Визначення саме такої системи емпіричних невербальних показників оцінного ставлення студентів до викладачів є дещо умовним і їх інтерпретація має ймовірний характер. Виникає потреба об'єктивізувати, тобто втілити оцінні ставлення студентів до викладачів у доступні для сприймання вербальні форми. Частково це досягається за ситуації психодіагностичного опитування студентів (найчастіше письмово). Часто викладачі зовсім по-різному ставляться до таких опитувань: від цілковитого прийняття («оцінна думка студентів про мене є надзвичайно важливою: це і джерело особливої втіхи, і спонука критично осмислити себе як педагога») до заперечення і навіть аргументації педагогічної шкідливості такого заходу («це просто «загравання» зі студентами, які через брак педагогічного досвід}' не можуть об'єктивно оцінити роботу викладача»). Причина таких розбіжностей міститься як у системі диспозицій особистості викладача (спрямованість інтересів, система ціннісних орієнтацій, установки), так і у його «Я - концепції».

Оскільки інтеріоризація оцінних ставлень - один із психологічних механізмів формування «Я - концепції», позиція педагога щодо взаємної соціальної.перцепції зі студентами може висвітлювати деякі особливості його «Я»:

«Я - дзеркальне» («яким мене бачать студенти») може бути далеко не привабливим, суперечити «реальному - Я» викладача. У разі низької самооцінки у викладача може виникнути «острах оцінки», що іноді блокує канал надходження небажаної соціально-перцептивної інформації про себе через її уникнення чи «непомічання» (своєрідна «соціально-перцептивна сліпота»).

Завишена самооцінка і, як наслідок, інтровертованість самосвідомості в оболонку власного «Я», нечутливість (адаптованість) до соціальної оцінки («мені байдуже, що про мене думають»).

Викладач усвідомлює себе як сформовану особистість, а тому «негативні» оцінки рис характеру не можуть не викликати в нього зовнішнього чи внутрішнього протесту, зумовленого глибокими емоційними переживаннями, особливо якщо таку оцінку дають студенти і, отже, посягаються на його професійну самоцінність.

Відсутність у викладача вираженого інтересу до професійно-педагогічного аспекту «Образу - Я», референтність соціальної оцінки за межами педагогічної діяльності і, як наслідок, індиферентне ставлення до оцінних суджень студентів.

Натомість викладачі з позитивною «Я - концепцією» впевнені в собі, адекватно оцінюють свої професійно-рольові якості, узгоджують «дзеркальне -Я» та «реальне - Я», мають потребу в соціальному підтвердженні прийнятного «Образу - Я» (особливо це притаманне молодим викладачам), підтримують і самі ініціюють психодіагностичну процедуру оцінювання їх студентами.

Процедура оцінювання діяльності викладача має особистісне та соціально-педагогічне значення для студента. Висловивши власне ставлення, особливо до викладача, з яким пов'язані негативні переживання, студент отримує деяке полегшення, емоційну розрядку (катарсис).

Педагогічне управління неможливе без зворотного зв'язку взаємних оцінних ставлень з огляду на їх непересічне значення у функціонуванні системи взаємин «студент-викладач». Однак, вивчаючи взаємооцінки студентів і викладачів, слід зважати на деякі психологічні закономірності соціальної перцепції. Тому опитування студентів слід проводити найкраще на початку занять.

Людині властиве прагнення подавати своє повідомлення у вигляді, приємному для слухача (тому, під час опитування найкраще дотримуватися анонімності), не наполягати на прямому оцінюванні тих чи інших якостей. Із таким завданням добре впоратися психолог, адже, якщо опитування проводитиме сам викладач, то студенти даватимуть йому переважно найвищу оцінку.

Оцінюючи діяльність педагога, студенти можуть припускатися «фундаментальної помилки атрибуції»: недооцінювати ситуаційні (наприклад, непідготовленість студентів до заняття, організаційна неузгодженість у навчальному процесі, хворобливий стан тощо) і переоцінювати диспозиційні (стійкі риси, мотиви, установки) впливи на нього педагогічної дії. Запобігає цьому застосування інтерактивних методик.

Окрім того, аналізуючи результати взаємної перцепції, слід зважати на виявлені під час спілкування ефекти:

▫           первинності — оцінне ставлення до нового викладача найчастіше визначається первинною інформацією про нього: якщо оцінка попередників позитивна, то ставлення до нього нових студентів також буде швидше позитивним, і навпаки;

▫           новизни — під час оцінювання викладача, з яким студенти мають тривалу взаємодію, значущою є остання, найсвіжіша інформація про нього;

▫           ореолу - в умовах дефіциту інформації про викладача загальне,оцінне враження про нього (симпатія чи антипатія) поширюється на сприйняття й оцінювання його професійно-рольових якостей.

▫           стереотипізацїі - поширення серед студентів певних оцінних стереотипів щодо викладачів за їхньою належністю до групи, наприклад, «фізиків» чи «ліриків», «молодих» чи «досвідчених», чоловічої чи жіночої статі тощо;

▫           краю - увага студентів більше фіксується на тих викладачах, прізвища яких розмішені на початку й наприкінці списку оцінюваних. Тому, за очевидної зручності такого списку при опрацюванні результатів опитування, доцільно прізвища викладачів зазначати в довільному порядку.

Важливою вимогою для стимулювання соціально-перцептивної активності студентів і об'єктивізації результатів опитування є дотримання конфіденційності інформації про характер оцінного ставлення вихованців до педагогів.