2. Спрямування психолого-педагогічного аналізу уроку на структуру навчальної діяльності вчителя.

1.Характеристика структури навчальної діяльності вчителя

Ефективна та раціональна структура навчальної діяльності вчителя на уроці включає низку компонентів.

Мета діяльності. Учитель повідомляє мету своєї діяльності й разом із учнями ставить завдання й називає прийоми роботи для досягнення поставленої мети. При цьому вчитель переконується, що учні усвідомили мету, зрозуміли її особливості — пізнавальні, виховні, розвивальні, навчальні, навчально-пізнавальні—та встановили її місце у своєму досвіді, знаннях, уміннях, навичках.

Потребово-мотиваційний компонент. Учитель з'ясовує мотивацію своєї діяльності й діяльності учнів, визначає основні потреби учнів і свої потреби, як можна задовольнити на уроці,—пізнавальні, навчальні, соціальні, особистісні.

Операційний компонент – розумові, практичні дії вчителя для формування в учнів способів засвоєння знань.

До основних дій учителя належать: перцептивні (спостереження за реакціями учнів); мовні (чітке й виразне висловлювання думок, підбір термінів, формування фраз тощо); імажинативні (активізація образів уяви); мнемічні (оперування змістом матеріалу).

Емоційно-вольовий компонент. Учитель ставить проблему й намагається розв'язати її згідно з планом; передбачає взаємозв'язок між емоційними й діловими сторонами поведінки; виявляє емоційну культуру, що виражається в його здатності керувати своїми емоціями, зокрема симпатіями й антипатіями.

Комунікативний компонент — це планування й реалізація вчителем форм, засобів (вербальних і невербальних) та функцій спілкування (комунікативна, інтерактивна, перцептивна).

Установкою як компонентам діяльності вчитель користується по-різному: вибирає зі свого й досвіду колег умови, необхідні для задоволення власних потреб і потреб учнів. Це здебільшого соціальні умови, у яких набувають ціннісних орієнтацій, реалізують їх та розвивають мотиви учіння.

Антиципаційний компонент характеризує вміння вчителя передбачати результати своїх впливів, дій, прийоми прийняття рішення ще до того» як реалізується мета уроку.

Контрольно-оцінювальний компонент передбачає наявність ситуацій, за яких оцінюють успіхи учнів. Залежно від критеріїв оцінювання та характеру контролю, оцінювання може мати моральний, педагогічний чи психологічний

Результативний компонент. Підбиття вчителем підсумків уроку, визначення істинності набутих знань. Він характеризує уміння вчителя співвідносити тему, мету, план, зміст і форми роботи на уроці з інтересами й потребами учнів.

Програми спостереження, за якими проводять психолого-педагогічний аналіз уроку відповідно до структури навчальної діяльності, можна розробляти за одним із її компонентів і реалізувати на одному уроці. Можна охоплювати кілька уроків за розділом програми.

2. Індивідуальні прийоми роботи

Мета. Означити основні індивідуальні прийоми роботи вчителя. Дати характеристику операційному компоненту діяльності.

Програма спостереження:

▫           організація та підтримання робочого стану уваги учнів на уроці; умови навчально-пізнавальної діяльності учнів, які забезпечують задоволення потребово-мотиваційної сфери особистості;

▫           психологічна доцільність запитань, поставлених учителем до учнів. їхня складність, доступність, активізуюча сила; відповіді учнів, їх оцінювання вчителем; об'єктивність оцінювання;

▫           доступність викладу нового навчального матеріалу; прийоми організації сприймання та забезпечення розуміння учнями змісту матеріалу та форм його подачі;

▫           оцінка методів викладання матеріалу, застосованих засобів унаочнення;

▫           забезпечення зв'язку конкретних і абстрактних прийомів роботи; засоби активізації самостійності учнів у навчанні;

▫           виявлення в учнів інтересу до навчального матеріалу; прийоми активізації уяви та образів уяви;

▫           емоційна насиченість діяльності учнів: засоби збудження в учнів пізнавальних, моральних та ; почуттів;

▫           виховний зміст діяльності вчителя та прийоми його використання;

▫           педагогічна доцільність змісту і обсягу домашніх завдань;

▫           педагогічне мовлення вчителя; контакт із учнями;

▫           психолого-педагогічна доцільність зауважень і частота їх повторень.

Поради. Під час спостереження зафіксувати зміст і форму звертань учителя до учнів. При цьому класифікувати звертання з навчальним, навчально-виховним, особистим, виховним мотивом, встановити особливості зауважень — ділові, емоційні, спрямовані на роботу, активізуючи чи гальмуючі, пошук зв'язків. Дати характеристику реакціям учнів на дії вчителя (рухи тіла, вирази обличчя учнів тощо); виявити, що учні намагаються засвоювати: факти, пов'язані з їх інтересами, ті, які вимагав запам'ятати вчитель, використання учнями нової інформації в бесіді з учителем.

3. Активізація розумової діяльності

Мета. Вивчите умови активізації вчителем розумової діяльності учнів. Розкрити ефект комунікативного компоненту діяльності вчителя.

Програма спостереження:

▫           активізація розумової діяльності учнів створенням проблемної ситуації, спонуканням до самостійних пошуків причинно-наслідкових зв'язків, до порівняння, конкретизації матеріалу, використання прийомів аналізу, синтезу тощо;

▫           врахування вчителем вікових та індивідуальних особливостей мислення учнів;

▫           характер запитань учителя (запитання вимагають простої репродукції, виконання засвоєних уже розумових дій, стимулюють самостійність суджень, узагальнень, конкретизації, застосування знань на практиці);

▫           особливості запитань учнів до вчителя; чи відображає система запитань учителя логіку навчального предмета?

▫           дотримання порядку засвоєння понять; які нові поняття пояснили на уроці, чи розкрито зв'язок із досвідом учнів;

▫           характеристика мови й мовлення учнів (багатство їхнього словникового запасу, граматична правильність, наявність діалектизмів, русизмів, українізмів, ступінь володіння специфічною для предмета термінологією, наявність слів-паразитів);

▫           робота вчителя з розвитку усної, писемної мови учнів;

▫           особливості мови вчителя (дикція, емоційна виразність, темп, тони: спокійний, роздратований, лагідний; ступінь напруження голосу, експресивність, багатство лексичного запасу, образність, переконливість, відповідність нормам літературної мови).

Поради. Виявити ціннісні орієнтації учнів і керуватися їх змістом під час формулювання запитань і оцінювання відповідей учнів. На початку уроку проводити бесіду за такими запитаннями: що з теми уроку учні знають і вміють; у чому вони потребують допомоги, підказки вчителя; яких прийомів засвоєння знань вони хотіли б навчитися (конспектувати, складати план, виділяти головну думку в тексті, запитувати самого себе тощо).

Наприкінці уроку до бесіди з учнями включити такі запитання:

Що ви знали з того, про що йшлося на уроці? Що було зрозуміло, а про що слід запитати? Чи можна доповнити зміст матеріалу уроку? Де можна почитати про тему уроку? Яке б завдання ви виконали вдома самостійно?

1.      Взаємодія між учнями та вчителем

Мета. Проаналізувати зміст і форму подання вчителем мети навчальної діяльності як психолого-педагогічної основи взаємодії та взаєморозуміння.

Програма спостереження:

▫           на якому етапі уроку вчитель формулює мету діяльності та як обговорює з учнями зміст їхньої роботи на уроці. Визначення характеру мети (пізнавальна ,навчально-пізнавальна, розвивальна, виховна);

▫           чи складає вчитель план уроку та в якій формі пояснює його учням (одразу, поетапно);

▫           реакція учнів на постановку вчителем мети і плану роботи;

▫           забезпечення вчителем мотивації поставленого завдання (практична значущість, пізнавальний інтерес, процес учіння, можливість самореалізації, саморозвитку);

▫           дотримання вчителем поставленої мети, а учнями — плану навчальної роботи. Зібрати й зафіксувати факти, якими можна обґрунтувати те, що вчитель дотримується мети і плану навчальної роботи учнів;

▫           зафіксувати факти уроку, які свідчать про те, що вчитель вміє співвідносити мету з результатами, своєї роботи. Оцінювання роботи учнів за критеріями та планом їхньої роботи. Зміст запитань учителя до учнів (стосовно змісту мети, поставлених завдань та їх оцінювання). Моменти оцінювання.

Поради. Використовувати прийоми компромісу в обговоренні завдань і плану роботи на уроці. А саме: вислуховувати учнів, які виступають проти поставленої мети, погоджуватися на певні зміни; стежити за змістом, формою своїх звертань і зауважень; дотримуватися певного ділового, емоційного, активізуючого стилю спілкування.

2.      Навчальні дії вчителя

Мета. Вивчити ефективність операційного компоненту навчальної діяльності Вчителя.

Програма спостереження.

▫           Чи наголошує вчитель учням на поняттях, положеннях, судженнях, які потрібно засвоїти.

▫           Фіксують їхні зміст і кількість. Визначають доцільність їхнього подання на конкретному етапі уроку.

▫           Поведінка учнів у момент подання вчителем нової теми. Факти, якими можна ілюструвати володіння вчителем способами (прийомами) навчальної роботи. їх зміст, доцільність застосування, Кількість використаних способів.

▫           Способи навчальної роботи вчителя, якими активізовано увагу учнів, організовано їхню мислительну діяльність. Поведінка учнів у моменти використання вчителем методів своєї роботи.

▫           Навчальні дії вчителя (розумові та практичні): перцептивні (спостерігає за реакціями учнів); мовні (виразність, чіткість, обґрунтованість, виділення суттєвої паузи в мовленні); мислительні (запитання); імажннативні (образи уяви); мнемічні (напам'ять відтворює навчальний матеріал).

Поради. Записувати сценарій уроку, виділяти й аналізувати такі ситуації:

Прийоми організації сприймання навчального матеріалу. Робота з розвитку спостережливості учнів. Прийоми привертання й підтримки уваги та розвиток уважності учнів. Навчати учнів запам'ятовувати й відтворювати навчальний матеріал. Умови формування основних понять. Які розумові якості виявили в учнів і як вони формувалися на даному уроці. Спілкування вчителя. Мовлення учнів (змістовність, виразність, образність, чіткість формулювання). Труднощі й вади мовлення учнів. Як учитель використовував репродуктивну й творчу уяву дітей. Які почуття дітей виявилися на уроці і чим вони викликані. Моменти уроку, під час яких формувалися вольові якості учнів. Як на уроці формувався стійкий і діловий інтерес до предмета і знань. Чи були умови для переходу знань у переконання.