин А.Г. Свідомість і самосвідомість. М., Политиздат. 1972., с. 149].  ­Самосвідомість являє собою нерозривну єдність трьох її сторін –  когнітивної (самопізнання), емоційної (відношення до себе) і  регуляторної (самоконтроль). Самосвідомість – рефлексія – процес пізнання  людиною самої себе, свого внутрішнього світу, аналіз власних  думок і переживань, міркування про саму себе; усвідомлення того, як  сприймають і оцінюють людину її навколишні. Самоспостереження,  співвіднесення, самоаналіз – усе разом ведуть до розвитку рефлексії [Мир підлітка. /Під. ред. Нежневской Р. Д. М., Педагогіка. 1989., с. 97].

На основі рефлексивних факторів складалася здатність  формувати більш-менш чіткі уявлення про саму себе. Це  уявлення про свої якості й можливості, на основі яких  складався образ власного «Я» (самосвідомість) і його емоційна оцінка [Божович Л. И. Особливості самосвідомості в підлітків. // Питання психології. №1., 1965., с. 9].

Виділяють наступні форми самосвідомості: ­

1. людина усвідомлює себе у всіляких контекстах своїх проявах; ­ має подання об будову свого тіла; ­

 2. самопочуття: стан тіла, його функцій, відношення до оточення, ­ напруженість потреб і багато чого іншого. Воно дає загальне подання ­ про стан.

Найважливішим психологічним процесом підліткового віку є становлення самосвідомості і стійкого образу Я. Статеве  дозрівання, стрибок у рості, збільшення фізичних сил, зміна зовнішніх контурів тіла активізують у підлітка інтерес до себе і свого тіла. Фізичне дозрівання є й соціальним символом, за яким слідкують інші. Протиречиве становище підлітка, зміна структури його соціальних ролей і рівня домагань і в першу чергу актуалізація питання „хто я”.

Ріст самостійності означає перехід від системи зовнішнього керування до самокерування. А це вимагає самосвідомості. Головне психічне надбання ранньої юності – відкриття свого внутрішнього світу. Внутрішнє „Я” не співпадає з зовнішньою поведінкою, актуалізує проблему самоконтролю.

Виникає почуття самотності: „ Я” ще невизначене, розпливчасте. Тому з’являється проблема у спілкуванні, проте підвищується вибірковість, потреба до відокремлення.

З’являється орієнтація на декілька референтних осіб, що викликає внутрішній конфлікт. Активізується рефлексія, прагнення, почуття своєї несхожості на інших.

Підлітки починають відчувати плин часу, говорити про майбутнє. Це пов’язане з переорієнтацією свідомості на самоконтроль і ростом потреби в досягненні конкретних цілей. Підліток часто не бажає відчувати плин часу, з’являється почуття ніби час зупинився. Дифузність уявлень про час впливає на самосвідомість, де бажання набути досвіду змішане зі страхом перед життям.

Головною ознакою цього періоду є потреба юнака зайняти внутрішню позицію дорослої людини, вибрати професію, усвідомити себе членом суспільства, виробити світогляд, вибрати свій життєвий шлях.

Самовизначення означає не автономію від дорослих, а чітку орієнтацію, визначення місця «у дорослому» світі.

Поняття «самовизначення», яке використовується у вітчизняній психології, подібне до поняття «ідентичність», розробленого американським вченим Е. Еріксоном. Центральним психічним процесом у самосвідомості підлітка є формування особистої ідентичності, почуття індивідуальної самототожності, одиничності. Ідентичність — психосоціальна тотожність — дозволяє особистості усвідомлювати себе у всьому багатстві своїх ставлень до навколишнього світу та визначає її систему цінностей, ідеалів, життєвих планів, соціальних ролей з відповідними формами поведінки.

Ідентичність — умова психічного здоров'я, і якщо вона не сформується, то людина не знаходить себе, свого місця у суспільстві, почувається «втраченою». Підлітковий вік будується навколо кризи ідентичності, що складається з ряду соціальних й індивідуальних виборів, ідентифікацій і самовизначень. Якщо ці задачі не вирішити, то в особистості формується неадекватна ідентичність.

Канадський психолог Ж. Марша встановив чотири типових варіанти формування ідентичності:

Невизначену, ще не сформовану, «дифузну» ідентичність. Означає, що молода людина не пройшла через випробування, пов'язані з самовизначенням, не обрала професії, не стикнулася з кризою ідентичності.

 Дострокова, передчасна ідентичність - індивід раніше визначеного терміну включився в «дорослу» систему взаємин, зробивши це під чужим впливом,— це розцінюється як несприятливий фактор для формування його особистісної зрілості.

Проба ролей або «мораторій» у спробі виробити ідентичність. Юнак знаходиться у процесі інтенсивного пошуку себе, переживає нормативну кризу самовизначення.

Реалізована або «зріла ідентичність». Криза пройшла, відчуття самоідентичності, тобто власної визначеності, сформовано, і молода людина перейшла до самореалізації.

Тільки реалізована, сформована ідентичність особистості (довіра до світу, самостійність, ініціативність, компетентність) дозволяє старшокласнику вирішити головне завдання, яке ставить перед ним суспільство, — завдання самовизначення, вміння розробити свій життєвий план.

Життєвий план — явище одночасно соціального та етичного порядку, тобто, ким бути (професійне самовизначен­ня) та яким бути (моральне самовизначення). Життєвий план виникає, на думку І.С. Кона, тільки тоді, коли,предметом роздумів стає не тільки кінцевий результат, але й способи його досягнення, шлях, яким збирається йти людина, ті об'єктивні та суб'єктивні ресурси, які йому для цього знадобляться. Життєвий план — це план діяльності, тому він «заземлю­ється», в першу чергу, на вибір професії.

Проявляється підвищена увага до тіла і зовнішності, співставлення зі  стереотипами образу маскулинності чи феминності. Можлива дисморфоманія. Потім на перший план виступають інші властивості „Я” – розумові здібності, вольні і моральні якості, які впливають на діяльність і стосунки.

Рівень домаганнь стабілізується, самооцінка набуває автономії від зовнішніх факторів. Важливим компонентом самосвідомості є самоповага – задоволеність собою, прийняття себе, почуття власної гідності, позитивне відношення до себе. При високій самоповазі, людина вважає себе не гіршою за інших, вірить у себе і свої сили. Низька самоповага – почуття неповноцінності, ранимість, болісне сприймання критики.

Незадоволенність собою і висока самокритичність, неспівпадання реального і ідеального „Я” призводить до зростання самосвідомості і спонукання до самовиховання. Рівень самосвідомості тісно пов’язаний з розвитком інтелекту. Розвиток абстрактно-логічного мислення означає появу інтелектуальної якості і нової потреби. Необхідним  є становлення відносно стійкого образу „Я” – цілісного уявлення про себе самого: що я можу, що я хочу.

Образ „Я” не лише відображення якихось наявних властивостей, незалежно від їх усвідомленості, а й соціальна установка, ставлення особистості до самої себе, що включає 3 компоненти:

·         Пізнавальний – знання себе, уявлення про свої якості, властивості.

·         Емоційний – оцінка цих якостей і пов’язана з нею самоповага, самолюбов тощо.

·         Поведінковий – практичне відношення до себе, випливає з перших двох компонентів.

Форми прояву самосвідомості:

·         самовідчуття, самоспостереження, самоаналіз, самооцінка, самокритика (пов’язані з пізнавальною стороною психічної діяльності людини)

·         самопочуття, самовихваляння, самовпевненість, самоприниження, скромність, пихатість, почуття відповідальності, обов’язку, гідності (пов’язані з емоціональною стороною психічної діяльності)

·         стриманість, самоволодіння, самоконтроль, ініціатива, самодіяльність, самодисциплінованість (пов’язані з вольовою стороною).

 

Особливості самосвідомості в юнацькому віці.  

Центральний психологічний процес юнацького віку - розвиток самосвідомості, що спонукує особистість порівнювати всі свої прагнення й учинки з певними приступами й образом власного "Я”. [Кон И.С.  Психология ранней юности. М., Просвещение, 1989г.].   Юнацьке "Я” ще невизначене, розпливчасте, воно нерідко переживається як неясне занепокоєння або відчуття внутрішньої порожнечі, що необхідно чимсь заповнити. Звідси росте потреба в спілкуванні й одночасно підвищується його вибірковість, потреба в самотності.  Уявлення юнака про себе завжди співвідноситься із груповим образом "Ми”, тобто образом типового однолітка своєї статі, але ніколи не збігається із цим "Ми” повністю.

Винятково важливою інстанцією самосвідомості, що багато в чому закладається у ранній юності, є самоповага. Це поняття багатозначне, воно включає й задоволеність собою, і прийняття себе, і почуття власної гідності, і позитивне відношення до себе, і погодженість свого наявного й ідеального "Я”. Оскільки висока самоповага асоціюється з позитивними, а низька - з негативними емоціями, мотив самоповаги - це "особиста потреба максимізувати переживання позитивних і мінімізувати переживання негативних установок стосовно себе (Г.Каплан, 1980).

 Людина з високою самоповагою вважає себе не гірше інших, вірить в себе й у те, що може перебороти свої недоліки. Низька самоповага, навпроти, припускає стійке почуття неповноцінності, ущербності, що робить украй негативний вплив на емоційне самопочуття й соціальне поводження особистості. Для юнаків зі зниженою самоповагою типова загальна нестійкість образів «Я» і думок про себе. Вони більше інших схильні «закриватися» від навколишніх.  Вони болісно реагують, якщо в їх щось не виходить у роботі або, якщо вони виявляють у собі якийсь недолік. Знижена повага спонукує ухилятися від усякої діяльності, у якій є момент змагання. Такі люди часто відмовляються від досягнення поставленої мети, тому що не вірять у власні сили. [Возрастная и педагогическая психология/ Под ред. А.В.Петровского – М.:       Просвещение, 1973г.]. 
У юнацькому віці в рамках становлення нового рівня самосвідомості іде й розвиток нового рівня ставлення до себе Перехід від приватних самооцінок до загальної, цілісної (зміна підстав) створює умови для формування в справжньому змісті слова власного відносини до себе, досить автономного від відношення й оцінок навколишніх, приватних успіхів і невдач, усякого роду ситуативних впливів. Оцінка окремих якостей, сторін особистості грає у власному відношенні до собі підлеглу роль, а ведучим виявляється деяке загальне, цілісне «прийняття себе», «самоповага». Самооцінці приділятися провідна роль у рамках дослідження проблем самосвідомості.  Самооцінка - оцінка особистістю самої себе, своїх можливостей, якостей і місця серед інших людей. [Краткий психологический словарь / Под ред. Петровского А.В.,       Ярошевского М.Г. М.: Политиздат, 1985г.]
Самооцінка характеризується як стрижень процесу самосвідомості, показник індивідуального рівня його розвитку, інтегруючий початок і його особистісний аспект, органічно включений в процес самопізнання.   Юнацький вік характеризується збалансованим розвитком когнітивного й емоційного компонентів самооцінки. Ріст усвідомленого ставлення до себе веде до того, що знання про себе починають регулювати й вести за собою емоції, що адресуються власному «Я». Складаються відносно стійкі уявлення про себе, як цілісної особистості, відмінної від інших людей.
Категорія: Психологія у вищій школі | Додав: damar (23.08.2008) | Автор: damar E W
Переглядів: 4316 | Рейтинг: 4.0/3
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]