Головна » Статті » Психологія » Психологія у вищій школі

Психолого-педагогічні інноваційні підходи до аналізу уроку

Урок був і залишається провідною формою шкільного навчання. На уроці щоденно повідомляється нова для учнів наукова інформація, систематизуються й контролюються знання, перевіряється життєвий досвід.

Проведення психолого-педагогічного аналізу уроку потребує підготовки-розробки програми спостереження.

Мета програми спостереження може мати загальний і частковий характер, стосуватися будь-якого предмета й теми уроку, також мета може бути конкретизованою — спеціально до теми уроку.

1. Теоретична основа психолого-педагогічного аналізу уроку

1.1. Організація уваги учнів

Мета. Вивчити умови організації уваги учнів на уроці. Розкрити ситуації уроку, спрямовані на індивідуалізацію навчання.

Теорія. Характеристика властивостей уваги. Спрямованість, вибірковість, зосередженість та її вияви: поза, міміка, виразність, швидкість реакції. Мимовільна, довільна увага. Післядовільна увага. Колективна увага та її вияви: взаємодія, групове переконання, змагання, зараження. Індивідуальні особливості: стійкість, переключення, розподіл, обсяг.

Умови організації: новизна, раптовість, інтенсивність подразника, емоційна насиченість, логіка розповіді; неповнота тексту, речення; перевірка, виправлення помилок, перевірка з оцінкою якості; самоперевірка за зразком.

Знижує увагу: монотонність, шаблонність, одноманітність.

Програма спостереження на уроці. Об'єкти зосередженості. Поведінка учнів під час сприймання нових знань. Поведінка й мова вчителя під час повідомлення й під час закріплення нових знань. Вияви колективної уваги. Методи роботи вчителя, спрямовані на розвиток уваги.

Факти з конкретного уроку. Що привертає увагу учнів? Скільки відволікань на уроці? Кількість нових завдань.

Поради. Для привертання уваги використовувати момент новизни; підсилювати емоційність викладу навчального матеріалу; застосовувати самоперевірку виконаного завдання з оцінкою якості та правильності виконання; пропонувати учням критерії оцінювання у формі зразка.

Для виявлення стійкості уваги провести бесіду з учнями за такими запитаннями:

1.      Чи довго можеш працювати, якщо включити джазову музику?

2.      Коли найбільше припускаєшся помилок: у кінці, на початку чи всередині диктанту?

3.      Чи подобаються тобі візерунки з мозаїки, кубиків, квітів? (Показати зразки.) Який з візерунків хотілося б навчитися складати?

Для вивчення концентрації уваги в бесіді з учнями можна використати запитанім такого типу:

1.      Яких помилок ти найчастіше припускаєшся під час переписування тексту, завдання, у диктантах і під час самостійного написання творчої роботи?

2.      Чи вдалося тобі колись відремонтувати праску, радіо, годинника? Чи хотілося тобі навчитися це робити?

Про розподіл уваги учня можна дізнатися з його відповідей на такі запитання вчителя:

1.      Чи можеш ти виконувати кілька завдань одночасно: слухати, писати, розмовляти з товаришем? Що тобі найкраще вдається?

2.      Коли ти знаходишся на уроці, що тобі найкраще вдається: слухати вчителя, самостійно працювати чи просто дивитися на все те, що роблять твої товариші в класі?

3.      Які зауваження тобі найчастіше робить учитель, батьки вдома?

Переключення уваги добре розвинене в тих учнів, які швидко помічають зміни в навколишньому середовищі; легко помічають нові деталі в поведінці людей. Для виявлення переключення уваги можна проводять бесіду:

1.      Які шкільні предмети тобі подобаються? Чому?

2.      Чи легко тобі перейти від розв'язування задачі до виконання письмового завдання з мови?

3.      Чи подобається тобі виконувати нову роботу? Чому?

2. Розвиток сенсорно-перцептивної діяльності учнів

Мета. Вивчити умови уроку, які сприяють правильності й чіткості чуттєво-предметного відображення змісту й методів подачі знань. Розкрити організацію вчителем сприймання учнями навчального матеріалу на уроці.

Теорія  Продуктивність сприймання. Сприймання — це відображення предметів і явищ у сукупності властивостей і частин при їх безпосередній дії на органи чуттів.

Показники продуктивності: повнота, точність і змістовність.

Умови організації: установка, зв'язок із досвідом, інтересами, знаннями; дотримання співвідношення уроку та предмета; врахування закономірностей розвитку та індивідуальних особливостей,

Закономірності сприймання: предметність, структурність, цілісність, апперцепція, константність. Індивідуальні особливості у видах сприймання, рівнях розвитку перцептивної дії, в апперцепції, тобто залежність від потреб, інтересів, бажань, здібностей учня. Учні мають різний стиль сприймання: аналітичний, синтетичний, аналітико-синтетичний, емоційний. Умовами також є: використання яскравого наочного матеріалу, чіткість у постановці мовлення, використання й розгляд наочного матеріалу в певній послідовності, чітке формулювання завдань, запитань, безпосередньо пов'язаних між собою і з навколишньою дійсністю, зв'язок вербального й невербального, робота за планом, оформлення результатів спостереження в усній і письмовій формах.

Програми спостереження на уроці. Формування навчального завдання й додаткових завдань уроку. Мотивація та стимулювання. Зв'язок із набутим досвідом, врахування особистісно значущих інтересів. Вербальні й невербальні засоби викладу матеріалу. Запитання вчителя.

3. Навчання учнів прийомів  запам'ятовування

Мета. Проаналізувати процес і прийоми запам'ятовування на уроці, вивчити умови уроку, які сприятимуть розвитку мнемічної діяльності

Теорія. Види пам'яті Умови запам'ятовування.

Види пам’яті: емоційна, образна, рухова, словеснологічна, ейдетична.

Особливості: мимовільна, довільна, послідовільна, короткочасна, довготривала, оперативна.

Процеси: запам'ятовування, забування, зберігання, відтворення, згадування.

Індивідуальні типи пам’яті: наочно-образна, словесно-абстрактна.

Змішані типи: зоро-рухова, зоро-слухова, слухо-рухова.

Індивідуальні відмінності: швидкість, точність, міцність, готовність до відтворення.

Умови продуктивності пам’яті: мета діяльності, різноманітність інформації про об'єкт засвоєння, установка на довготривале запам'ятовування, темп подачі нових знань, організація активної діяльності, емоційна оцінка процесів запам'ятовування, класифікація, узагальнення, групування, блоки-схеми, наочність; зв'язок з практикою, усвідомленість запам'ятовування; мнемотехнічні прийоми.

Програма спостереження на уроці. Наявність установки на запам'ятовування. Врахування: середніх показників у запам'ятовуванні, індивідуальних типів і відмінностей у запам’ятовуванні; наявності змішаних типів пам'яті; ефекту початку та кінця запам'ятовування.

Організація: матеріалу для заучування, повторення.

4. Активізація культури мислення

Мета. Вивчити і проаналізувати культуру розумової діяльності учнів на уроці. Розкрити перебіг процесу мислення і встановити критерії розуміння учнями навчального матеріалу.

Теорія. Функції і сутність. Види. Критерії розуміння. Мислення — процес свідомого відображення дійсності в таких її властивостях, які не доступні безпосередньому чуттєвому сприйманню.

Функції. Забезпечують розуміння, розв'язання проблеми й завдань, цілепокладання, рефлексія (самопізнання й усвідомлення знань).

Сторони мислення:

1. Змістова (образи, уявлення, поняття, символи, схеми).

2.  Функціонально-операційна (операції на рівні суспільного досвіду та інтелекту, прийоми, засоби).

3. Цілемотиваційна (мета, співвідношення загальних і проміжних завдань).

Процес мислення — прийоми, які сприяють досягненню результатів мислення; протиріччя між метою і засобами; розв'язування проблем, завдань.

Види мислення: за змістом — конкретно-дійове, наочно-образне, логічне або смислове; за характером розв'язування завдань — практичне і теоретичне; за ступенем новизни й оригінальності — творче і репродуктивне.

Критерії для визначення розуміння: переказ своїми словами, самопостановка запитань, відповіді на них, дії відповідно до засвоєного матеріалу.

Програма спостереження на уроці. Прийоми постановки вчителем мети і прийняття її учнями. Прийоми логічного опрацювання учнями матеріалу. Аналіз учнями своєї роботи і роботи інших. Виділення головного. Зв’язок з вивченим матеріалом і особистим досвідом. Критерії пояснень вчителя. Відповідність вимог вчителя реальним можливостям учнів.

Урахування індивідуальних розумових здібностей:  самостійності, глибини, швидкості, критичності, гнучкості.

Прийоми самоконтролю: формування понять.

5. Навчання учнів створювати образи

Мета. Виявити і проаналізувати умови уроку, які сприяють розвитку репродуктивної та творчої уяви учнів.

Теорія. Види уяви. Умови розвитку. Прийоми формування. Уява — це процес створення людиною на основі її попереднього досвіду образів об'єктів, яких вона безпосередньо не сприймає і не сприймала.

Види уяви: мимовільна, довільна, репродуктивна (відтворювальна), творча.

Умови розвитку: опора на знання і досвід учнів; активна творча діяльність, спрямована на збагачення досвіду сприймання й поведінки учнів; тренування в уміннях докладати зусиль, щоб довільно створити образ; спілкування з дорослими з елементами порівняння, («ромашка схожа на сонечко»); ілюстрації до текстів.

Прийоми формування: аглютинація (поєднання несхожих у реальності якостей, частин предметів); гіперболізація (перебільшення або зменшення предметів, їх частин і якостей); схематизація (нехтування відмінностями та виявлення схожості); типізація (виділення суттєвого в однорідних явищах і втілення його в конкретному образі); загострення (підкреслювання, виділення певних ознак).

Програма спостереження на уроці. Факти поєднання позитивних емоцій і приємних переживань з уявленням обов'язкових дій, які виконуються під час уроку. Варіанти дублювання вчителем основної інформації, яку потрібно засвоїти (малюнки, схеми, звуки, фотографії тощо). Кількість порівнянь, використаних учнями у відповідях вчителю. Прийоми формування образів уяви. Способи подання вчителем навчального матеріалу, окремих фактів, понять.

6. Уважність до учнів у поведінці вчителя

Мета. Проаналізувати вияви уважності вчителя до учнів.

Теорія. Вияви уважності до учнів як якість особистості вчителя.

Прийоми. Прийоми уважності.

Повторення вимог на зразок: «встати», «сісти», «відкрити підручник». Звертання вчителя до учнів на зразок: «подивіться уважніше», «спробуйте повторити це слово...». Дотримання паузи між запитаннями; звертання до учнів на ім'я. Тримати в стані «очікування» увесь клас. Заохочення всіх, хто підносить руку для відповіді, виправлення помилок, доповнення відповіді.

Виконання вправ на зразок: незакінчені фрази, які потрібно закінчити; запитання, на які потрібно відповісти; помилки, які потрібно виправити. Покарання (незначні) за неуважність і нагорода за уважність упродовж читання тексту, після повторення сказаних учителем слів, стимулювання учнів до формулювання запитань учителю.

Програма спостереження на уроці. Ситуації уроку, у яких виявляється уважність до учнів (за К. Д. Ушинським): Виявлення того, чи вчитель здатен тримати увесь клас під контролем. Терпимість до невдач і труднощів учня. Реакція на успіхи учня на уроці. Вияви ентузіазму, емпатії. Ознаки задоволення роботою учнів. Популяризація окремих успіхів учнів в опануванні знань»; Самопочуття вчителя. Витримка вчителя.

Категорія: Психологія у вищій школі | Додав: damar (24.08.2008) | Автор: damar E W
Переглядів: 4913 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]