Обсяг і структура інформації й адекватне сприймання

Крім активності й використання зворотного зв'язку обов'язковим для правильного сприймання є так  зване виконання наступних умов: підтримка певного мінімуму інформації, що надходить у мозок із зовнішнього й внутрішнього середовища, і збереження звичної структурованості цієї інформації.

Важливою умовою нормального функціонування процесу сприймання є організація й структурованість одержуваної інформації. Людина живе у світі явищ, відмежованих у просторі, зміни життя перебувають між собою в певних зв’язках. Потрапивши в умови, де в полі сприймання немає звичайної розчленованості й організованості, людина не може не тільки адекватно й довгостроково сприймати навколишній світ, але й відчуває порушення їхніх психічних функцій. Такі порушення спостерігаються в людей, що перебувають у пекучій пустелі або арктичній безмовності. Допускають, що виникаючі міражі є наслідок спроб психіки компенсувати відсутність структурованості зовнішнього середовища з  допомогою подань, витягнутих з пам'яті, і тим самим досягти звичної організованості сприймання.

Перебудова сприймання при навчанні

Зорове спостереження - доцільно організоване сприймання, підлегле наявному перед людиною завданню. Звичайно основні завдання спостереження формулюють як виявлення, упізнавання (дізнавання) i ідентифікацію. При виявленні спостерігач фіксує тільки наявність об'єкта (є він чи ні), при впізнанні він відносить його до класу об'єктів (по узагальнених характеристиках класу), а при ідентифікації робить звірення об'єкта з конкретним еталоном, що зберігається в пам'яті, і на підставі цієї інформації визначає значимість об'єкта в даній ситуації й приймає відповідне рішення.

Для виявлення об'єкта з максимальною швидкістю людина повинна використати такі властивості образів, як константність, узагальненість, предметність.

Кожне зорове завдання містить обмеження по швидкості й точності рішення. Вони направляють пошук у різні поля довгострокової пам'яті, визначаючи звертання до більш-менш узагальнених ознак.

Довільність визначається не тільки відбором потрібної інформації й напрямком уваги на значимий об'єкт, але й можливістю втримання об'єкта до завершення дії з ним, тобто збереженням контролю за дією, що протікає. На цю істотну роль уваги зроблений акцент у концепції П. Я. Гальперина. На його думку, увага розвивається як ідеальна, скорочена й автоматизована форма контролю. Контроль починає усе більше збігатися з основною дією й, нарешті, навіть випереджати її. Користь такого випередження в тому, що контроль поширюється й на попереднє орієнтування в ситуації - для виділення й обліку її індивідуальних особливостей. У цій якості контроль підготовлює оптимальні умови для організації ранніх фаз діяльності, тому що при цьому він скрізь збігається з виконуваною дією по основному змісту й усе менш відділяється від неї за часом, помітним для людини. На цій заключній стадії контроль виступає просто як зосередженість на об'єкті, як уважне обстеження й виконання основної дії. У цьому змісті увага походить із контролю. Однак поки контроль виконується як розгорнута предметна діяльність,  він сам вимагає уваги. Він стає увагою тільки  тоді, коли реалізується як випереджальна, скорочена  і автоматизована дія.

Увага відрізняється від контролю тим, що контроль лише оцінює результати діяльності, а увага  їх поліпшує. Оскільки контроль стає випереджаючим, критерій виноситься вперед і створює можливість більш чіткого порівняння й розрізнення, а це, в свою чергу, забезпечує більше надійне розпізнавання явищ.