Головна » Статті » Психологія » Психологія у вищій школі

Психолого-педагогічне вивчення особистості студента

Вивчення особистості студента в практиці вищої школи здійснюється за наступними показниками: мотиви вступу у вуз, рівень загальноосвітньої підготовки, характер діяльності до вступу у вуз, ступінь сформованості умінь і навичок самостійної роботи, характер інтересів, захоплень, рівень розвитку здібностей, особливості характеру, стан здоров'я, відповідність їхньому змісту й вимогам до майбутньої професії. Для виявлення всього цього широко використаються опитування, спостереження, рецензування самостійних робіт студентів, результати виконання контрольних завдань, заліків, іспитів, тестування. На основі такого вивчення здійснюється диференційований підхід до студентів. Виявляються труднощі в навчанні й практичній роботі, перевага навчальним дисциплінам і видам занять, самооцінка рівня своєї діяльності й себе як особистості, ступінь задоволеності.

Студентська діяльність у цілому не відноситься до сфери матеріального виробництва. Основне в діяльності студента – навчатися, брати участь у науковому й громадському житті, у різних заходах, які проводяться з навчальною й виховною метою. До числа особливостей діяльності студента варто віднести: своєрідність цілей і результатів (підготовка до самостійної праці, оволодіння знаннями, навичками, розвиток особистих якостей), особливий характер об'єкта вивчення (наукові звання, інформація про майбутню працю); діяльність студента протікає в запланованих умовах (програми, строки навчання); для діяльності студента характерна інтенсивність функціонування психіки, незвичайно високе інтелектуальне напруження; у ході діяльності в студентів виникають перевантаження й з'являються завдання, що викликають напруженість (здача іспитів, заліків, виконання контрольних робіт і т.д.).

Успіх будь-якої діяльності, у тому числі й навчальної, у першу чергу залежить від рівня інтелектуального розвитку. Взаємозв'язок між інтелектуальними можливостями й діяльністю діалектична: ефективне включення в будь-яку діяльність вимагає певного рівня здібностей до цієї діяльності, що у свою чергу впливає на процес розвитку й формування здібностей.

Успішність студентів залежить не тільки від загального інтелектуального розвитку й спеціальних здібностей, і також від інтересів і мотивів, рис характеру, темпераменту, спрямованості особистості, її самосвідомості й т.п.

В основі спрямованості особистості лежать її потреби, які можуть бути матеріальними (потреба в їжі, одязі, житлі й т.д.) і духовними (потреба в пізнанні, музиці, книзі, праці й т.д.). Потреби припускають своє подальше задоволення й тому породжують потяг, бажання, прагнення, емоційні стани, які змушують студента проявляти активність. Потреби можуть бути усвідомленими й неусвідомленими або усвідомленими лише частково. Прагнення стати гарним фахівцем, засвоїти дисципліни, стати ерудованим і культурною людиною - це вираження чітко усвідомлених духовних і матеріальних потреб студента.

Важливою умовою оптимізації потенційних можливостей особистості є її активність, спрямованість на певний вид діяльності. «Саме те, що особливо значимо" для людини, виступає в остаточному підсумку як мотиви й цілі його діяльності».

Виявлено прямий кореляційний зв'язок між спрямованістю на одержання знань і рівнем академічної успішності. Спрямованість на одержання професії й спрямованість на одержання диплома не відбиваються безпосередньо на результатах академічної успішності. Відсутність взаємозв'язку між спрямованістю на одержання диплома й академічною успішністю ми пояснюємо тим, що, як показує ряд даних, найчастіше студенти при підготовці до іспитів застосовують «штурм», що далеко не завжди приводить до позитивних результатів. Відсутність взаємозв'язку між спрямованістю на одержання професії і успішністю навчання пояснюється, очевидно, тим, що при вираженій вибірковості інтересів студенти ділять досліджувані дисципліни на «потрібні» і «непотрібні» для їхнього професійного росту. Студенти, націлені на одержання знань, характеризуються почуттям обов’язку, цілеспрямованістю, сильною волею, умінням мобілізувати свої фізичні й психічні сили на навчання, високою регулярністю навчальної діяльності. Комплекс всіх цих рис у сукупності зі спрямованістю на одержання знань я забезпечує високу навчальну успішність.

У процесі роботи зі студентами педагог повинен ураховувати не тільки рівень і структуру мотивації, але також енергетичний, розумовий потенціал і цілий ряд життєвих обставин. Так, якщо в студента велика перерва в навчанні або він із працею адаптується до нової форми навчання, завдання педагога буде полягати в тому, щоб навчити студента оптимальної організації праці. При гарних же потенційних можливостях, високої інтелектуальної лабільності студента, що служить критерієм гарної навченості, педагог має підстави пред'явити до нього більше високі вимоги, апелювати до його вольових якостей.

Однієї із важливих потреб є потреба в спілкування. У спілкуванні студенти пізнають не тільки інших, але й себе, опановують досвідом соціального життя. Потреба в спілкуванні сприяє встановленню різноманітних зв'язків, розвитку товариства, дружби, стимулює обмін званнями й досвідом, думками, настроями й переживаннями.

Також однієї з найважливіших потреб особистості є потреба в досягненнях. Життя студентів специфічне по можливостях задоволення ряду потреб. Є відомі обмеження в задоволенні їх духовних і матеріальних потреб. Дані досліджень показують, що підвищення ефективності діяльності студента зв'язано насамперед з розвитком їхніх духовних потреб відповідно до вимог навчання у вузі й майбутній професії.

Поряд із ситуативними мотивами, що безпосередньо спонукують до діяльності, важливу роль грають мотиви, що втілюють у собі устремління спрямованості студента в майбутнє. Важливим елементом спрямованості особистості є інтереси, різноманітні по змісту до преподаваних предметів, спорту, музиці, техніці в т.д. Вони розрізняються також по стійкості, широті впливу на діяльність. Стійкий інтерес студента до своєї майбутньої професії викликає в нього активність, творчість, прагнення швидше й краще опанувати  спеціальністю. Виникнення глибоких і стійких інтересів студентів до навчання, різним предметам є важливою умовою успішного формування їхньої особистості. Пізнавальні інтереси можуть розвиватися, але можуть і загасати. Причиною загасання інтересу до навчання можуть бути поява більших труднощів, недоліки в методиці навчання, організації навчальних занять.

"У діяльності й розвитку студентів більшу роль відіграє світогляд - система ідей, переконань, поглядів на навколишню дійсність. Воно проявляється в розумінні дійсності, різних подій і фактів, у соціальному поводженні людини, його вчинках, діяльності, накладає відбиток на почуття, волю, мотиви.

Істотні особливості в поводженні й діяльності студентів викликаються розходженнями в темпераментах. Темперамент впливає не тільки на прояв почуттів або швидкість перемикання уваги, але й на інші психічні процеси, а також на прояв рис характеру, на поводження студентів на заняттях, на їхній реакції в складних ситуаціях, на питання, завдання, оцінки. Темперамент впливає на хід і результати різних видів діяльності.

У діяльності студентів проявляється і їхній характер - відносно стійкий психічний склад людини. Це сукупність рис, що впливають на все його поводження. Характер студента являє собою цілісне утворення, що складається з ряду рис, які можна класифікувати по групах. Це, по-перше, група інтелектуальних рис - спостережливість, розважливість, гнучкість розуму; по-друге, група емоційних рис - упевненість, життєрадісність, бадьорість; по-третє, група вольових рис - цілеспрямованість, ініціативність, витримка, рішучість, мужність і ін.; четверта група - моральні риси - почуття обов’язку, чесність, правдивість і ін. Характери діляться на слабкі й сильні, замкнуті егоїстичні, цільні й суперечливі. Головне, що розкриває характер студента - це вчинки й дії, особливе поводження в колективі, успішність і суспільна робота. Характер формується в процесі діяльності залежно від її мотивів і загального відношення студента до навколишньої дійсності. У діяльності студентів яскраво проявляються здібності, тобто такі їхні психологічні особливості, які дозволяють успішно опанувати програму вузу, ефективно вдосконалюватися як майбутнім фахівцям. У структуру здібностей входять уважність, спостережливість, певні якості мислення, пам'яті й т.д. Здібності студентів розвиваються разом з удосконалюванням їхньої уваги, пам'яті, творчої уяви, мислення й інших психічних процесів і властивостей особистості, а також шляхом компенсації відсутніх якостей. Здібності складаються на основі закріплення проявів психічних процесів, мотивацій поводження й властивостей людини у зв'язку з особливостями його діяльності.

Опосередковано на успішність впливає й тип конституції (статури) студента, якому відповідає певний тип реактивності організму, тип нервової системи. Пікніки більше реактивні, швидко витрачають сили й тому їм краще давати спочатку більше важкі завдання, поступово спрощуючи їх до кінця занять. Вони частіше вимагають повторення пройденого матеріалу, тому що в них гірше довгострокова пам'ять. Їх краще опитувати в числі перших, тому що завдяки значній реактивності вони швидше втрачають робочий тонус. При навчанні пікніків добре практикувати короткі, але часті паузи в навчальній роботі. Інша справа астеніки. Їхня реактивність дозволяє давати їм завдання зі зростаючою складністю, їм рідше необхідне повторення пройденого матеріалу. На іспитах їх можна опитувати в числі останніх, тому що вони краще зберігають робочий тонус; їхній організм, нервова система більше витривалі. При їхньому навчанні паузи можуть бути значно рідше, і це не знижує їхньої працездатності.

Впливають на успішність і особливості самосвідомості й саморозуміння. У дослідженнях установлена досить стійка й залежність, що підтверджується на різних вибірках, успішності навчання від таких особливостей самосвідомості, як ступінь адекватності самооцінки.

Експериментально встановлений взаємозв'язок інтелектуального розвитку й успішності студентів різних вузів, спеціальностей і курсів. Погану успішність нерідко мають молоді люди, що виявили низьку продуктивність за даними інтелектуальних тестів, більше того, значна частина цих студентів відрізняється вже з перших курсів. Діагностувати, а потім і застосувати активно формуючий метод, що дозволяє студентові перебороти труднощі в навчанні, розкрити конкретні психологічні дії для вдосконалювання індивідуалізації процесу навчання, - от основна мета.

Квола нервової системи забезпечує працездатність, можливість тривалий час бути зосередженим на досліджуваному матеріалі. Не впливаючи безпосередньо на рівень навчальної, успішності, вона позначається на прийомах роботи, способах підготовки навчальних завдань. Лабільність нервової системи, що забезпечує швидкість розумових реакцій, зв'язана високою кореляційною залежністю з інтелектуальними властивостями й у такий спосіб безпосередньо впливає на продуктивність навчальної діяльності.

Лабільність і сила нервової системи впливають на відбір прийомів діяльності, зокрема навчальної. Стилем навчальної діяльності називається переважно використовувана індивідом сукупність прийомів самопідготовки, навчальної роботи. Студенти із сильною нервовою системою компенсують нерегулярність навчальної діяльності «авралом», заняттями по ночах; будучи малохвильованими, вони легко використають при відповідях на іспиті шпаргалки й т.п. Студенти зі слабкою нервовою системою, нагромадивши в результаті несистематичної роботи велику кількість невивченого матеріалу, не можуть працювати за рахунок сну. Їхня тривожність на іспиті, куди вони приходять погано підготовленими, заважає їм виявити навіть наявні знання. Так нерегулярність роботи в сполученні зі слабкою нервовою системою стає причиною неуспішності студентів, а найчастіше - і відрахування їх з вузу. Тільки 37,3% досліджених студентів вважають за необхідне займатися регулярно, інші - «штурмувати» матеріал в екзаменаційну сесію.

Значна частина студентів навіть у період екзаменаційної сесії не вважає за необхідне працювати напружено, займається лише частина днів, відведених на підготовку до іспитів (багато хто використають 1-2 дні «для читання лекцій»). Це66,7% першокурсників, 92,3% п’ятикурсників. Багато хто йдуть на іспит, по власному покликанню, підготувавшись не по всім виділеним викладачем питанням (58,3% першокурсників, 77% п’ятикурсників).

У процесі навчальної діяльності значно підвищує ефективність навчальної праці прийом попередньої підготовки до майбутньої лекції, актуалізація необхідних для її сприйняття знань. Особливо він коштовний у математику й інших точних науках. На жаль, до цього прийому прибігає настільки мала кількість студентів (15% п’ятикурсників, 16,7% вечірників, 14% першокурсників), що практично доводиться констатувати відсутність його в арсеналі ваших студентів.

До прийомів навчальної діяльності ставиться також поглиблене вивчання студентами найбільш важливих, професійно значимих навчальних дисциплін. Серед першокурсників цим прийомом користуються 75%, серед п’ятикурсників - 84,6%.

В арсеналі студентів є також прийом кращого початку самостійних занять із важких предметів. Дуже часто в рекомендаціях з наукової організації розумової праці даються тверді установки на початок занять із важких предметів. Тим часом типологічні дослідження показують, що тут не може бути універсального раціонального прийому. Малорухомі флегматики повільно втягуються в роботу, тому їм краще починати заняття з легких предметів. Швидко, що стомлюються меланхоліки, зі слабкою нервовою системою навряд чи можуть залишати складні предмети на кінець. Їм треба за важкий матеріал прийматися зі свіжими силами.

Своєрідне відношення студентів до іспитів. Багато хто з них, навіть указуючи на більші нервові витрати (37,5% першокурсників, 54,6% п’ятикурсників і 67% вечірників), проте виступають проти скасування іспитів, тому що підготовка до них допомагає систематизувати знання, поглибити розуміння матеріалу, ліквідувати пробіли (75% першокурсників, 54,6% п’ятикурсників).

Значна частина студентів прагне раціоналізувати свою навчальну діяльність, знайти найбільш ефективні прийоми вивчення матеріалу. Успішність їхніх зусиль у даній області залежить від рівня розвитку: 1) інтелекту, 2) самоаналізу, 3) волі.

Недостатній рівень розвитку кожного із цих властивостей приводить до істотних прорахунків в організації самостійної роботи, наслідком чого і є низький рівень регулярності занять, неповна підготовленість до іспитів. Легко засвоюючи навчальний матеріал, інтелектуально більше розвинені студенти у звичайних, розрахованих на середнього студента умовах навчання не прагнуть до вироблення раціональних прийомів засвоєння знань. Цей стиль навчання - штурмівщина, ризик, - складається ще в школі. Потенційні можливості таких студентів залишаються нерозкритими, особливо при недостатньому розвитку волі, відповідальності, цілеспрямованості особистості.

У зв'язку із цим виникає необхідність диференційованого навчання, особливо у вузі. Принцип «від кожного по можливостях» повинен розумітися не як зниження вимог при рівнянні на слабких, а як підвищення вимог до здібних студентів. Тільки при такому навчанні повністю реалізуються інтелектуальні й вольові здібності кожної особистості, можливо гармонічний її розвиток. Студенти з більше високим рівнем регулярності навчальної роботи є, по самооцінці, більше вольовими, що тоді як займаються менш регулярно більше розраховують на свої інтелектуальні можливості. Існує 2 типи студентів - з високим і низьким рівнем регулярності навчальної діяльності. Уміння працювати систематично навіть при середніх інтелектуальних здібностях забезпечує студентам стійку високу успішність. Відсутність уміння організувати себе, рівномірно розподіляти навчальні заняття навіть при наявності досить розвиненого інтелекту послабляє здатність до засвоєння програмного матеріалу й перешкоджає успішному навчанню. Отже, відсутність систематичності навчальні заняття є одним зі значимих факторів відсівання студентів.

Категорія: Психологія у вищій школі | Додав: damar (12.09.2008) | Автор: damar E W
Переглядів: 4018 | Рейтинг: 5.0/2
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]