5. Викладання як діяльність учителя. Структура діяльності вчителя в навчальному процесі

Учитель є насамперед організатором і керівником пізнавальної діяльності учнів, створює умови, за яких вони можуть найраціональніше і найпродуктивніше вчитися. Контролюючи нав­чання, він повинен бути готовий допомогти учням, коли в них виникають труднощі. Водночас учитель є вихователем, дбає про розумовий, фізичний, духовний розвиток учнів.

Щоб повноцінно здійснювати процес викладання, вчи­тель має усвідомлювати загальну мету освіти і місце свого предмета в її реалізації. Оскільки загальною метою вихо­вання є формування всебічно і гармонійно розвиненої осо­бистості, він визначає загальну освітню, виховну і розви­ваючу мету свого предмета і кожного уроку.

Учитель повинен глибоко знати предмет на сучасному науковому рівні. Як зауважував А. Макаренко, учні виба­чать своїм учителям і суворість, і сухість, і навіть прискіп­ливість, проте не вибачать поганого знання своєї справи.

Здійснення міжпредметних зв'язків у процесі навчан­ня потребує від учителя певних знань із суміжних дисцип­лін. Адже недостатньо мати знання зі свого предмета, треба вміти зробити їх надбанням учнів. Оскільки у процесі навчання реалізуються його виховна і розвиваюча функції, вчитель повинен мати добру психолого-педагогічну підготовку, знати методику організації виховної роботи.

Міцні знання з методики, психології та педагогіки є ос­новою розвитку педагогічної майстерності. Для успішного викладання вчитель повинен добре зна­ти особливості учнів, що є запорукою управління їх пізна­вальною діяльністю (учитель може правильно обрати тон і стиль спілкування з учнями, управляти увагою, як своєю, так і вихованців, обирати потрібний темп навчально-пізнавальної діяльності тощо).

Діяльність учителя в процесі викладання охоплює пла­нування (тематичне й поурочне) діяльності; організацію навчальної роботи, діяльності, стимулювання активності учнів; здійснення поточного контролю за навчальним про­цесом, його регулювання, коригування. У цій справі учи­телю не обійтися без аналізу результатів своєї діяльності. Його діяльність у навчально-виховному процесі залежить від педагогічного такту і педагогічної тактики, які мали б узгоджуватися за такими рекомендаціями: 1. Бережіть благородне звання вчителя. Пам'ятайте, що особистість учня виховується особистістю його настав­ників. 2. Поважайте людину в своїх учнях, оберігайте і розви­вайте їхню гідність. Бережіть і свою гідність. 3. Не підкреслюйте без особливих потреб своєї зверх­ності над учнями. Розумна дистанція у ваших взаєминах з учнями необхідна, але вчитель не повинен відгороджува­тися від своїх вихованців. 4. Змінюйте свою техніку у взаєминах з учнями згідно з їхнім віком, їх духовним ростом. Збагачуйте її новими підходами. 5. Використовуйте увесь діапазон педагогічної стимуля­ції, але будьте щедрими на похвали і скупими на покарання. 6. Навчіться володіти своїм голосом, інтонувати своє мовлення, уникайте крику, вереску, бо вони свідчать не про силу, а про безсилля. 7. Уникайте рішень, у доцільності яких ви не впевнені, не приймайте рішень у стані роздратування, вдавайтеся до методу відстрочування, що дасть вам змогу розумно розпо­рядитися своїм правом, а учням розумно підкоритися йому. 8. Уміння контактувати з учнями — набувне, як і інші педагогічні вміння. 9. Поважайте індивідуальність учня, бажання утвер­дитись у класі, мати кращий статус. Успіх окрилює люди­ну, неуспіх пригнічує. Шукайте привід похвалити учня, яким би педагогічно занедбаним він не був. 10. Контакт з класом значною мірою залежить від кон­тактів з окремими учнями. Якщо ви будете тактовні, не­ нав'язливі, уникатимете прямолінійних повчань, зблизитесь з учнем, це означатиме, що ви певною мірою збли­зилися з усім класом. 11. Несіть батькам учнів радість. Чим більше ви скар­житиметеся батькам на їхніх дітей, тим більше батьки за­хищатимуть їх або вживатимуть заходів, які будуть перешкоджати вашим взаєминам з учнями. 12.Покажіть учням усе краще, що є у вас (свої здібнос­ті, уміння, ерудицію, звички тощо), нічого не приховуючи, але й нічого не підкреслюйте. Навіть талант більше приваблює учнів, якщо він скромний. 13. Бережіть довір'я своїх учнів. Втрата довір'я одного учня пов'язана з ризиком втрати довір'я класу.

Усе це свідчить, що для педагога важливі не тільки знан­ня, а й особистісні якості, уміння вибудовувати довірливі, взаємовимогливі, взаємодоброзичливі стосунки з учнями.

6. Принципи навчання, наукові засади їх становлення в історії розвитку.

Принципи навчання (дидактичні принципи) — певна система ос­новних дидактичних вимог до навчання, дотримання яких забезпе­чує його ефективність.

Дидактичні принципи поширюються на вивчення всіх дисциплін, значною мірою визначають їх зміст, форми організації та методи навчання.

До головних принципів навчання належать:

Принцип науковості. Полягає в доборі матеріалу, який відповідав би структурі певної галузі знань і навчального предмета, специфіці його розділів і тем. Учителя він зобо­в'язує викладати предмет на підставі перевірених науко­вих даних, розкривати причинно-наслідкові зв'язки явищ, процесів, подій, новітні досягнення науки, зв'язок з ін­шими науками.

Принцип систематичності та послідовності. Певною мі­рою він є похідним від принципу науковості, оскільки кожна наука має свою систему і послідовність викладан­ня в навчальному процесі. У школі систематичність дося­гається послідовним викладом навчального матеріалу, ви­діленням основного, логічним переходом від засвоєння по­переднього до нового матеріалу. Внаслідок цього учні усвідомлюють структуру знань, з'ясовують логічні зв'яз­ки між структурними частинами навчального предмета. Дотримання цього принципу забезпечує системність здо­буття знань (відповідно і системність мислення) учнів.

Навчальний матеріал у більшості основних предметів (мова, математика, історія) вивчають двічі: у початковій школі (правила, оповідання), у середній — за системним принципом, завдяки чому досягається послідовність на­вчання: від простого — до складного.

З урахуванням вимог послідовності навчання склада­ють навчальні програми, які передбачають розміщення матеріалу за принципом лінійності (вивчення нового ма­теріалу з повторенням попереднього) та концентричності (без повторення, на більш високому рівні мислення учнів з кожним наступним уроком).

Принцип доступності, дохідливості викладання. Ви­являється в компенсуванні складнощів змісту навчально­го матеріалу майстерним його викладанням учителем або вдалою подачею автором підручника. Чим складнішим є матеріал, тим простіше, дохідливіше слід його подавати. Принцип доступності залежить і від дотримання правила послідовності: від простого — до складного.

Ґрунтується він на дидактичних положеннях Я.-А. Коменського: для того, щоб учні були зачаровані навчаль­ним матеріалом, розуміли його, педагог має застосовува­ти точні мову, жести.

Принцип зв'язку навчання з життям. Полягає у вико­ристанні на уроках життєвого досвіду учнів, розкритті практичної значимості знань, застосуванні їх у практич­ній діяльності; в участі школярів у громадському житті. Відповідно до нього, наукові положення в навчально-виховному процесі повинні підтверджуватися конкретною педагогічною практикою.

Принцип свідомості й активності учнів. Виник і роз­вивався як заперечення догматизму і пасивної ролі учнів у навчанні. Виходить з того, що позитивний результат будь-якої діяльності визначається активністю людини. Пе­редбачає широке використання у навчанні проблемних ме­тодів, задіяння всіх психічних процесів, які сприяють ак­тивізації пізнання.

Активне й свідоме засвоєння знань, умінь і навичок неможливе без використання різноманітних розумових опе­рацій (порівняння і зіставлення, аналізу і синтезу, індук­ції і дедукції, аналогії), без з'ясування взаємозв'язків і взаємообумовленості у вивченому матеріалі, правильного формулювання думки при усному мовленні.

Активізації пізнавальної діяльності учнів сприяють позитивне ставлення до навчання, інтерес до навчально­го матеріалу, позитивні емоційні переживання у навчаль­ній діяльності. Вона залежить і від зв'язку навчання з життям, єдності між інтелектуальною і мовною діяль­ністю учнів, використання на практиці засвоєних знань, умінь і навичок. Позитивно впливають на неї система­тичне повторення засвоєних знань, варіативність і диференціація вправ, роботи для засвоєння складного матері­алу доступними методами. Використанню знань при ви­рішенні конкретних завдань сприяють проблемне навчан­ня, диференціація матеріалу відповідно до навчальних можливостей учнів, використання сучасних технічних за­собів навчання, уміння вчителя враховувати психологіч­ний стан учнів.

Принцип наочності. Передбачає навчання на основі жи­вого сприймання конкретних предметів і явищ дійсності або їх зображень. Наочність буває: натуральна (рослини, тварини, гірські породи, зоряне небо, прилади, машини, явища природи), образна (картини, таблиці, моделі, му­ляжі, математичні фігури), символічна (географічні кар­ти, графіки, діаграми, схеми, формули).

Вона сприяє розумовому розвитку учнів, допомагає ви­явити зв'язок між науковими знаннями і житейською практикою, полегшує процес засвоєння знань, стимулює інтерес до них (розвиває мотиваційну сферу учнів), допо­магає сприймати об'єкт у розмаїтті його виявів і зв'язків.

Використання наочності потрібно підпорядковувати конкретній меті, розвитку самостійності й активності уч­нів з урахуванням їх вікових особливостей. Вона має бути змістовною, естетично оформленою, відповідати психоло­гічним законам сприймання, не повинна містити нічого зайвого і не викликати додаткових асоціацій. Готуючи учнів до сприймання наочності, її не слід переоцінювати або недооцінювати у процесі навчання.

Принцип міцності знань, умінь і навичок. Передбачає тривале збереження в пам'яті набутих знань, умінь і на­вичок. Педагогічна теорія та практика виробили багато прийомів реалізації його в процесі повторення, закріп­лення і застосування знань, умінь і навичок: повторення навчального матеріалу за розділами і структурними смис­ловими частинами; запам'ятовування нового матеріалу в поєднанні з пройденим раніше; активізація пам'яті, мис­лення учнів під час повторення (запитання, порівняння, аналіз, синтез, класифікація, узагальнення); групування матеріалу з метою систематизації його; акцентування при повторенні на основних ідеях; використання різноманіт­них вправ і методик, форм і підходів, самостійної роботи як творчого застосування знань; постійне звернення до раніше засвоєних знань для нового їх трактування.

Принцип індивідуального підходу до учнів. Означає врахування рівня розумового розвитку, знань та умінь, працездатності, пізнавальної та практичної самостійності учнів, їх особливостей пізнавальних інтересів, вольового розвитку учнів, їх ставлення до навчання.

Принцип емоційності навчання. Реалізується через жвавий, образний виклад матеріалу, мову учителя, його ставлення до учнів, зовнішній вигляд, використання ці­кавих прикладів, застосування наочності і технічних за­собів навчання, створення в учнів почуття виконаного обов'язку.

Останнім часом у педагогіці виокремлюють нетради­ційні принципи навчання:

Принцип демократизації. Означає організацію навчаль­ного процесу відповідно до умов розвитку суспільства і тенденцій розвитку цивілізації, врахування особливостей навчання залежно від розвитку дитини та використання ефективних форм впливу на неї.

Принцип виховання здорової дитини. Реалізується в процесі навчання через створення певної системи фізич­ного виховання (урок фізкультури кожного дня), поєд­нання фізичної культури з моральним, інтелектуальним та естетичним вихованням, створення матеріальної бази для зміцнення здоров'я школярів.

Принцип диференціації навчального процесу. Перед­бачає дозування навчального матеріалу для учнів з ураху­ванням їх загального розвитку, намаганням кожного шко­ляра розвивати свої здібності на основі відповідних умов у школах-ліцеях, школах-гімназіях.

Принцип оптимізації навчально-виховного процесу. Базується на досягненні школярами високого рівня знань, умінь і навичок, розвитку їх психологічних, інтелектуаль­них функцій, вдосконаленні способів та шляхів навчаль­но-пізнавальної діяльності з допомогою вчителів-профе-сіоналів, яких запрошують для викладання у школи на конкурсній основі за контрактом.

Принцип нетрадиційності системи навчання. Полягає у використанні в класно-урочній системі нових форм на­вчання, які сприяють засвоєнню учнями знань на основі колоквіумів, заліків, рефератів, наукових повідомлень, участі в олімпіадах, конкурсах тощо. Передбачає навчан­ня різновікових груп учнів і базується на тому, що старші допомагатимуть засвоїти навчальний матеріал молодшим.

Дидактичні принципи взаємопов'язані, зумовлюють один одного. При організації навчального процесу вчи­тель повинен керуватися всіма принципами. У цьому йо­му допомагають правила навчання (окремі вимоги до ви­кладання).

Вони розкривають і конкретизують різні аспекти прин­ципів навчання. Формулюються в категоричній формі: «Не допускай нудьги на уроках!», «Навчай так, щоб учні усві­домлювали необхідність знань для життя!». «У процесі навчання став запитання так, щоб викликати активне мис­лення учнів!», «Навчай енергійно!» та ін.

7. Принцип систематичності і послідовності.

Принцип вимагає, щоб знання, уміння і навички формува­лись системно, в певному порядку, щоб кожний елемент нав­чального матеріалу логічно пов'язувався з іншим, а нові зна­ння спиралися на засвоєні раніше і створювали фундамент для засвоєння наступних знань.

Реалізації принципу систематичності і послідовності сприя­ють сучасні програми з загальноосвітніх предметів, у яких

передбачено розкриття внутрішньопредметних та міжпредметних зв'язків і формування системних знань про реальний світ.

Тільки система ... дає нам повну владу над нашими знаннями. Голова, наповнена уривчастими, безлад­ними знаннями, схожа на комору, в якій таке безладдя, що сам господар нічого не знайде. - К.Д. Ушинський

Деякі правила навчання, які реалізують принцип система­тичності і послідовності: 1. Не допускайте порушення системи як у змісті, так і в спо­собах навчання, а якщо система порушена, негайно ліквідуй­ те прогалини, щоб попередити неуспішність. 2. У кінці розділу, курсу обов'язково проводьте уроки уза­гальнення і систематизації. 3. Вимагайте від учнів засвоєння системи знань, умінь, навичок з кожного розділу і з усієї програми.

Все повинно здійснюватися так послідовно, щоб сьогодніш­нє закріплювало вчорашнє і торувало шлях для завтрашньо­го (Я.А. Коменський).