Формування знань про психологічні особливості й закономірності становлення особистості майбутнього фахівця - Психологія у вищій школі - Психологія - Каталог статей - Наша освіта
Головна » Статті » Психологія » Психологія у вищій школі

Формування знань про психологічні особливості й закономірності становлення особистості майбутнього фахівця

 «Виховна сила виливається тільки з живого джерела людської особистості» (К.Д.Ушинський), а тому формування особистості майбутнього викладача вищої школи має бути пріоритетним завданням педагогічної освіти.

!    Термін «студент» перекладі означає того, хто наполегливо працює, займається опануванням знаннями. Сьогодні студентом називають ту людину, яка навчається у вищому навчальному закладі І-ІV рівнів акредитації.

Студентство, метою діяльності має засвоєння за спеціально організованою програмою соціально-професійних ролей, підготовку до виконання важливих соціальних функцій: професійних, культурологічних, громадсько-політичних, сімейних тощо. Головними напрямками життєдіяльності студентів є професійне навчання, особистісне зростання й самоствердження, розвиток інтелектуального потенціалу, духовне збагачення, моральне, фізичне самовдосконалення. Студент вищого навчального закладу - це молода людина, яка характеризується професійною спрямованістю до висококваліфікованого виконання функцій фахівця в певній їй галузі.

Студентський вік припадає переважно на період пізньої юності або дорослості: стандартний (17-22 роки) і нестандартний (23-27 і більше років). Він (за Б.Г.Ананьєвим) є найсприятливішим для завершення формування особистості та утвердження її психофізичних сил. На студентський вік припадає найвища можливість розвитку інтелектуального комплексу, сенсорних процесів і сприймання, загальної реактивності та нейродинаміки, найбільша пластичність в утворенні складних психомоторних і інших навичок. У юнацькому віці проявляється найвища швидкість оперативної пам'яті й переключення уваги, здатність до розв'язку вербально-логічних задач тощо.

Студент як особистість характеризується найбільш активним розвитком моральних і естетичних почуттів, завершенням становлення й стабілізації характеру. Особливо важливо, що це період оволодіння повним комплексом соціальних ролей дорослої людини: громадянських, суспільно-політичних, професійно-трудових, статево-гендерних, родинно-батьківських та ін. Із цим віком пов'язаний початок «економічної активності» - включення людини в самостійну виробничу діяльність, початок трудової біографії, створення сімї й розв'язання пов'язаних із нею фінансово-господарських проблем. У сучасних складних соціально-економічних умовах багато студентів змушені пов'язувати навчання з трудовою діяльністю, яка є для них не стільки засобом самоствердження й самореалізації, скільки джерелом засобів існування.

Окремі студенти навчаються «від сесії до сесії», не проявляють особливої активності в навчанні, не мають потреби в самоосвіті й самовдосконаленні, їхня увага в основному зосереджується на гедоністичних захопленнях.

Для студентів нерідко характерним є невмотивований ризик, невміння передбачити наслідки своїх вчинків, що породжуються не завжди гідними мотивами. Це призводить до таких поширених негативних проявів, як паління, (особливо зростає серед сучасних студенток), побутове п'янство, вживання наркотиків, сексуальна розпуста тощо. У студентському віці завершується становлення одного з найважливіших особистісних утворень – Я-концепції” як ядра особистості студента, зокрема формування соцільно-професійиого її аспекту.

Неврахування ж особливостей «Я-концепції» майбутнього фахівця при організації навчально-виховного процесу призводить як до небажаних змін у структурі особистості студента (насамперед у професійній спрямованості), так і до істотних вад у його професійній підготовці. Особливо актуальне це в період ранньої юності, який характеризується інтенсивним розвитком самовизначення й становлення стійкого «Образу-Я».

Формування позитивної «Я-концепції» майбутнього спеціаліста є одним із найпріоритетних завдань порівняно навіть із традиційним розвитком професійних здібностей, вдосконаленням спеціальної підготовки, збагаченням фахової інформаційної обізнаності тощо.

!                    «Я-концепція» майбутнього фахівця - складна динамічна система уявлень студента про себе як особистість і суб'єкта навчально-професійної діяльності, яка включає в себе взаємопов'язані та взаємозумовлені компоненти:

1). «Образ-Я», що розкриває неповторність самосприйняття через фіксацію студентом певної соціально-рольової позиції та настанов щодо себе.

 2).«Ставлення-Я», яке визначається самооцінкою професійних здібностей і особистісних якостей, рівнем автосимпатії й самоповаги, характером очікуваного ставлення до себе від оточуючих.

3). «Вчинок-Я», спрямований на самопізнання й самовдосконалення власного «Я» або прояв певної захисної дії у випадку "посягання" на цінність і цілісність сформованого уявлення про себе.

Позитивна «Я-концепція» майбутнього фахівця характеризується такими емпіричними показниками: висока когнітивна складність і диференційованість «Образу-Я»; професійно-рольова ідентифікація («Я-майбутній фахівець», «Я - практикант» тощо); наявність власне особистісних компонентів у структурі уявлень про себе (інтерес до професії, прийнятті, розуміння й повага іншого тощо); внутрішня цілісність і узгодженість між модальностями «Я-реальне», Я-ідеальне», «Я-дзеркальне»; відносна стійкість, стабільність уявлень про себе як особистість і майбутнього фахівця; перевага серед них моральних суджень і загальний позитивний їх характер. Студенти з позитивною «Я-концепцією» відрізняються високою (здебільшого адекватною) самооцінкою професійних здібностей, особистісних якостей і результатів своєї навчально-професійної діяльності; високим рівнем самоповаги та автосимпатії. Вони здебільшого очікують на позитивне ставлення до себе з боку авторитетних осіб, емоційно стійкі, з низьким рівнем особистісної й реактивної тривожності. Для них притаманна висока активізація вчинку самобачення, наявність позитивних мотивів навчально-професійного й особистісного самовдосконалення, здатність до вольової дії щодо подолання вад власного «Я»; домінування інтернальних (внутрішніх) тенденцій локусу-контролю.

Натомість, негативна «Я-концепція» майбутнього фахівця окреслюється когнітивною простотою й недостатньою розрізненістю елементів «Образу-Я»; обмеженість лише формально-функціональними ознаками (успішність, ставлення до навчання тощо); суперечливістю «Образу-Я», критичною неузгодженістю між «Я-реальким» і «Я-ідеальним», високою його мінливістю й ситуативністю; переважанням зовнішньо атрибутивних суджень, нерідко з негативним емоційним відтінком; заниженою самооцінкою професійних здібностей і результатів навчально-професійної діяльності; «комплексом неповноцінності», низьким рівнем самоповаги; очікуванням на переважно негативне оцінне ставлення до нього оточуючих; емоційною нестабільністю, високим рівнем особистісної й реактивної тривожності; почуттям незахищеності. Для студентів з негативною «Я-концепцісю» характерним є брак вираженого інтересу до професійного аспекту «Я», пасивність самопізнання, невмотивованість навчально-професійного самоствердження й самореалізації.

Позитивна Я-концепція студента є умовою й результатом успішного його професійного становлення як майбутнього фахівця. Особливо важливим при цьому є наявність у його «Образі-Я» конструктів, які вказують на його професійно-рольову ідентифікацію. Це дає йому відносно жорсткий стержень і орієнтує на необхідність підтвердити уявлення про професійно-орієнтоване власне «Я».

Наявність в «Образі-Я» студента професійно-рольових настанов може засвідчувати про його професійну спрямованість і бути необхідною особистісно-психологічною передумовою професійної адаптації молодого фахівця.   

Протягом навчання студента у вищому навчальному закладі спостерігається подальший генезис його «Я-концепції»: виявлена тенденція динаміки «Образу-Я» майбутнього педагога в напрямку когнітивної ускладненості й диференційованості; зміни зовнішніх оцінних еталонів на внутрішні, індивідуально-особистісні: свідчення ідентифікації з роллю «майбутній педагога». Водночас, у багатьох студентів спостерігається затримка професійно-психологічної адаптації; зниження загальної самооцінки й ставлення до себе; прояв загального високого рівня тривожності. Ці тенденції можна пояснити особливостями індивідуального розвитку студентів, а також недоліками в організації навчально-виховного процесу, зокрема в сфері «студент-викладач».

Самооцінка студента супроводжується рефлексивним процесом порівняння модальностей «Я-реальне» й «Я-ідеальне». критична суперечність між якими може призводити до підвищення рівня тривожності, невпевненості в собі, в своїх силах і здібностях («комплекс неповновноцінності»). Зовнішньо це нерідко проявляється в агресивності щодо оточуючих, розгільдяйством, безвідповідальним ставленням до свої обов'язків, показною розпустою чи почуттям непорозумілості зі світом.

Юнацький вік, за Е.Еріксоном, будується навколо кризи ідентичності. Так, зокрема, перед студентом постає необхідність прийняття відповідальних рішень: вибір і оволодіння професією, вибір свого стилю й свого місця в житті, вибір супутника життя й створення власної сім'ї тошо. Якщо йому не вдасться розв'язати ці завдання, то в нього формується неадекватна ідентичність, розвиток якої, на думку Е.Еріксона, може відбуватися в таких напрямах:

1)     відхід від психологічної інтимності, уникнення тісних міжособистісних взаємин,

2)     розмитість почуття часу, нездатність будувати життєві плани, страх дорослішання й перемін;

3)     розмивання продуктивних, творчих здібностей, невміння мобілізувати свої внутрішні ресурси й зосередитися на якійсь головній діяльності;

4) формування «негативної ідентичності», відмова від самовизначення й вибір негативних зразків для наслідування.

Ідентичність у студентському  віці безпосередньо пов'язана з проблемою професійного самовизначення. Багато абітурієнтів приходить вступати до вищої школи не за покликанням до професії. Це не їх самостійний  вибір як результат пережитої кризи й випробувань, а наслідок вибору інших людей, прикладу друзів-однокласників, поради вчителів або авторитарного рішення батьків. Розв'язання завдання професійного самовизначення переноситься ними на вузівський період, коли вже потрібно сповна реалізовувати студентські функції, пов'язані з професійним навчанням і опануванням обраного фаху. Це породжує нові сумніви  й вагання, почуття невпевненості  в собі й демонстрацію оточуючим «маски» чи "втечу" в світ позанавчальних інтересів і захоплень.

Факт вступу до вищого навчального закладу породжує надію на повноцінне, насичене цікаве нове життя, зміцнює віру молодої людини у власні сили  й здібності. Однак у декого швидко настає розчарування: студентське життя не таке вже й романтичне як вбачалось, умови навчання не відповідають власним запитам і можливостям, виникає питання про правильність обрання професії й спеціальності.

Особливо загострюється ця проблема в педагогічних навчальних закладах. При організації педагогічного процесу в вищому навчальному закладі важливо враховувати також загальні закономірності соціалізації особистості студента, становлення й утвердження його професійного «Я».

Результатом соціалізації повинно стати засвоєння студентом соціальних норм і національно-культурних вартостей, соціально-рольових функцій у особистісній і професійній сферах, активне включення його в професійно-зоріентоване життя.

Становлення майбутнього педагога переважно розглядається в межах часу навчання його в педагогічному навчальному закладі. Реалізація в педагогічному навчальному закладі науково-практичної моделі підготовки майбутнього педагога має враховувати й недосвідчено-особистісну педагогічну парадигму студента, призводити до теоретичного осмислення й систематизації ним свого розрізненого життєвого досвіду, його коригування відповідно до системи педагогічної науки.

Підвалини соціалізації особистості майбутнього педагога закладаються задовго до стадії професійного самовизначення й періоду професійного становлення. Це відбувається в сім’ї.

Інтеріоризований зміст функціонування моделі педагогічної поведінки дорослих (насамперед, батьків) вперше актуалізується дошкільником у сюжетно-рольових іграх, коли робиться спроба реалізувати його в догляді за молодшими братиками й сестричками.

Характер сімейно-родинних взаємин впливає на уявлення дитини про сімейно-рольові функції дорослого, формує її настанови щодо виховання дітей. Негармонійні стосунки в сімї, несприятлива соціально-психологічна атмосфера в ній, низький рівень педагогічної культури батьків позначається на змісті настанов щодо виховних функцій у сімї вже в підлітковому віці.

Особливо важливим періодом для засвоєння дитиною фрагментів педагогічного досвіду дорослих є навчання її в школі. У процесі безпосередньої взаємодії з вчителями в учня формується уявлення про особливості педагогічної діяльності, відбувається становлення й коригування ставлення до самої педагогічної професії. Особистість вчителя для молодшого школяра відіграє особливу роль. Він не лише є великим авторитетом для дітей, а й для багатьох із них - він ідеал. Процес соціалізації особистості майбутнього педагога продовжується в умовах культурно-освітнього середовища педагогічного навчального закладу.

Професійне  навчання має сприяти осмисленню життєвого розрізненого досвіду й наближувати його до когнітивної моделі педагогічної науки. Саме таке навчання, яке перевіряє відомі ідеї й знайомі питання, уточнює їх у новому світлі, стає для студента дійсно захоплюючим.

Розвиток особистості студента на різних курсах мас деякі особливі риси.

 1 курс розв'язує завдання залучення вчорашнього абітурієнта до студентських форм життя, адаптації до нових умов вузівського навчання. Поведінка студентів характеризується високим рівнем конформізму, відсутністю диференційованого підходу до своїх соціальних ролей.

2 курс - період найбільш напруженої навчальної діяльності студентів. У життя другокурсників інтенсивно включені всі форми навчання й виховання. Студенти отримують загальну підготовку, при ньому формуються широкі їх культурні запитні потреби. Процес адаптації до даного середовиша в цілому завершений.

3 курс - початок спеціалізації, зміцнення інтересу до наукової роботи як відображення подальшого розвитку й поглиблення професіональних інтересів студентів. Відтепер форми становлення особистості у вузі значною мірою визначаються фактором спеціалізації.

4 курс - перше реальне знайомство зі спеціальністю в період проходження практики. Для поведінки характерним є інтенсивний пошук більш раціональних шляхів і форм спеціальної підготовки, відбувається переоцінка студентами багатьох цінностей життя й культури.

5 курс - близька перспектива закінчення вищого навчального закладу формує чіткі практичні настанови на майбутню сферу діяльності. Бажають знати й нові, більш актуальніші цінності, які пов'язані з матеріальним і сімейним станом, місцем роботи та ін. Студенти поступово відходять від колективних форм життя вузу.

Слід зазначити, що психолого-педагогічна наука традиційно розглядає педагогічну практику студентів як важливу соціально-психологічну умову й дієвий засіб професійної підготовки майбутнього вчителя. Саме педагогічна практика є однією з провідних подій у професійно-спрямованому житті студента педагогічного навчального закладу. У процесі її студент розпочинає самоутверджуватися в новій статусно-рольовій позиції педагога, активізусться його вчинок самобачення - пошук відповідей на непрості запитання «Хто я?». «Що я хочу?». «Що я можу?», які за своїм змістом набувають характеру професійного самовизначення.

Спостереження засвідчують, що пошук супутника життя, інтерес до особи протилежної статі, займають суттєве місце в думках і поведінці студентів, що звичайно, позначається на ставленні їх до навчання, наукової й громадської роботи. Проте те емоційне піднесення, яким супроводжуються інтимно-особистісні стосунки, робить людину не лише просто щасливою, а й підвищує загальний життєвий тонус, що позитивно впливає на навчальну діяльність студента: покращується робочий настрій, активізується творчий потенціал, виникає бажання краще навчатися.

У цілому можна виокремити такі загальні тенденції становленая особистості студента як майбутнього фахівця в умовах навчання його в вищому навчальному закладі:

   соціалізація особистості майбутнього фахівця є багатоаспектним явищем і детермінована низкою соціокультурних чинників: ментально-духовна атмосфера сімейно-родинного середовища; особливості довузівського освітньо-виховного й професійного простору; організація навчального процесу у вищому педагогічному навчальному закладі;

   протягом навчання відбуваються суттєві зміни в структурі самосвідомості студента: завершується процес професійного самовизначення, що відображається в змісті його «Образу-Я»;

   вдосконалюються, набувають «професіонального характеру психічні процеси й стани, збагачується життєвий і професійний досвід, розвиваються необхідні професійні здібності;

   підвищується почуття обов'язку й відповідальності, самостійність і самоконтроль, чіткіше дає знати про себе індивідуальний стиль і життєва позиція студента;

   зростає рівень домагань студента в галузі своєї майбутньої професії, формуються мотиви професійного самоствердження й самореалізації; підвищується роль самоосвіти й самовиховання в професійному становленні;

   показником ефективності навчального процесу в вищому навчальному закладі є соціальна, духовна й професійна зрілість особистості студента, цілісність і стійкість його «Я», психологічна готовність випускника до реалізації професійних функцій.

Категорія: Психологія у вищій школі | Додав: damar (30.08.2008) | Автор: damar E W
Переглядів: 3703 | Рейтинг: 5.0/2
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]