Рівень претендувань та самооцінка в самосвідомості студента - Психологія у вищій школі - Психологія - Каталог статей - Наша освіта
Головна » Статті » Психологія » Психологія у вищій школі

Рівень претендувань та самооцінка в самосвідомості студента

Особистість виявляється через відношення до навколишнього світу. Процес соціалізації, у результаті якого людина звикає діяти у певному соціальному середовищі й відповідно до норм даного суспільства, засвоює його ідеологію й мораль, має багато аспектів і триває все життя. Розкрити цей процес стосовно до окремої особистості - значить вивчити життєвий шлях людини, виділити для неї найбільш значимі соціальні ролі.

У якості головних інститутів соціалізації американський психолог Мартені називає насамперед родину і школу, відповідно батьків, ровесників і вчителів. При цьому передбачається, що період соціалізації обмежений шкільними роками. Радянська психологія, на відміну від західної, розглядає і трудову діяльність як значний етап соціалізації. Б.Г.Ананьєв вважав, що початок професійної діяльності людини збігається з найважливішим для нього періодом самостійного входження в громадське життя. Він підкреслював, що «перехід відносин у риси характеру - одна з основних закономірностей розвитку характеру». «Соціальні функції, суспільна поведінка й мотивація завжди пов'язані із процесом відображення людиною навколишнього світу, особливо з пізнанням суспільства, інших людей і самого себе». Тому професійні ролі впливають на мотиви, цінності, ідеали особистості а, отже, на її поведінку.

Послідовно розширюючи межі активності особистості, соціолог В.А. Отрут класифікує особистість за рівнями її включення в різні сфери соціального спілкування. Він виділяє найближче соціальне оточення, далі - численні так звані малі групи, трудові колективи, де формуються професійні ролі, - через всі ці канали особистість включається в цілісну соціальну систему шляхом засвоєння ідеологічних і культурних цінностей суспільства.

Спілкування - вияв фундаментальних властивостей психіки. Людина спілкується завжди. Ще Л.С.Виготський звертав увагу на те, що й наодинці із собою людина зберігає функції спілкування. Аналогічно й Піаже відзначав, що індивідуальний творчий процес пов'язаний з рефлексією, тобто вчений, навіть заглиблений у наукову роботу, не випустить із уваги своїх несправжніх або реальних опонентів і постійно веде з ними уявну дискусію. Багато вчених розглядають розвиток свідомості як відбиття интеріоризованої, що перейшла у внутрішній план, комунікації.

Міжособистісне спілкування здійснюється на різних рівнях. Вдалою є класифікація, запропонована А.У.Харашем. Нижчий щабель може бути позначений як спілкування на рівні спільного перебування (наприклад, пасажири автобуса або глядачі на стадіоні). В учасників такого спілкування немає загального предмету діяльності, і їх поєднують тільки однакові цілі. У цьому випадку особистісні особливості один одного не враховуються, і спілкування здійснюється поверхово, у залежності тільки від рольових позицій (пасажира або глядача). Наступний щабель - групове спілкування, коли кристалізується загальна мета діяльності й виробляються групові норми поведінки, що сприяють її досягненню. При цьому формуються стереотипи спілкування. Тут же відзначимо, що вони в якійсь мірі послаблюють прагнення членів групи до нової інформації, яка не відповідає позиціям й нормами групи. І, нарешті, вищий щабель - таке спілкування в групі, коли вже враховуються, приймаються до уваги особистісні особливості кожного, з його особливою позицією й оригінальними поглядами на загальні норми й способи реалізації загальних цілей.

Однією із значних характеристик особистості є самооцінка, що припускає оцінку себе, своєї діяльності, свого положення у групі та свого ставлення до інших членів групи. Від неї залежить активність людини й прагнення до самовдосконалення. Вона розвивається шляхом поступової інтеріорізації зовнішніх оцінок, що виражають суспільні вимоги, у вимоги людини до самої себе. При цьому ті, хто цінує себе високо, висувають високі вимоги і у спілкуванні, намагаючись їм відповідати, тому що вважають нижче своєї гідності мати погану репутацію в колективі. По мірі формування та зміцнення самооцінки зростає здатність до утвердження й відстоювання своєї життєвої та ідеологічної позиції.

Самооцінка може показувати, як людина оцінює себе стосовно окремої властивості, а самоповага виражає узагальнену самооцінку. Висока самоповага означає, що людина не вважає себе гірше за інших і позитивно ставиться до себе як до особистості. Низька самоповага припускає неповагу до себе, негативну оцінку власної особистості. Між ідеалом, сформованим як перспектива розвитку, і реальною самооцінкою (на даний момент) існує певна розбіжність, що стимулює самовдосконалення. Рівень домагань ставиться до ідеалу, тому що він пов'язаний з цілями, які людина прагне досягти. З цілями він співвідносить труднощі різних завдань, обираючи ті, які є для нього не тільки посильними, але й привабливими. Врахування рівня домагань дозволяє зрозуміти, чому людина часом не радіє досягнувши успіху і не засмучується після невдачі. Така, здавалося б, дивна реакція пояснюється рівнем домагань, присутнім на даний момент. Адже якщо розрахунок був на більші успіхи, то немає причини радіти, а якщо успіхи не очікувалися, то немає від чого засмучуватися.

Рівень домагань залежить від віри людини у свої здібності й виявляється у прагненні завоювати певну репутацію, одержати визнання в очах значимої для себе групи людей. Досягти цього, як відомо, можна або за допомогою корисних для суспільства дій - особливих досягнень у творчості та праці - або не додаючи особливих зусиль у цих областях - екстравагантністю в одязі, зачісці, стилі поведінки.

Ступінь самоповаги залежить від співвідношення рівнів успіху і домагань. Чим вище домагання, тим більшим повинен бути успіх, щоб людина почувала себе задоволено. Як правило, у людей із зниженою й адекватною самоповагою тривала незадоволеність результатами своєї діяльності знижує її результативність. Підвищений, але не занадто високий рівень домагань може впливати на поведінку людини, оскільки він припускає глибоку внутрішню переконаність у своїх можливостях, віру в себе, що допомагає протистояти тривалим невдачам і відсутності визнання. (Надалі терміни «самоповага» і «самооцінка» вживаються як синоніми.)

При значних відхиленнях самооцінки від адекватної в людини  порушується душевна рівновага й міняється  весь  стиль  поведінки.  Виявляється  рівень самооцінки не тільки в тому, як людина говорить про себе, а й у тому,  як вона поводить себе. Занижена  самооцінка виявляється у підвищеній тривожності, постійному остраху негативної думки про себе.

Для людини із заниженою самооцінкою багато проблем здаються нерозв'язними, і тоді вона переносить їх розв’язання у план уяви, де вона може перебороти всі перешкоди і одержати бажане у світі мрії. Оскільки потреба не тільки в досягненні цілей, але й у спілкуванні при цьому не зникає, тому й вона реалізується у вигаданому світі - світі фантазії, мрії.

Спеціальні дослідження виявили, що за рівних умов тільки 35% людей з низькою самооцінкою не страждали від самотності, а серед тих, хто мали високий рівень самооцінки їх було 86%. Недооцінка своєї корисності зменшує соціальну активність, знижує ініціативу, призводить до зниження інтересу у суспільних справах. Люди зі зниженою самооцінкою у своїй роботі уникають змагань, оскільки, поставивши собі мету, вони не сподіваються на успіх.

Досить висока самооцінка виявляється в тому, що людина керується своїми принципами, незалежно від думки навколишніх на їх рахунок. Якщо самооцінка не занадто завищена, то вона може позитивно впливати на самопочуття. Людина у цьому випадку сам знає собі ціну, думка навколишніх для неї не має абсолютного, вирішального значення. Тому критика не викликає бурхливої захисної реакції й сприймається спокійніше. При завищеній самооцінці людина самовпевнено береться за роботу, яка перевищує її реальні можливості, що при невдачі може призвести її до розчарування і прагнення перекласти відповідальність за неї на обставини або інших людей.

Як висока, так і занадто низька самоповага можуть призвести до порушень душевної рівноваги.

Людина завжди прагне до стану душевної рівноваги і для цього може змінювати оцінку зовнішніх подій і самого себе, досягаючи таким чином самоповаги. Л. Н. Толстой вважав, що для людини характерне прагнення до самовиправдання, бажання поєднати зручності, вигоди, задоволення бажань із почуттям власної гідності й значущості, із схваленням середовища. Толстой називав такі душевні стани  „хитрощами” розуму.

Ш.А.Надирашвілі формулює корисні рекомендації, які варто взяти до уваги, якщо в процесі спілкування виникає необхідність змінити життєву позицію людини. Словесного роз'яснення нової позиції, повідомлення доказів її доцільності часто зовсім недостатньо, необхідно спонукати людину діяти відповідно до цієї позиції.   Для   ефективного   переорієнтування небажано різко протиставляти нову позицію старій, що спирається   на  досвід,   недоцільно   також   висловлюватися категорично про непридатність старої позиції. У таких   випадках   неминучий   негативний   ефект:   люди змінюють своє  ставлення у  напрямку, що протилежний бажаному. Це явище у психології називається ефектом контрасту. Впливи варто реалізовувати у формі послідовних кроків з перервами. Кожен крок  повинен   приводити  до  часткової   зміни  позиції,   а   перерва - сприяти  тому,   щоб   людина відчула нову, змінену позицію як свою власну. Часткова зміна сприймається легше, ніж кардинальна, вона, навіть, може не усвідомлюватися. Це явище у психології називається ефектом асиміляції. Велике значення має те, від кого виходить даний вплив. Було встановлено, що бажаний вплив можуть зробити на   нас   ті  люди,   до   яких   у   нас   виникло   позитивне ставлення. Люди, до яких ми ставимося негативно, сприяють виробленню у нас відношення, протилежного тому, що вони намагаються створити.

Самооцінка і рівень домагань, визначаючи душевний стан людини і продуктивність її діяльності, проходять у своєму розвитку складний шлях і нелегко піддаються зміні. Тільки певна самокритичність дозволяє людині усвідомити розбіжність своїх домагань і реальних можливостей і скорегувати рівень домагань. Однак, як показали дослідження, така корекція легко здійснюється у напрямку підвищення домагань і досить важко – у напрямку їх зниження. Для потрібної корекції самоповаги треба в першу чергу змінювати саме систему вчинків, і тоді на цій новій основі стає можливим і зміна світогляду, що узагальнюється й пояснюється словесними формулами. Тільки включення людини в нову діяльність може призвести до радикальних змін в самооцінці.

Категорія: Психологія у вищій школі | Додав: damar (24.08.2008) | Автор: damar E W
Переглядів: 1372 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]