Провідною діяльністю студентів вищого навчального закладу є навчально-професійна діяльність. Саме в процесі та завдяки їй досягаються основні цілі підготовки спеціалістів. Вона найбільш інтенсивно впливає на особистісне зростання й професійне становлення студентів, набуття ними професійно важливих знань, умінь і навичок. У процесі навчальної діяльності трансформується структура самосвідомості студента, формується соціально-професійний аспект його «Я-концепції», психічні процеси й стани «професіоналізуються» тощо.

Навчальній діяльності студентів притаманні як загальні риси процесу учіння (механізми та етапи, цілісність структури та єдність основних її компонентів тощо, так і специфічні, зумовлені особливостями її мети й змісту, мотивації й формами організації.

Навчально-професійна діяльності студентів явище складне. Вона відрізняється, з одного боку, від діяльності школяра (головне оволодіти знаннями), а з іншого - від професіоналів (практичне виконання певних ділових функцій). Головна відмінність полягає в тому, що навчальна діяльність студента професійно спрямована, вона становить, по суті, навчально-професійну діяльність (засвоєння способів і досвіду професійного вирішення тих практичних завдань, з якими можна зіткнутися в майбутньому, оволодіння професійним мисленням і творчістю). Суттєвим є також посилення ролі професійних мотивів самоосвіти й самовиховання, які постають як найважливіша умова розкриття можливостей особистості студента, його професійного розвитку.

Пізнавальна мотивація, інтерес до професії та її опанування - один із найважливіших факторів успішного навчання студентів.

Традиційно успіх у навчальній діяльності пов'язується, насамперед, із рівнем інтелектуального розвитку особистості. Це, зокрема, й покладено в основу конкурсного відбору абітурієнтів, коли на вступних випробуваннях визначається переважно рівень розвитку когнітивної сфери майбутнього студента.

«Сильні» і «слабкі» студенти відрізняються один від одного не за рівнем інтелекту, а за мотивацією навчальної діяльності. Для «сильних» студентів характерна є внутрішня мотивація: вони мають потребу в опануванні професією на високому рівні, зорієнтовані на отримання міцних професійних знань і практичних умінь. Стосовно ж «слабких» студентів, то їх мотивація загалом зовнішня, ситуативна: уникнути осуду й покарання за низьку успішність, не позбавитися стипендії тощо.

У зв'язку з проблемою мотивації цікавим є аналіз студентської молоді щодо мотивів обрання нею професії. Всю сукупність сучасних студентів можна досить чітко поділити на три групи:

1) Студенти, які зорієнтовані на освіту як на професію. Найбільш важливим для них є інтерес до майбутньої роботи, бажання реалізувати себе в  ній. Вони відзначаються схильністю продовжувати своє навчання в аспірантурі.

2) Студенти, зорієнтовані на бізнес. Освіта для них є інструментом (чи стартовою сходинкою) для того, щоб відкрити власну справу, зайнятися торгівлею тощо. Вони розуміють, що з часом і ця сфера буде потребувати освіти, однак до своєї професії ставлення в них менш зацікавлене, ніж у першій групі.

3) Студенти, яких, з одного боку, можна назвати «ті, хто не визначилися», з іншого - пригнічені проблемами особистісного, побутового характеру. Найважливіші для них побутові, особистісні, сімейні проблеми. Це ті, які не можуть визначитися з власним шляхом, для яких освіта й професія не становлять такого інтересу, як у перших групах. Можливо, самовизначення в них відбудеться пізніше, однак нині цілеспрямований вибір свого професійного майбутнього для них є не характерний.

У дослідженні виявлені відмінності в структурі мотивації отримання вищої освіти в таких групах студентів, як "бюджетних", які навчаються за рахунок держави, та "комерційних", які платять за навчання власні кошти. "Бюджетні" студенти висловили більш традиційні настанови отримати диплом, набути професію, вести наукові дослідження, пожити студентським життям. Натомість, у "комерційних" студентів домінує  прагнення  досягнути матеріального добробуту, вільно володіти іноземними мовами, стати культурною людиною, отримати можливість навчання, робота за кордоном, опанувати теорією й практикою підприємництва, досягнути поваги в колі знайомих, продовжити сімейну традицію. Разом із тим, за числом вузівських "відмінників" вони поступаються "бюджетним" студентам.

Ні який високий рівень інтелектуальних здібностей студента не може компенсувати низьку його навчальну мотивацію та безпосередньо сприяти успішній навчально-професійній діяльності.

Усвідомлення визначального значення мотивації для навчальної діяльності призвело до формулювання принципу мотиваційного забезпечення навчального процесу (О.С.Гребенюк). Багато науковців висловлюють думку про необхідність цілеспрямованого формування у студентів мотивації навчально-професійної діяльності. Проведене експериментальне дослідження зі студентами дало змогу визначити деякі умови, від яких залежить формування позитивної мотивації учіння:

1)      усвідомлення ближніх (безпосередніх) і  кінцевих (перспективних) цілей професійного навчання;

2)      усвідомлення теоретичної й практичної значущості знань, що засвоюються;

3)      емоційна форма викладу наукової інформації;

4)      нарощування змісту й новизни навчального матеріалу;

5)      професійна спрямованість навчальної діяльності студентів;

6)      вибір адекватних навчальних завдань, які породжують інформаційно-пізнавальні суперечливості в самій структурі навчальної діяльності студентів;

7)      підтримання допитливості й "пізнавального" психологічного клімату в студентській академічній групі.

Так як «Я-концепція» стосується як сфери особистості, так і мотиваційної сфери індивіда, її внесок у варіацію успішності досить суттєвий. Результати багаточисленних досліджень засвідчують те, що між успішністю й уявленнями індивіда про свої навчальні здібності існує тісний взаємозв'язок, який зберігається навіть у тому випадку, коли робиться поправка на показник інтелекту.

Неважко навести приклади, які підтверджують, що уявлення студентів про свої здібності суттєво впливає на успіхи їх у навчанні й нерідко призводять до того, що рівень успішності студента виявляється значно нижчим, ніж можна було передбачити, орієнтуючись лише на його потенційні здібності. Часто студент, ще не приступивши до виконання завдання, заявляє, що не зможе з ним справитися.

Для успішного навчання у вузі студенту необхідний досить високий рівень загального інтелектуального розвитку, зокрема сприйняття, пам'яті, мислення, уваги, ерудованості, широти пізнавальних інтересів, оволодіння логічними операціями тощо. Окрім цього, для студента педагогічного вузу важливим є також високий рівень мовленнєвої культури та багатий словниковий запас, достатня комунікабельність і соціально-перцептивні здібності та ін.

Адаптація - це засада активної діяльності й необхідна умова її ефективності. У цьому полягає позитивне значення адаптації для успішного функціонування індивіда в тій чи іншій соціальній ролі.

О.Г.Мороз виокремлює три форми адаптації студентів першокурсників до умов вищого навчального закладу:

1)      адаптація формальна, що стосується пізнавально-інформаційного пристосування студентів до нового оточення, до структури вищої школи, до змісту навчання в ній, її вимог, до своїх обов'язків;

2)      суспільна адаптація, тобто процес внутрішньої інтеграції (об'єднання) груп студентів-першокурсників і інтеграцій цих же груп із студентським оточенням в цілому;

3)      дидактична адаптація, яка стосується підготовки студентів до нових форм і методів навчальної роботи у вищій школі.

До цього потрібно додати ще й професійно-особистісну адаптацію, пов'язану з трансформацією структури самосвідомості першокурсника, професійно-рольовою його ідентифікацією («Я-майбутній вчитель», «Я -студент, який готується стати вчителем» тощо). Від того, наскільки швидко призвичаїться до особливостей нової соціальної ролі, наскільки швидко він здатний зайняти нову соціальну позицію студента значною мірою залежить дія інших суб'єктивних і об'єктивних чинників, які визначають успішність його навчання в умовах педагогічного навчального закладу.

Система навчання у вищій школі значною мірою розрахована на високий рівень свідомості студентів, їхньої самостійності й здатності до самоконтролю своєї діяльності та поведінки, адже формально відсутня сувора поточна "шкільна" перевірка, й контроль, студенту надається значно більше можливостей вибору змісту й способів навчальної діяльності, форм звітності за її результати.

Період адаптації першокурсника пов'язаний із трансформацією раніше сформованих у нього стереотипів поведінки й моделей життєдіяльності, що призводить не лише до низки утруднень у взаємодії з оточуючим світом і в повсякденному. житті, а й нерідко спричиняє погіршення успішності. Складність управління цим процесом полягає в тому, що адаптаційний перебіг у різних студентів відбувається по-різному, залежить від їх індивідуально-психологічних особливостей та рівня підготовленості до вузівського навчання.

Опитування першокурсників засвідчує, що найчастіше виникають такі труднощі адаптаційного періоду: позбавлення моральної підтримки та взаєморозуміння через розлучення зі шкільними друзями: необхідність пошуку й встановлення нового кола спілкування; сумніви щодо правильності вибору професії «невизначеність його мотивації; недостатня психологічна підготованість до опанування; сформоване вміння саморегулювання власною поведінкою діяльністю, що ускладнюється відсутністю повсякденного контролю педагогів за життям і навчанням студентів; пошук стилю життя, оптимального режиму праці - відпочинку в нових умовах, налагодження побуту самообслуговування, особливо при переході з домашніх умов у студентський гуртожиток; відсутність належних навичок самостійної навчальної роботи, зокрема невміння конспектувати, працювати з першоджерелами, словниками, довідниками тощо.

На першому курсі найнижчий % успішності й найбільший % відсіву студентів, що пов'язаний саме з труднощами адаптаційного періоду:

1)      відсутність наступності між шкільним і вузівським навчанням;

2)       невміння першокурсників організувати самостійну навчальну діяльність і недостатня допомога й керівництво нею з боку викладачів;

3)      недостатній контроль деканату й органів студентського самоврядування за навчанням першокурсників;

4)      перевтома внаслідок порушення режиму праці, відпочинку та харчування;

5)      недотримання норм наукової організації навчальної праці і, як наслідок, «аврали» під час сесій;

6)      наявність негативних тенденцій у «Я -концепції», що проявляється в невпевненості, зосередженні на власних інтелектуальних, моральних і вольових недоліках; гостре переживання своєї непідготовленості до навчання в вузі;

7)      тривожні сумніви в правильності обрання вузу й спеціальності, відсутність позитивної мотивації навчально-професійної діяльності;

8)      відсутність оптимальних взаємин із викладачами, страх звернутися до них за консультацією;

9)      розлучення зі звичним колом спілкування (сім'я, друзі) і влаштованим побутом та ін.

Слід пам'ятати й про те, що першокурсник розпочинає новий навчальний рік із ослабленими можливостями сприйняття й засвоєння навчального матеріалу через нервову та фізичну перевтому: після напруженого навчального року двічі складав екзамени й практично був позбавлений повноцінного відпочинку.

Особливості мислення студента - один із основних факторів успішності його навчання. Набагато важче піддається перебудові неуспішність, що є наслідком недостатнього рівня розвитку мислення.

Закономірна послідовність змін у мисленні студентів, які були позначені як стадії:

1 стадія - інтерпретація світу й свого освітнього досвіду авторитарним, дуалістичним чином. Світ може бути тільки хорошим чи поганим, правильним чи неправильним. Студенти шукають істину й прагнуть до знань. Роль викладачів - навчати студентів, а їх власна роль - сумлінно навчатися.

2 стадія - стадія діалектичного мислення: зіткнення з різними поглядами на проблему, коливаннями й помилками в їх розв'язанні. Студенти поступово призвичаюються і навіть схвалюють таку різноманітність думок, обдумують і синтезують їх. Вони звикаються з тим що, кожна людина має право й може, залежно від контексту, підійти до одного й того ж явища з різних боків.

3 стадія  - виникає потреба прийти до якоїсь власної думки, відшукати свою відповідь на спірні питання й виявити при цьому власні переконання. Студенти починають брати відповідальність за власний вибір цінностей, поглядів і свого стилю життя.