Результатом мислення є виділення за допомогою розумових операцій у навколишній дійсності відносин різного рівня складності. Перенос виділеного відношення на нові ситуації визначає розуміння, а широта цього переносу характеризує глибину розуміння. Швидкість синтезу композиції операторів і операцій, адекватному даному завданню, визначає кмітливість.

Тепер звернемося до питання, як можна сприяти розвитку мислення. У першу чергу необхідно відзначити особливу роль самоорганізації, усвідомлення прийомів і правил розумової діяльності. Людина повинна з достатньою ясністю розуміти сутність розумової праці, усвідомлювати хоча б основні його прийоми. Якщо в неї немає бажання й уміння організувати свою розумову діяльність, вона звичайно не досягає високого рівня розвитку мислення навіть при сприятливих задатках і гарних умовах. Для підвищення продуктивності розумової діяльності можна використати вміння управляти такими етапами мислення, як постановка завдання, створення оптимальної мотивації, регулювання спрямованості мимовільних асоціацій, максимальне включення як образних, так і символічних компонентів, використання переваг понятійного мислення, а також зниження зайвої критичності при оцінці результату - все це дозволяє активізувати розумовий процес, зробити його більше ефективним. Важливим моментом стимуляції мислення є створення й зміцнення мотивації. При цьому зміст мотиву може бути досить різноманітним, починаючи від життєвої необхідності й закінчуючи бажанням одержати інтелектуальне задоволення. Причому практика показала, що якщо завдання визначене власними інтересами, то сильніше й довше спонукає до подолання труднощів рішення, чим нав'язана ззовні.

Стійка мотивація створює неоціненні переваги тому, що дозволяє людині, що зіткнулася при рішенні завдання із труднощами, час від часу перемикати свою діяльність на інші завдання, не випустити з уваги й першу. Таке перемикання виступає як профілактична міра, що охороняє людину від перевтоми, і як спосіб тимчасової концентрації уваги на побічні (щодо першого завдання) властивості ситуації, серед яких часом ховається вихід з тупика. Разом з тим слід зазначити, що значну роль відіграє сила мотиву. Так, слабка мотивація не забезпечує достатнього розгорнення розумового процесу, і, навпаки, якщо вона занадто сильна, то порушує використання отриманих результатів при вирішенні інших завдань: рішення не транспонується.

Існують різні способи побудови оптимальної мотивації. Іноді доцільно дати людині виклик - спонукати її до подолання труднощів. Для цього можна запропонувати важке завдання i розохотити її для того, щоб вона випробувала в ньому свої сили, використала свої можливості повністю, відкрила для себе радість успішного здійснення важкої роботи. Уперше відчувши повне поглинання роботою й подолання інтелектуальних труднощів, багато хто намагається відродити цей позитивний емоційний стан і згодом. Коли людина довго застосовує спроби вирішити завдання, вона неминуче розширює привабливу для неї вирішення інформацію, далеко виходити за межі змісту завдання. При цьому іноді вона починає продукувати фантастичні або примітивні варіанти, що спотворюють зміст розв'язуваної задачі. Як це не дивно, нерідко такі неправильні шляхи допомагають просунутися в рішенні завдання й по суті, тому що вони створюють нехай помилкове, але необхідне відчуття просування й разом з тим позитивне емоційне відношення, на тлі якого полегшується наступне досягнення справжнього прогресу у вирішенні. 

Одним з діючих способів активізації мислення вважають підказку. Її можна пропонувати або на різні (ранніх і пізньому) етапах рішення завдання, або на тому самому етапі застосовувати підказки різного рівня - більш-менш конкретні. Використовують різноманітні підказки: повідомлення чергового ходу рішення, додаткових даних, приведення аналогії. Однак, треба мати на увазі, що підказка, яка співпадає  за часом з формуванням власного рішення, може різко загальмувати його або зовсім зірвати - так званий ефект запитання.

Певний рівень емоційного порушення забезпечує підвищення ефективності діяльності людини. У той же час емоційна перенапруга може привести до зниження працездатності людини. Із цього треба зробити висновок, що в міру збільшення емоційного порушення продуктивність спочатку росте швидко, а потім її ріст уповільнюється й починаючи з деякого критичного рівня емоційне порушення вже веде до падіння рівня продуктивності - спочатку повільно, потім різко.

Емоційна перенапруга призводить до звуження обсягу уваги й погіршення здатності її перемикання й розподілу, тим самим вона змінює доступність свідомості повного обсягу значимої інформації. Так, наприклад, якщо в спокійній обстановці людина може розрізняти 5-7 сигналів, що відрізняються за однією ознакою, то в аварійній - тільки 2-3 сигнали. Спостерігаються зрушення світлової чутливості: при надмірному порушенні підвищується чутливість до червоних кольорів і знижується до синього.

  Не тільки недолік інформації призводить до емоційної перенапруги, що несприятливо позначається на ефективності праці й стані здоров'я людини, але й повне інформування, стереотипність ситуації, що породжує надмірний автоматизм, звичність, монотонність, усуваючи емоції взагалі, призводить до стану байдужності, нудьги - тоді праця стає стомлюючою, і її продуктивність знижується. Слід мати на увазі, що улюблена робота не викликає швидкого стомлення й рідше призводить до перевтоми.