Стратегія екстеріорізації

Для того, щоб описати (і організувати) розвиток, необхідний і зворотний процес — екстеріорізація (перенесення психічного змісту з середини на зовні). Ситуація екстеріорізації — ситуація комунікації, коли виникає необхідність розкриття згорнутої думки (відчуття і т. п.), структуризації її для того, щоб думка була зрозуміла. Процеси розуміння якраз і організовують екстеріорізацію, слухаючий задає певні вимоги до висловлюваних думок.

Процес екстеріорізації — це об’єктивізація думки (тобто представлення думки у формі соціально відтвореної структури, таким чином, думка стає не тільки моїм надбанням, але надбанням інших). Думка об'єктивується і стає доступною для рефлексії і критики (спочатку з боку іншого, а потім і із сторони самого суб'єкта). Це та ж сама думка, тільки змінююча свою форму (а в ході критики і зміст).

Отже, екстеріорізація є не тільки механізмом розвитку, але і початком мислення. Мислення виникає в комунікації і в своєму розвинутому вигляді імітує структуру комунікації (діалоги з мислення). Цикл розвитку і полягає в послідовності інтеріорізації і екстеріорізація (засвоєння чогось і подальшого виразу, дослідження, критики і т.п. цього «чогось»).

Стратегія проблематизації і рефлексії

Найважливішою педагогічною задачею є конструювання особливих базових дій, проблемних ситуацій в їх функціонуванні і організації рефлексії.

У проблемній ситуації звичні способи дій не дозволяють вирішити задачу, в результаті усвідомлюється необхідність рефлексії, осмислення невдач. Рефлексія направлена на пошук причини невдач і скрути, в ході чого усвідомлюється, що не відповідає задачі, формується критичне відношення до власних засобів, потім до умов задачі застосовується більш широкий круг засобів, висуваються припущення, гіпотези, відбувається інтуїтивне рішення (на неусвідомлюваному рівні) даної проблеми (тобто знаходиться рішення у принципі), а потім вже відбуваються логічне обґрунтування та реалізація рішення.

Творчою називається така діяльність, яка приводить до отримання нового результату, нового продукту.

Оскільки новий продукт може бути отриманий випадково або шляхом суцільного неевристичного перебору, то до критерії новизни продукту звичайно додають критерій новизни процесу, за допомогою якого цей продукт був отриманий (новий метод, прийом, спосіб діяльності).

Процес або результат мислення називають творчими тільки в тому випадку, якщо вони не могли бути отримані в результаті простого логічного висновку або дії по алгоритму. Творче мислення пов'язують звичайно не стільки з рішенням вже поставленої кимось задачі, скільки із здатністю самостійно побачити і сформулювати проблему.

Важливим психологічним критерієм творчого мислення є наявність яскраво виразимого емоційного переживання, попереднього моменту знаходження рішення.

Творчий розумовий акт звичайно вимагає стійкої і тривалої або більш короткочасної, але дуже сильної мотивації.

Г. Гельмгольц, А. Пуанкаре і ряд інших авторів виділили чотири фази творчого рішення: фаза збирання матеріалу, накопичення знання, які можуть лягти в основу рішення або переформулювання проблеми; фаза дозрівання, або інкубації, коли працює в основному підсвідомість, а на рівні свідомих регуляцій людина може займатися зовсім іншою діяльністю; фаза осяяння, або інсайта, коли рішення часто абсолютно несподівано з'являється в свідомості; фаза контролю, або перевірки, яка вимагає повної включеності свідомості. Інші автори виділяють більшу кількість фаз, або стадій, але принципова схема протікання творчого акту залишається такою ж.

Вивчення творчого мислення в сучасній психології; проводиться з використанням наступних методів:

·                   Аналіз процесу рішення так званих малих творчих задач, або задач на кмітливість (на міркування), вимагаючих, як правило, переформулювання задачі або виходу за межі тих обмежень, які суб'єкт сам на себе накладає.

·                   Використання навідних задач. В цьому випадку вивчається чутливість людини до підказки, яка міститься в навідній задачі, яка розв'язується легше, ніж основна, але побудована за тим же принципом і тому може допомогти в рішенні основної.

·                   Використання «багатошарових» задач. Випробовуваному дається ціла серія однотипних задач, яка має достатньо прості рішення. Не дуже творча людина просто вирішуватиме такі задачі, кожного разу наново знаходячи рішення. Творча людина проявить «інтелектуальну ініціативу» і спробує відкрити більш загальну закономірність, що лежить в основі кожного окремого рішення.

·                   Аналіз продуктів діяльності для визначення ступеня новизни і оригінальності.

·                   Спеціальні тести креативності (їх можливостей), засновані на рішенні задач так званого відкритого типу, тобто таких, які не мають якесь одне правильне рішення в допускають необмежене, як правило, число рішень (на відміну від тестів інтелекту, що використовують задачі закритого типу, має тільки одне або декілька наперед відомих правильних рішень). Він має два варіанти — вербальний і фігуральний (робота з малюнками). За наслідками тесту оцінюються побіжність мислення (кількісна характеристика продуктивності — число продуманих варіантів); гнучкість мислення (кількість якісно різних категорій, до яких можуть бути віднесені кожна з відповідей); оригінальність (показник, протилежний частоті зустрічі даної відповіді в стандартній вибірці випробовуваних) і деталізуваність (або опрацьованість) відповіді — наскільки вона схемна або, навпаки, багата на деталі.

Умови або чинники, що впливають на перебіг творчої діяльності, можуть бути двох видів: ситуативні і особові. До останніх відносяться стійкі властивості, межі особистості або характеру людини, які можуть впливати на стани, викликані тією або іншою ситуацією. До ситуативних чинників, негативно впливаючих на творчі можливості людини, відносяться: ліміт часу; стан стресу; стан підвищеної тривожності; бажання швидко знайти рішення; дуже сильна або дуже слаба мотивація; наявність фіксованої установки на конкретний чин рішення; невпевненість у своїх силах, викликана попередніми невдачами; страх; підвищена самоцензура, спосіб пред'явлення умов задачі, провокуючий невірний шлях рішення, і ін.

До особових чинників, негативно впливаючих на процес творчості, відносять: конформізм; невпевненість в собі (часто супроводить загальну низьку самооцінку), а також дуже сильну упевненість (самовпевненість); емоційну пригніченість і стійке домінування негативних емоцій; уникнення ризикованої поведінки; домінування мотивації уникнення над мотивацією прагнення до успіху; високу тривожність як особову межу, сильні механізми особового захисту.

Серед особових рис, сприяючих творчому мисленню, виділяють наступні: упевненість в своїх силах; домінування емоцій радості і навіть певна частка агресивності; схильність до ризику; відсутність боязні показатися дивним і незвичайним; відсутність комфорту; добре розвинуте відчуття гумору; наявність багатої за змістом підсвідомості (бачить різноманітні за змістом сни, володіє підпорогової чутливістю, переживає феномени синестезії я т. п.); любов до фантазування і побудови планів на майбутнє.

До методів стимуляції творчості звичайно відносять ті прийоми, які дозволяють зняти або ослабити бар'єри між свідомістю і несвідомим. Широке розповсюдження отримала методика «мозкового штурму», основне значення якої полягає в розділенні між різними людьми функцій творчості і критики (одні учасники генерують гіпотези із забороною будь-якої критики, а інші пізніше оцінюють їх реальну значущість). Широке розповсюдження одержують різного роду тренінги, перш за все тренінг упевненості в собі, тренінг сензитивності і ін.

Одна з перших педагогічних вимог, які пред'являється до процесу навчання, з погляду розвитку творчого мислення, полягає в тому, щоб у жодному випадку не пригнічувати інтуїцію учня.

Друга рекомендація полягає у формуванні у учня упевненості в своїх силах, віри в свою здатність вирішити задачу.

В процесі навчання бажано в максимальному ступені спиратися на позитивні емоції (радощі, симпатії, переживання успіху і т. п.). Негативні емоції пригнічують вияви творчого мислення. Необхідно всемірно стимулювати прагнення учня до самостійного вибору цілей, задач і засобів їх рішення. Слід в досить широких межах заохочувати схильність до ризикованої поведінки. Дослідження показують, що схильність до ризику — одна з фундаментальних рис творчої діяльності.

Ширше застосовувати проблемні методи навчання, які стимулюють установку на самостійне або за допомогою викладача відкриття нового знання, усилює віру учня в свою здібність до таких відкриттів.  Вельми корисним для розвитку творчого мислення є навчання спеціальним евристичним прийомам рішення задач різного типу.

Найважливішою умовою розвитку творчості студентів є спільна з викладачем дослідницька діяльність. Вона можлива лише за ситуації, коли розв'язується задача, відповідь на яку не знає ні студент, ні викладач. В цих умовах задача перетворюється з навчальної в реальну наукову або виробничу проблему.