1.      Зміст навчального матеріалу

Мета:  Проаналізувати вплив змісту навчального матеріалу і способів його подачі на навчальну діяльність учнів.

Програма спостереження.

1. Як формулюється інструкція до навчальних завдань і чи виконуються такі її функції:

▫           спрямовує мислення учнів (показує, як пов'язані окремі факти, судження, події);

▫           створює установку на виділення суттєвого і пояснює, для чого його виділяти;

▫           організовує сприймання (указує, у чому протиріччя, поверховість інформації, яка її мета);

▫           підводить до способів виконання завдання (указує, які операції допоможуть виконати завдання).

2. Що у змісті навчального матеріалу є предметом засвоєння (факти, поняття, дії, уміння, узагальнення, висновки й поради, їх кількісна характеристика).

3. Які засоби мотивації засвоєння знань використані: цікавість; корисність; важливість; вимога виконати, вивчити; визначення умов для успішної роботи; установка.

4. Переважаюча форма подачі навчального матеріалу: предметно-образна і словесна, символічна, відповідність форми подачі навчального матеріалу віковим особливостям дітей.

5. Шляхи розвитку в учнів умінь учитися, використані у змісті й формі навчального матеріалу: ознайомлення з прийомами розумової діяльності (алгоритм, рекомендації, пояснення загального принципу); перенесення (використання засвоєних прийомів у виконанні нових завдань).

6. Запитання вчителя, які пов'язані зі змістом , навчального матеріалу, спрямовані на пізнавальну, навчальну, навчально-пізнавальну активність учнів.

7. Співвіднесення головного і другорядного. Значущість цього співвіднесення для засвоєння змісту матеріалу.

8. Вправи й завдання, які викликають в учнів значущі емоційні та розумові переживання. Вправи, які:

▫           відкривають нове в змісті навчального матеріалу;

▫           розкривають характер і місце проживання учнів, час, у якому живуть і вчаться діти, народні, етнографічні, історичні традиції, тобто все те нове, про що діти можуть дізнатися лише з навчального матеріалу, який вивчають на уроці та який є в додатковій і навчальній літературі;

▫           організовують пошукову діяльність учнів;

▫           надають можливість учням самостійно робити висновки;

▫           навчають самостійного пошуку способу виконання завдання;

▫           допомагають встановити зв'язок із власним життєвим досвідом;

▫           сприяють виділенню особистої навчальної проблеми;

▫           відповідають інтересам і потребам дітей цього віку (враховують їх актуальний рівень розвитку й потенційні можливості).

9. Головні прийоми подачі навчального матеріалу: показ, розповідь, пояснення, повторення, заучування, вправляння, перевірка, контроль і оцінювання, спостереження та експеримент, самостійна робота учнів із матеріалом, робота учнів з підручником, використання додаткової літератури, малювання, схематизація, моделювання, макетування, ліплення, розрахунки, оформлення висновків, обговорення й аналіз результатів діяльності учнів, індивідуальний лабораторний експеримент, дослідництво, художня творчість, творчі роботи, проблемні запитання й ситуації, аналіз способів виконання завдання, бесіда, самостійна постановка учнями мети й вибір навчальних дій її досягнення, самооцінка й самоконтроль.

7. Спілкування на уроці.

Мета. Вивчити ефективність комунікативної діяльності вчителя, виділити її особливості, визначити стиль спілкування.

Програма спостереження.

1. Запитання до всього класу. 2. Запитання до окремих учнів. 3. Звертання до всього класу. 4. Звертання до окремих учнів. 5. Прямі вказівки з організації роботи всього класу. 6. Прямі вказівки з організації роботи окремих учнів. 7. Доповнення до відповідей учнів. 8. Виправлення відповіді учня. 9. Позитивна оцінка (похвала, усмішка). 10. Негативна оцінка (окрик, залякування). 11. Стимуляція учнів до діяльності. 12. Зауваження щодо дисципліни. 13. Оцінювання особистості. 14. Оцінювання вчинків. 15. Гумор з метою зняття напруження, розрядки конфліктної ситуації. 16. Пряма допомога. 17. Уникання помилок у навчальній роботі. 18. Запобігання небажаній поведінці. 19. Негативні установки. 20. Характер вимог. 21. Протиставлення сильних учнів слабким. 22. Прийоми, які стимулюють пізнавальну активність учнів.

Поради. На основі матеріалів спостереження визначити стиль спілкування вчителя на уроці.

1. Спілкування на основі захоплення спільною діяльністю. У стосунках з учнями переважає дружнє ставлення, психологічний комфорт, прийняття ініціативи учнів. Переважають прийоми, якими організовують самостійний пошук учнів, творчу роботу, імпровізацію.

2. Спілкування-дистанціювання. Учитель підкреслює свою перевагу, повідомляє інформацію, а не навчає, відсутня співпраця, не обговорюються пропозиції учнів. Ініціативний учитель, а учні — пасивні виконавці завдань.

3. Спілкування-залякування. Учитель зосереджує увагу на окремих учнях, оцінювальні судження стосуються особистості, переважають гальмівні, дисциплінарні заходи впливу, відсутня гнучкість у спілкуванні.

4. Спілкування-загравання. Учителя хвилює механізм стосунків, а не їхній зміст. Відсутня об'єктивність в оцінюванні знань. Учитель одноразово схвалює та засуджує учнів.

Поради. Після уроку, на якому вивчали комунікативну діяльність вчителя, підрахуйте позитивні й негативні риси в поведінці вчителя.

До позитивних рис поведінки належать такі: доброзичливий, оптимістичний, стимулює ініціативу дітей, допускає обговорення особистої думки учнів і «вільну» поведінку, зацікавлений, активний, динамічний і гнучкий у поведінці, ввічливий, розуміє учнів, відкритий для спілкування, існує діалог-розмова як сумісне розмірковування: довіра до розумових й особистісних можливостей учнів. Оцінює в дитині особистісні успіхи.

До негативних рис поведінки вчителя слід віднести такі: багато кричить, висока подразливість, погрози, авторитарність, наказовий тон, постійно тримає поведінку  учнів під контролем і водночас байдужий, пасивний і негнучкий, не бачить проблем у стосунках, не диференціює, не вислуховує, неуважний, висловлює своє категоричне судження щодо провин у поведінці учнів.

8. Результати роботи вчителя на уроці

Мета. Проаналізувати результативним компонент діяльності вчителя на уроці.

Програма спостереження.

1. Порядок на робочих місцях (розподіл завдань, їх виконання учнями, активність в узагальненні матеріалу).

2. Прийоми перевірки й оцінки знань, умінь і навичок учнів, характер запитань, письмових і усних завдань, витрати часу, увага до учнів, які пропустили попередні уроки, кількість і частота опитаних.

3. Робота вчителя та учнів над засвоєним матеріалом. Місце самостійної та індивідуальної роботи учнів у процесі підбиття підсумків роботи.

4. Оптимізація запитань та вибору самостійної роботи.

5. Реалізація завдань навчання. Ціннісна спрямованість особистості дитини. Зв'язок із реальними подіями життя.

6. Формування трудових навичок і вироблення вмінь самостійного здобування знань.

7. Врахування індивідуальних особливостей учнів у виборі критеріїв оцінки.

Домашнє завдання: обсяг, інструктаж до виконання, диференціація. Додаткова робота з науковою інформацією.