Методи діагностики взаємної міжособистісної перцепції викладачів і студентів - Психологія у вищій школі - Психологія - Каталог статей - Наша освіта
Головна » Статті » Психологія » Психологія у вищій школі

Методи діагностики взаємної міжособистісної перцепції викладачів і студентів

У сучасній психодіагностиці існує низка методичних процедур для вивчення оцінних ставлень викладачів і студентів, зокрема методика О.Стамбулова, Ю.Харіна «Викладач очима студентів». За її допомогою отримуємо якісні й кількісні характеристики компонентів взаємин: усереднені статистичні показники вираження гностичного ставлення (як до педагога-спеціаліста), емоційного (в діапазоні «симпатія—антипатія») і поведінкового (оцінювання реальної практики спілкування студента з викладачем).

Хоча цей опитувальник має прогностичну й діагностичну цінність, він не позбавлений і суттєвих вад. На думку В.Власенка, аналогічні методи, по-перше, слід віднести до пасивних, адже під час письмових відповідей суб'єкти не взаємодіють між собою і не виявляють реальних почуттів, ставлень, оцінок. По-друге, заповнення анкет (опитувальників) зазвичай не викликає інтересу в учителів та школярів, не несе емоційного навантаження й нерідко ігнорується значною кількістю опитуваних або виконується формально. Перебуваючи в ситуації «вимушеного» оцінювання, студенти нерідко формально проставляють бали.

Перевагу мають активні інтеракційні методики з ігровими елементами. Тобто такі, що «передбачають безпосередньо реальну взаємодію учнів, учителів на спеціально організованих заняттях із урахуванням певних -алгоритмів».

Пропонуємо найпростіші опосередковані методики.

Методика № 1. Виявлення емоційних оцінок взаємин між педагогами та вихованцями (розроблена В.Власенком).

Хід дослідження: Студентам роздаються аркуші, де напроти кожного прізвища викладача зображено графічну шкалу з шестибальною системою оцінок і— від «-3» до «+3». (Наприклад, Антонюк: -3    0          +3).

Пропонується вертикальною лінією в будь-якій точці шкали визначити оцінку своїх взаємин із кожним викладачем і «галочкою» — вірогідну оцінку їхніх взаємин з боку кожного викладача. Аркуші підписуються. Це не впливає на відвертість відповідей, бо оцінюється не особистість, а взаємини, що виявляються на зовнішньому рівні й не є таємницею для оточуючих.

Аналогічне завдання виконують і викладачі. Залежно від мети дослідження, до списку можна вносити не всіх вихованців, а лише тих, чиї взаємини цікавлять експериментатора.

Обробка й аналіз одержаних даних. Визначаються показники: 1) середня оцінка кожного викладача студентами (сума балів, одержаних викладачем, ділиться на кількість досліджуваних);. 2) середня оцінка, яка очікується від певного викладача (вираховується аналогічно першій); 3) середня оцінка взаємин із викладачами, виставлена конкретним студентом (сума балів ділиться на кількість викладачів у, списку); 4) середня оцінка, яка очікується від викладачів (вираховується за аналогією до попереднього пункту).

Напрями аналізу: відповідність реальних оцінок студента і тих, які очікував від нього викладач. Чим пояснюється відповідність— невідповідність? Чи є великі розбіжності в оцінюванні студентами взаємин із викладачами? Чим вони викликані? Виявлення викладачів і студентів, взаємини, які потребують корекції і подолання відкритої потенційної емоційної напруги.

Методика № 2. Вияв емоційного оцінного ставлення студента до викладача (розроблена на основі модифікованого варіанту «кольорового тесту ставлень КТС А.Еткінда).

Хід дослідження Перед студентами на білому тлі довільно кладеться вісім пронумерованих карток з кольорового набору М. Люшера й дається інструкція на послідовне виконання таких завдань:

1) підібрати :колір, який найбільше відповідає кожному викладачеві за його характером (а не за зовнішнім виглядом, наприклад, колір одягу), і номер картки записати навпроти прізвища викладача (номери кольорів можуть повторюватися);

2).підібрати колір, який найбільше відповідає власному «Я»;

3) записати, з якими характеристиками-стимулами асоціюється кожний колір (наприклад, «зелений» —. «радість», «червоний» — «здивування», «фіолетовий» — «втома»);

4) прорангувати кольори в порядку надання їм переваги від найприємнішого, гарного до найменш приємного, некрасивого.

Для узагальнення результатів перших трьох завдань використовується поняття валентності (В), вимірюване рангом кольору, з яким асоціюється певний стимул індивідуальної розкладки кольорів.

Виявлено певний зв'язок між валентністю кольору, що асоціюється з викладачем, і емоційно-оцінним ставленням до педагога (цей зв'язок збільшується в напрямку крайніх значень валентності), що дає змогу зробити висновки:

1) позитивне емоційно-оцінне ставлення студента до викладача характеризується зазвичай означенням його кольором, що займає перші місця в індивідуальній розкладці за наданням йому переваги та асоціюється з позитивними стимулами-характеристиками (радість, інтерес, здивування тощо), а також значною ідентифікацією з власним «Я»;

2) негативне емоційно-оцінне ставлення студента до викладача найчастіше характеризується означенням його кольором, що має високу валентність у індивідуальній розкладці та асоціюється з негативними стимулами-характеристиками (гнів, страх, заздрість тощо) і слабо ідентифікується з власним «Я» студента.

Отож, орієнтуючись на невербальні індикатори, використовуючи низку психодіагностичних процедур, можна виявити оцінні ставлення студентів до викладачів, оцінити взаємини, які складаються між суб'єктами педагогічної взаємодії.

Ефективність педагогічної взаємодії забезпечується передусім авторитетністю як високим ступенем значущості (референтності)' викладача для студентів, його педагогічних проявів. У соціальній психології для позначення групи, з якою людина вважає себе пов'язаною що найтісніше й авторитет якої вважає для себе обов'язковим, вживається поняття «референтна група»—саме сюди входять найавторитетніші педагоги. Описані вище методики допомагають виявити референтну групу викладачів.

Невисокий рівень професіоналізму викладача, зокрема необ'єктивність оцінювання роботи студентів, далеко не єдиний чинник негативного ставлення до нього. Причини нерідко містяться в емоційно-афективній сфері викладача. Можна порадити прості правила Д.Карнегі, що і в педагогічній практиці допоможуть викликати симпатію і повагу студентів. Ось вони:

1. Виявляйте щире зацікавлення ними.

2. Усміхайтесь!

3. Не забувайте, що для людини її ім'я звучить найсолодше і гордо будь-якою мовою.

4. Будьте уважними слухачами. Спонукайте інших говорити про них самих.

5. Допомагайте людям реалізувати їхнє прагнення до усвідомлення власної значущості й робіть це щиро. До цього можна додати: зберігайте впевненість у собі за будь-якої ситуації; будьте завжди чесними й щирими у спілкуванні зі студентами; любіть і поважайте своїх вихованців); «Нам подобаються всі, кому ми подобаємося».

Категорія: Психологія у вищій школі | Додав: damar (30.08.2008) | Автор: damar E W
Переглядів: 1233 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]