Відомо, що система професійної підготовки фахівця включає в себе такі основні етапи:

·  професійна орієнтація;

· професійний відбір;

·  адаптація першокурсника до умов вузу;

· динаміка професійного становлення майбутнього фахівця, в процесі вузівської підготовки;

· післявузівська діяльність випускника, його професійна адаптація.

Послаблення одного із взаємозв'язаних елементів неминуче призводить до порушення стрункої системи його професійної підготовки.

Професійне становлення спеціаліста — довготривалий процес, який починається від обранні професії до перших років самостійної праці. Всі етапи, що їх проходить майбутній фахівець, є важливими. Одначе сам факт  початку професійної діяльності має фундаментальне значення для нього, а аналіз системи його дій і поведінки виступає достатньо обґрунтованим критерієм для оцінки рівня професійної підготовки.

Найважливішою характеристикою діяльності випускника вищого навчального закладу є його адаптація в трудовому колективі. Глибина й всебічне її вивчення дозволить уникнути таких негативних явищ, якими є нестабільність кадрів, їх текучість, повільне зростання професійної майстерності молодого, конформізм і негативний стиль його діяльності.

Досліджуючи процес адаптації молодого спеціаліста, вдалося виявити позитивні й негативні фактори, які впливають на його формування, ріст професійної майстерності; з'ясувати можливі шляхи скорочення термінів адаптації та знайти сильні й слабкі сторони в підготовці випускника вищого навчального закладу з метою їх вивчення.

Структурні компоненти професійної адаптації молодого спеціаліста

Найбільш поширеною є така класифікація основних типів соціальної адаптації:

1) за характером взаємодії суб'єкта адаптації та адаптивного середовища:

а)   адаптація в формі пристосування;

б)  адаптація в формі перетворення;

2) за видами адаптивного середовища, до якого пристосовується (або яке пристосовує до себе) індивід:

а)   виробнича адаптація;

б)  шлюбна;

в)   сусідсько-приятельська;

г)   політико-правова;

д)  навчальна;

3) за структурними компонентами адаптивного середовища:

а)   предметно-діяльна (адаптація до матеріальних умов виробництва, його ритму, норм і т. п.);

б)  особиста (адаптація до соціально-психологічного клімату колективу: до домінуючих у ньому настроїв, ціннісних орієнтацій, особливостей міжособових взаємин, до стилю керівництва й системи «ролей», що зумовлені соціальним статусом даного працівника);

4) за психологічним змістом:

а)   предадаптація (пристосування до майбутнього, до уявних ситуацій, становлення психологічної настанови на адаптацію);

б)  дезадаптація (відвикання від звичних умов життя);

в)   реадаптація (відвикання від одних, «нових», але вже таких, які стали звичними, умов до інших «попередніх»);

г)   дисададтація (неадаптованість, нездатність пристосування до нових умов соціального середовища).

Така класифікація, в свою чергу, не є також вичерпною.

 Механізми професійної адаптації фахівця початківця та педагогічне управління нею

Стосовно механізмів професійної адаптації молодого фахівця, то ми вважаємо, що вони включають такі аспекти: по-перше, внутрішні властивості цього процесу, його суперечливі сторони, взаємодія яких визначає його зміст і загальну тенденцію розвитку.

 
Складовою частиною механізмів адаптації молодого спеціаліста виступають шляхи й способи управління цим процесом. Найбільш раціональними шляхами управління адаптацією можна вважати:

1) оптимізація діяльності трудового колективу організації по прискоренню цього процесу;

2) раціоналізація форм допомоги вищого навчального закладу молодим фахівцям у їх професійній адаптації;

3) професійне самовдосконалення молодого фахівця як необхідна умова його успішної адаптації;

4) необхідність підвищення ролі органів управління професійною адаптацією випускника.