Державний з педагогіки. Теорія виховання..... - Державний іспит із педагогіки - Педагогіка - Каталог статей - Наша освіта
Головна » Статті » Педагогіка » Державний іспит із педагогіки

Державний з педагогіки. Теорія виховання.....

20. Місце і роль сім’ї у вихованні дітей. Функції сім’ї у вихованні дітей.

Сім'я є моделлю суспільства на конкретному історич­ному етапі розвитку, відображає його моральні та духовні особливості.

Сім'я — невелика соціальна група, до якої входять поєднані шлю­бом чоловік і жінка, їх діти (власні або усиновлені), кровні родичі, інші особи, пов'язані родинними зв'язками з подружжям.

Сім'я є природним середовищем первинної соціаліза­ції дитини, джерелом її матеріальної та емоційної підтрим­ки, засобом збереження і передання культурних цінностей від покоління до покоління.

З перших днів появи дитини на світ сім'я покликана готувати її до життя та практичної діяльності, в домаш­ніх умовах забезпечити розумну організацію її життя, до­помогти засвоїти позитивний досвід старших поколінь, на­бути власного досвіду поведінки й діяльності.

Оскільки мета виховання підростаючого покоління — формування всебічно розвиненої особистості, сім'я, як і школа, здійснює моральне, розумове, трудове, естетичне і фізичне виховання.

Ефективність виховання дітей у сім'ї залежить від створення в ній належних умов. Головна умова сімейно­го виховання — міцний фундамент сім'ї, що базується на її непорушному авторитеті, подружній вірності, любові до дітей і відданості обов'язку їх виховання, материнському покликанні жінки, піднесенні ролі батьків у створенні та захисті домашнього вогнища, забезпеченні на їх прикла­ді моральної підготовки молоді до подружнього життя.

Важливим у сімейному вихованні є те, наскільки ро­дина живе інтересами всього народу, інтересами держави. Діти прислухаються до розмов батьків, є свідками їхніх вчинків, радіють їхнім успіхам чи співчувають невдачам. Виховний вплив сім'ї зростає, якщо батьки цікавлять­ся не лише навчанням, а й позанавчальною діяльністю своїх дітей. За таких умов інтереси сім'ї збігаються з ін­тересами суспільства, формується свідомий громадянин країни.

Дієвим чинником сімейного виховання є спільна тру­дова діяльність батьків і дітей. Дітей слід залучати до сімейної праці, вони повинні мати конкретні трудові обов'язки, адекватні їх віковим можливостям. Така спів­праця дітей з батьками має сильніший виховний вплив, ніж словесні повчання.

Успіх сімейного виховання значною мірою залежить від організації домашнього побуту, традицій сімейного життя: порядку в сімейному господарстві, залучення дітей до розподілу бюджету сім'ї, загального режиму дня, визна­чення для кожного робочого місця, зокрема для навчаль­них занять, дотримання певних сімейних правил (кожна річ має своє місце, прийшов з прогулянки — вимий руки та ін.). Домашній затишок облагороджує дітей.

Провідну роль у сімейному вихованні відіграє мати. Саме вона найсильніше впливає на дітей, особливо в сфе­рі духовно-морального виховання. Діти, які виростають без материнського тепла і ласки, похмурі, як правило, замкнені, злостиві, вперті.

Не меншим є й вплив батька, особливо коли йдеться про виховання хлопчиків. Проте виконати свої виховні функції батько і мати можуть лише за умови, що вони є справжнім авторитетом для дітей.

Справжнім авторитетом користуються батьки, які сум­лінно ставляться до праці, до сімейних обов'язків, активні в громадському житті. Такі батьки уважні до дітей, люб­лять їх, цікавляться їхніми шкільними та позанавчальними справами, поважають їх людську гідність, водночас ви­являючи до них належну вимогливість.

Важко переоцінити роль дідусів і бабусь у сімейному вихованні. Однак це не означає, що батьки повинні пере­кладати на них свої батьківські обов'язки. Дитині потрібні ті й ті. Сімейне виховання повноцінне лише за розумно­го поєднання виховного впливу першовихователів — бать­ків та багатих на життєвий досвід помічників і порадни­ків — дідусів і бабусь1.

Саме дідусі й бабусі допомагають вирішити й таку мо­ральну проблему, як виховання у дітей чуйного, уважно­го ставлення до людей похилого віку. Людяність вихову­ється тільки на прикладі батьків. Якщо діти бачать зне­важливе ставлення батьків до дідуся чи бабусі, то годі спо­діватися від них іншої поведінки в майбутньому.

Виховання дітей в сім'ї не завжди успішне. Негатив­ний вплив на нього мають об'єктивні (неповна сім'я, по­гані житлові умови, недостатнє матеріальне забезпечення) та суб'єктивні (слабкість педагогічної позиції батьків) чинники. Найвагомішою серед об'єктивних причин є не­повна сім'я, яка з'являється в силу того, що в усіх вікових групах від 20 до 50 років смертність чоловіків більш як утричі вища, ніж жіноча, а у віковій групі 30—34 ро­ки — в чотири рази. Разом з великою кількістю розлу­чень це призводить до збільшення кількості сімей, у яких мати (рідко — батько) виховує дітей сама. У непов­ній сім'ї процес виховання ускладнюється, оскільки ді­ти значну частину часу бездоглядні, неконтрольовані, пе­ребувають на вулиці, нерідко контактують з аморальни­ми людьми.

Негативно позначаються на вихованні дітей і погані житлові умови сім'ї. Як свідчать дані спеціального обсте­ження, в Україні більше половини молодих сімей не ма­ють окремого житла навіть через 10 років подружнього життя, майже половина сімей проживає з батьками в не­задовільних для виховання дітей житлових умовах. У та­ких сім'ях батьки часто не можуть забезпечити дитину по­стійним робочим місцем, тому їй важко зосередитися над завданням, з'являється роздратованість, незадоволення, а згодом і небажання виконувати його.

Значна частина сучасних сімей припускається помилок у вихованні дітей. Родини, які продукують так званих пе­дагогічно занедбаних дітей, з погляду педагогіки можна поділити на такі три групи: педагогічно неспроможні, пе­дагогічно пасивні та антипедагогічні.

Перша група — сім'ї, в яких батьки намагаються виявити певну активність у вихованні дітей, проте роблять це невміло. їх виховний вплив непослідовний, педагогічно необгрунтований. Найчастіше вони керуються власним досвідом, якого набули, коли свого часу їх виховували батьки (авторитарний стиль, обмеження свободи, погрози і покарання або вседозволеність, потурання примхам).

Друга група — сім'ї, які не виявляють особливої активності у вихованні дітей, тобто педагогічно пасивні. Во­ни з об'єктивних (хвороба, зайнятість, часта відсутність) або суб'єктивних (відсутність єдиної точки зору на вихо­вання, розлад між батьками, часті конфлікти та ін.) при­чин не можуть належним чином виховувати дітей. У та­ких сім'ях стосунки між батьками напружені, конфлікт­ні. За сімейними негараздами вони не знаходять часу для виховання дітей, втрачають контроль за ними.

Третя група — сім'ї, що характеризуються антипеда­гогічними, аморальними умовами виховання дітей. У та­ких сім'ях панує дух неповаги до правил моралі та вимог законів. Батьки своєю поведінкою (пияцтво, злодійство, розпуста тощо) створюють у сім'ї антипедагогічну обста­новку, намагаються виправдати відхилення від норм по­ведінки у своїх дітей, протиставляють вимогам школи свої сімейні вимоги.

У сучасних умовах склався ще один тип сімей, що по­требують особливої уваги з боку школи, — сім'ї, в яких батьки займаються бізнесом. Вони забезпечують дитину всім, про що тільки вона може мріяти. Однак на вихован­ня їм бракує часу, тому вони передоручають цю справу гу­вернанткам. У школу й зі школи дітей возять на іномар­ках. Батьки не дозволяють їм гратися у дворі з однолітка­ми, підбирають для них друзів лише зі свого кола. Ви­трачання грошей дітьми ніхто не контролює. Для них у сім'ї не існує слова «не можна», тому вони ігнорують і шкільну дисципліну. Батьки ж трактують її як посяган­ня на свободу їх дитини.

Сім'я функціонує на основі спільного побуту, еконо­мічного, морально-психологічного укладу, виховання дітей, взаємної відповідальності. Вона забезпечує соці­алізацію людини, самореалізацію особистості, захист від проблем, сприяє формуванню особистості з усталеною по­ведінкою.

Життєдіяльність сім'ї реалізується через основні її функції: матеріально-економічну (бюджет сім'ї, органі­зація споживчої діяльності, участь у суспільному вироб­ництві, набуття професії, відновлення втрачених на ви­робництві сил); житлово-побутову (забезпеченість жит­лом, ведення домашнього господарства, організація побуту); репродуктивну (продовження людського роду); комунікативну (створення сприятливого сімейного мік­роклімату, внутрісімейне спілкування, взаємостосунки сім'ї з мікро- і макросередовищем, контакт із засобами масової інформації, літературою, мистецтвом); виховну (формування особистості дитини, передача їй соціально­го досвіду); релактивну (організація вільного часу та від­починку).

Сім'я є різновіковим колективом. Структура її бага­то в чому залежить від звичаїв, культурних і національ­них традицій, моральних та правових норм. У межах її формується система стосунків між старшими та молод­шими, батьками і дітьми, що визначає психологічний клімат в сім'ї. Тут формується світогляд дитини, став­лення до навколишнього світу. Спільне ведення домаш­нього господарства впливає на рівень матеріальної забез­печеності, можливості самореалізації особистості, її сма­ки, уподобання, ціннісні орієнтації, культуру. У сім'ї дитина набуває вмінь і навичок в різних сферах суспіль­ного життя, насамперед, навичок людського спілкуван­ня. Поступово в неї формується досвід сімейного життя, ставлення до родини.

Сучасні сім'ї різноманітні, і від того, в якій саме живе дитина, залежить, яким змістом наповнюється процес фор­мування її особистості. Умовно сім'ї поділяють на благо­получні та неблагополучні.

Благополучна сім'я — сім'я з високим рівнем внугрісімейної мо­ральності, духовності, координації та кооперації, взаємної підтрим­ки та взаємодопомоги, з раціональними способами вирішення сі­мейних проблем.

Неблагополучна сім'я — сім'я, яка через об'єктивні або суб'єктив­ні причини втратила свої виховні можливості, внаслідок чого в ній виникають несприятливі умови для виховання дитини.

Захистити дітей від сімейного неблагополуччя може си­стема регулювання сімейного виховання. Організацію допо­моги батькам, якщо вони мають бажання нею скористати­ся, здійснюють вчитель, школа на основі формування сто­сунків співробітництва, взаємодопомоги, взаєморозуміння.

Отже, педагогічне середовище розвитку дитини ство­рюється в процесі сімейного виховання, залежить від ти­пу сім'ї. Розуміння цього педагогами сприяє поглиблен­ню зв'язків з нею, пошуку можливостей щодо корекції сімейного виховання, підвищення педагогічної культури батьків, захисту дитини від несприятливого впливу неблагополучної сім'ї.

 

21. Принципи сумісної роботи педагогів і батьків

Успішна виховна робота з дітьми неможлива без по­стійного співробітництва школи і сім'ї, метою якого є узгодження, координування виховних впливів. З цією ме­тою педагоги використовують такі форми і методи роботи з батьками учнів, як відвідування їх удома, запрошення їх до школи, дні відкритих дверей у школі, класні батьків­ські збори та ін.

Відвідування батьків удома. Допомагає встановити зв'язок з усією сім'єю, з'ясувати її загальну та педагогічну культуру, умови життя учня, його місце в сім'ї і ставлення до нього старших, ознайомитися з досвідом батьківського виховання, дати поради і домовитися про єдині вимоги до школяра. Деякі вчителі помилково вважають, що відвіду вати потрібно лише родини, діти з яких створюють певні проблеми у школі. Безумовно, з батьками таких учнів слід передусім встановити тісний контакт, проте відвідувати бажано сім'ї всіх учнів.

Успіх відвідування сім'ї залежить не лише від сумлін­ної підготовки, а й від поведінки вчителя. З перших хвилин зустрічі з батьками необхідно створити атмосферу довір'я і доброзичливості. В сім'ях, які не мають систематичного зв'язку зі школою, візит учителя розглядають як сигнал бі­ди, батьки насторожуються, готуються до захисту дитини. Тому, завітавши в сім'ю, слід одразу «зняти» настороже­ність батьків. Бесіду про дітей починають з позитивних ха­рактеристик їх поведінки, поступово переходячи до обгово­рення негативного у поведінці учня. Свої судження педагог має висловлювати спокійно, тактовно, наводячи незапереч­ні докази і уважно слухаючи пояснення батьків.

Запрошення батьків до школи. За необхідності вчи­тель запрошує батьків окремих учнів до школи на розмо­ву, під час якої дуже важливо дотримуватися педагогічно­го такту, створити атмосферу доброзичливості. Щоб ви­кликати батьків на відвертість, треба розмовляти з ними про учня наодинці, переконати їх в конфіденційності роз­мови. Така бесіда буде корисна і для вчителя, і для бать­ків. Педагог відповідає на запитання батьків, висловлює їм свої вимоги. Батьки отримують корисні поради і допо­могу від педагога, переконуються в його уважному став­ленні до них, турботі про їхню дитину. У такій розмові пе­дагог має бути особливо тактовним, пам'ятаючи, що над­мірне акцентування на недоліках учня викликає в батьків насторогу, неприязнь, навіть якщо вони відчувають, що він має рацію.

День відкритих дверей у школі. Цей вид роботи потре­бує єдності школи, батьків, учнів, сприяє згуртуванню шкільного колективу. Цього дня у школі проводять бать­ківські збори, лекції, консультації, екскурсії по школі, ор­ганізовують виставки, вечори, читацькі конференції. В од­них школах день відкритих дверей для батьків проводять щосеместру, в інших — щомісяця. Роботу з його підготов­ки очолює батьківський комітет і комісія з питань педаго­гічної пропаганди. Його доцільно починати з лекції, допо­віді, конференції, в яких задіяні всі батьки. Відтак вони працюють диференційовано. Хоч би якою була програма, батьки повинні отримати вичерпні відомості про своїх ді­тей і поговорити з директором, його заступниками, учите­лями, класними керівниками, шкільним лікарем, органа­ми дитячого самоврядування.

Класні батьківські збори. Є важливим колективним видом роботи класного керівника з батьками учнів. їх про­водять 1—2 рази на семестр. Такі збори сприяють форму­ванню громадської думки батьків, об'єднанню їх в єдиний колектив.

Тематика зборів визначається загальними завданнями виховання, умовами навчально-виховної роботи в класі, рівнем загальної культури та педагогічного кругозору батьків. Збори можуть відбуватися у формі лекцій або до­повідей класних керівників, виступів батьків, обміну дос­відом виховної роботи із залученням учнів, показом їхніх класних робіт і художньої самодіяльності, демонструван­ням кінофільмів.

Учитель ще до зборів повинен поговорити з окремими батьками, звернути їхню увагу на виставку дитячих робіт, стенди з літературою, спеціально випущену стінгазету. До­повідь або виступ вчителя слід виголошувати вільно.

Подібну підготовчу роботу проводять і перед загальношкільними батьківськими зборами, на яких обговорю­ють питання, що стосуються всіх батьків: про підсумки навчально-виховної роботи з учнями за півріччя або на­вчальний рік, про літній відпочинок школярів тощо.

З метою пропаганди педагогічних знань серед батьків організовують бесіди і лекції на педагогічну тематику.

Глибшому пізнанню методики сімейного виховання сприяють тематичні вечори і вечори запитань та відпові­дей, на які запрошують працівників правоохоронних органів, лікарів та інших фахівців, причетних до проблем ви­ховання підростаючого покоління.

Для педагогічної пропаганди серед батьків використо­вують також диспут. Він найприйнятніший за умови, що в класі або в школі сформувався дружний батьківський колектив і кожен може відверто висловитися стосовно обго­ворюваної проблеми.

Для пропагування педагогічних знань практикують конференції, на яких батьки обмінюються досвідом сімей­ного виховання з певної проблеми.

Активно співпрацюють школи з батьками під час прове­дення усних журналів, прес-конференцій, зустрічей «за круглим столом», батьківських університетів, вечорів сімей­них традицій та ін.

Відповідну роль у педагогічному навчанні батьків ві­діграє їх самоосвіта — читання науково-популярної літе­ратури з питань сімейної педагогіки, тематичні радіо- і телепередачі.

 

22. Стилі стосунків між батьками і дітьми (за Макаренко - батьківський авторитет)

Сім'я є природним середовищем первинної соціалізації дитини, джерелом її матеріальної та емоційної підтримки, засобом збереження і передання культурних цінностей від покоління до покоління. З появою дитини на світ сім'я по­кликана готувати її до життя і практичної діяльності, за­безпечити раціональну організацію її життя, допомогти засвоїти позитивний досвід старших поколінь, набути влас­ного досвіду поведінки й діяльності. Оскільки метою вихо­вання підростаючого покоління є формування всебічно роз­виненої особистості, сім'я, як і школа, здійснює моральне, розумове, трудове, естетичне і фізичне виховання.

Успіх сімейного виховання залежить від організації до­машнього побуту, традицій сімейного життя: порядку в сі­мейному господарстві, залучення дітей до розподілу бюдже­ту сім'ї, загального режиму дня, визначення для кожного робочого місця, зокрема для навчальних занять, дотриман­ня сімейних правил (кожна річ має своє місце, прийшов з прогулянки — помий руки тощо). Домашній затишок обла­городжує дітей.

Провідну роль у сімейному вихованні відіграє мати. Саме вона найсильніше впливає на дітей, особливо в сфері духовно-морального виховання. Діти, які виростають без материнського тепла і ласки, похмурі, як правило, замкнені, злостиві, вперті. Не меншим є й вплив батька, особливо коли йдеться про виховання хлопчиків. Реалізувати свої ви­ховні функції батько і мати можуть лише за умови, що вони є справжнім авторитетом для дітей. «Ваша власна поведін­ка, — писав А. Макаренко, звертаючись до батьків, — ви­рішальна річ. Не думайте, що ви виховуєте дитину тільки тоді, коли з нею розмовляєте, або повчаєте її, або наказує­те їй. Ви виховуєте її в кожен момент вашого життя, навіть тоді, коли вас немає дома. Як ви одягаєтеся, як ви розмов­ляєте з іншими людьми і про інших людей, як ви радієте або сумуєте, як ви поводитеся з друзями і ворогами, як ви смієтесь, читаєте газету — все це має для дитини велике значення. Найменші зміни в тоні дитина бачить або відчу­ває, всі повороти вашої думки доходять до неї невидимими шляхами, ви їх не помічаєте. А якщо вдома ви грубі або хвастливі, або ви пиячите, а ще гірше, якщо ви ображаєте матір, вам уже не треба думати про виховання: ви вже ви­ховуєте своїх дітей і виховуєте погано, і ніякі найкращі по­ради й методи вам не допоможуть».

У праці «Про батьківський авторитет» А. Макаренко на­водить приклади таких видів негативного авторитету бать­ків: «авторитет придушення», який ґрунтується на примусі, залякуванні, спричинюючи формування у дітей брехливос­ті, жорстокості, агресивності; «авторитет віддалі» — батьки намагаються тримати дітей на відстані від себе, розмовляють з ними зверхньо, холодно; «авторитет чванства», коли бать­ки вихваляються своєю винятковістю, принижуючи при цьому своїх колег чи опонентів; «авторитет педантизму» — батьки вимагають кожне мовлене ними слово вважати нака­зом, карають за найменшу провину; «авторитет резонерс­тва» — батьки вдаються до моралізування з будь-якого при­воду; «авторитет любові» —усепрощення, надмірні пестощі; «авторитет доброти» — батьки в усьому поступаються дітям, готові на будь-які жертви, аби їм було добре; «авторитет дружби» — відповідна поведінка дитини чи дії оплачуються подарунками, обіцянками. Цим не вичерпується перелік фальшивих авторитетів у сімейному вихованні.

Категорія: Державний іспит із педагогіки | Додав: damar (29.07.2007)
Переглядів: 3150 | Рейтинг: 4.3/3
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]