Головна » Статті » Педагогіка » Державний іспит із педагогіки |
8. Принцип науковості та доступності навчання Принцип науковості змісту і
методів навчання вимагає
відповідності їх сучасному розвиткові науки й техніки, що диктує введення до
навчальних програм знань із різних галузей науки. Це висуває підвищені вимоги
до змісту кожного заняття і, відповідно,
створює сприятливі умови для всебічного розвитку особистості учня. Вимоги науковості також стосуються організації та проведення
навчальних заходів, тобто методичного боку дидактичного процесу. Реалізація
цього принципу забезпечується дотриманням таких педагогічних правил: добір
навчального матеріалу з урахуванням останніх досягнень науки; розкриття наукових
причинно-наслідкових зв'язків явищ, що вивчаються, показ сьогоднішніх наукових
здобутків; викладання навчального матеріалу з позицій останніх досягнень науки
й техніки; тісний зв'язок викладу навчального матеріалу з життям; пропаганда
досягнень вітчизняної науки й техніки, успіхів українських учених; наукова
організація та проведення навчальних заходів,
використання наукових технологій; урахування останніх досягнень медичної,
фізіологічної та психологічної наук під час визначення та обгрунтування
основних складових дидактичного процесу; неухильне впровадження в навчальний
процес наказів, настанов, порадників
та інструкцій Міністерства освіти і науки України;
застосування наукових, методологічних і методичних основ для оцінки ефективності
дидактичного процесу тощо. Принцип доступності й
дохідливості викладання
(деякі автори називають його принципом поступового збільшення труднощів)
сформулював ще Я. А. Коменський у «Великій дидактиці». Протягом трьохсот років
його розуміння змінилося незначно. Цей принцип нібито врівноважує терези принципів:
складність змісту навчального матеріалу компенсується майстерним викладанням
педагога. Основна вимога цього принципу — не допустити непосильного
навчання для даної категорії учнів, проводити його таким чином, щоб учні могли
свідомо засвоювати загальнонаукові та професійні знання, практичні навички й
уміння, повністю використовуючи свої інтелектуальні й фізичні можливості. В
іншому разі дидактичний процес матиме тільки формальний характер, може призвести
до втрати віри у свої здібності і, відповідно, формувати пасивне ставлення
учнів до навчально-пізнавальної діяльності. Принцип доступності залежить: від забезпечення добору,
групування і вивчення навчального матеріалу з урахуванням вимог навчальної програми
та специфіки майбутнього фаху; урахування розумових, емоційно-вольових і
фізичних можливостей учнів та наукових вимог до організації навчального
процесу; правил послідовності: від простого до складного, від нижчого до
вищого, від відомого до невідомого, від легкого до важкого; урахування
професійних знань, практичних навичок і вмінь учнів; урахування фактора часу;
поступового нарощування складності теоретичного і практичного матеріалу;
проведення занять з максимальним напруженням як розумових, так і фізичних сил
учнів; широкого застосування сучасної
комп'ютерної та іншої
тренувальної техніки для поглиблення розумових і фізичних здатностей учнів;
надання індивідуальної допомоги учням, які мають певні проблеми в навчанні;
широкої організації змагань за досягнення високих результатів у навчальному
процесі тощо. 9. Принцип наочності навчання Принцип наочності навчання вимагає
залучення до сприймання всіх органів
чуття учня. Принцип використовується з стародавніх часів. У сучасній дидактиці
наочність розуміють ширше, ніж безпосередні зорові сприймання. Вона включає
також сприймання через моторні, тактильні чуття. Тому до наочних засобів
належать і лабораторне обладнання, і статичні та динамічні навчальні посібники. Наочні засоби
поділяються на натуральні, зображальні, схематичні; аудіовізуальні
(звуконаглядні) і словесно-образ-пі (художні образи). Використовувати
наочність слід розумно. Переоцінка ролі наочності в навчанні може стримувати
розвиток абстрактного мислення. Деякі правила,
що розкривають застосування наочності: 1. Золоте правило навчаючих: усе, що
лише можна, представляти для сприймання чуттями, а саме: видиме — сприйманню
зором, почуте — слухом, запахи — нюхом, що підлягає смаку, — смаком, доступне
відчуванню — шляхом дотику. (Я.А.Коменський). 2. Науково обґрунтовано
застосовуйте сучасні засоби наочності:
навчальне телебачення, відеозапис,
кодослайди, полі-екранну проекцію
та ін.; досконало володійте технічними засобами навчання, методикою їх
використання. 3. Слід використовувати наочність не лише для ілюстрації, а й у
ролі самостійного джерела знань. 4. Застосовуючи наочні засоби, виховуйте
учнівську увагу, спостережливість, культуру мислення, конструктивну творчість,
інтерес до учіння. 10. Принцип активності та свідомості у навчанні Принцип активності, свідомості
та самостійності учнів є
немовби похідним від принципу мотивації. Однією з умов досягнення успіху в навчальній діяльності
є активність учнів, в основі якої лежить змістовна мотивація, спрямована на
участь у навчально-пізнавальній діяльності. Ця активність виражається в тому,
що учні усвідомлюють цілі навчання, планують і організовують свою діяльність,
уміють її контролювати, виявляють інтерес до професійних знань, ставлять
питання та вміють їх вирішувати. Активності та свідомості в навчанні можна досягти шляхом:
створення в учнів позитивного уявлення про майбутню професійну діяльність;
формування розуміння учнями смислу професійної освіти й, відповідно, на цій
основі інтересу до професійних знань, навичок і вмінь; вироблення мотивації
учіння та майбутньої
професійної діяльності; спонукання учнів до правильної оцінки власних
дій, вчинків, виховання у них звичок самоаналізу й самоконтролю та потреби
самовдосконалення; створення під час навчання проблемних ситуацій, які
потребують самостійних, творчих і активних дій, та залучення учнів до їх
розв'язання; використання діалогічних методів навчання, які формують і
розвивають самостійність, творчість
і активність учнів;
стимулювання колективних форм роботи, взаємодії учнів в учінні; організації
навчання в умовах змагання, стимулювання ініціативи і творчості; проблемності
викладання навчального матеріалу; використання отриманих професійних знань,
навичок і вмінь у практичній діяльності; диференціації навчального матеріалу
відповідно до розумових і фізичних можливостей і здібностей учнів; уміння
педагога відчувати психічний стан учнів тощо. 11. Сутність і завдання дидактики, її основні категорії. Актуальні
завдання дидактики в умовах розвитку загальноосвітніх навчально-виховних
закладів відповідно до вимог Національної доктрини розвитку освіти України. Дидактика - галузь педагогіки, яка досліджує навчання
на найбільш загальному рівні - теоретичному. Це педагогічна теорія навчання,
яка дає наукове обґрунтування його змісту, методів і організаційних форм. Об'єктом дидактики є навчання як особливий вид діяльності,
спрямований на передачу підростаючим поколінням соціального досвіду, його
засвоєння, творче відтворення. Надбанням учня стає та частина культури, яка
входить до змісту освіти і складає змістову сторону навчання. Дидактика розглядає змістову і процесуальну сторони
навчання в їх єдності. Наприклад, знання вивчаються не ізольовано, не самі по
собі, а разом з методами їх передачі і засвоєння. Крім завдання описувати і пояснювати процес навчання й
умови його реалізації, завданням дидактики також є перетворення та
удосконалення практики. Вона розробляє більш досконалу організацію процесу
навчання, нові навчальні системи, нові технології навчання. Дидактика, як
загальна теорія освіти і навчання, розглядає загальні положення й
закономірності, властиві навчанню всіх предметів. Ці закономірності
відображаються у викладанні конкретних навчальних дисциплін. Водночас
викладання кожного предмета має свою, надзвичайно суттєву специфіку. Так,
навчання біології, хімії, фізиці, математиці докорінно відрізняється від
навчальної роботи з таких предметів, як історія і література. Ще більш
специфічним є вивчення музики чи проведення навчальних занять з фізичної культури
і праці. На цій підставі виділяються окремі дидактики або предметні методики. Завдяки цьому дидактика виконує дві головні функції:
1) теоретичну (головним чином, діагностичну, прогностичну) і 2) практичну
(нормативну, інструментальну). Основними категоріями дидактики є: навчання, освіта, викладання, учіння,
знання, уміння, навички, закономірності, принципи, форми, методи навчання. Навчання — процес взаємодії вчителя та учня, в
результаті якого учень засвоює знання, набуває вмінь і навичок. Учитель може
навчати учнів безпосередньо або опосередковано — через систему завдань. Метою
навчання є свідоме засвоєння учнями знань з основ наук, набуття певних навичок
і вмінь, всебічний розвиток на цій основі їх пізнавальних сил і здібностей. Освіта — процес засвоєння систематизованих знань і формування
на їх основі світогляду, розвитку пізнавальних сил (мислення, уяви, пам'яті
тощо) та результат цього процесу — досягнення певного рівня освіченості.
Залежно від мети, особливостей підготовки учнів розрізняють загальну,
політехнічну й професійну освіту. Загальна освіта є сукупністю основ науки про
природу, суспільство, мистецтво, а також відповідних умінь і навичок,
необхідних кожній людині незалежно від професії. Політехнічна освіта —
сукупність знань про головні галузі виробництва й набуття загально технічних
умінь, необхідних для участі в продуктивній праці. її здобувають у процесі
вивчення предметів політехнічного циклу: математики, фізики, хімії, біології,
географії, а також інших предметів — історії, основ держави і права,
літератури, трудового навчання. Професійна освіта є сукупністю знань,
практичних умінь і навичок, необхідних для певної галузі трудової діяльності.
Вона забезпечує глибоке вивчення наукових основ з обраного виду праці,
формування спеціальних практичних умінь та навичок, виховання майбутніх
фахівців. Внаслідок професійного навчання особа набуває певну спеціальність і
кваліфікацію. Викладання — організація та управління вчителем
пізнавальної діяльності учнів, в результаті чого відбувається розвиток і
виховання школярів. Полягає у формулюванні перед учнями пізнавального
завдання, повідомленні нових знань, управлінні їх засвоєнням, закріпленням та
використанням, у перевірці якості знань, умінь, навичок. Учіння — власна навчальна діяльність учня. Учіння є процесом
пізнавальної діяльності учнів, завдяки якій вони засвоюють системні знання,
здобувають індивідуальний досвід пізнання, вміння самостійно ними оперувати,
застосовувати навички й уміння, розвиваючи свій навик спілкування з учителем і
учнями в класному і загально шкільному колективах. Знання — факти, відомості, наукові теорії, закони, поняття,
системно закріплені у свідомості людини. Дидактика виділяє такі види знань: основні терміни і поняття. Забезпечують
розуміння, тлумачення, сприйняття наукових положень; факти щоденної дійсності
й наукові факти. Допомагають пізнанню законів будь-якої науки, формуванню
переконань, формулюванню, обстоюванню ідей; основні закони науки. Розкривають
зв'язки і відношення між різними об'єктами та явищами дійсності; теорії.
Містять систему наукових знань про певну сукупність об'єктів, про методи
пояснення та передбачення явищ конкретної предметної галузі; знання про
способи діяльності. Вони є сукупністю методів, набуття і нагромадження знань;
оцінні знання. Відомості про норми ставлення до різних явищ життя. Характерними особливостями повноцінних знань учнів є:
повнота знань (кількість передбачених програмою знань про об'єкт вивчення);
глибина знань (кількість усвідомлених істотних зв'язків певного знання з
іншими, що до нього належать); оперативність знань (готовність і вміння учня
застосувати їх у конкретних ситуаціях); гнучкість знань (швидкість знаходження
варіативних способів застосування їх за зміни ситуації); конкретність та
узагальненість знань (розуміння конкретних виявів узагальненого знання, здатність
підводити конкретні знання до узагальнень); системність знань (сукупність
знань, яка за своєю структурою відповідає структурі наукової теорії);
усвідомлення знань (розуміння зв'язку між ними через уміння їх застосовувати). Знання про навколишній світ поділяються на теоретичні
знання (поняття, системи понять, теорії, гіпотези, закони і методи науки) і
фактичні знання, одиничні поняття (знаки, цифри, букви, назви, події). Уміння — здатність свідомо діяти на основі засвоєних знань.
Передбачають використання набутих знань. Формування їх складним процесом
аналітично-синтетичної діяльності, яке проходить кілька стадій: усвідомлення,
оволодіння, реалізація. Навички — автоматизовані, звичні, безпомилково виконувані дії
(доведені до автоматизму уміння). Уміння і навички можуть бути теоретичними (в
їх основі — правила оперування поняттями, вони є результатом аналізу-синтезу)
і практичними (дії, що регулюються за допомогою формул, моделей). Згідно з нац доктриною головна
мета української системи освіти
— створити умови для розвитку і самореалізації кожної особистості як
громадянина України, формувати покоління, здатні навчатися впродовж життя,
створювати й розвивати цінності громадянського суспільства. Система
освіти мас забезпечу вати: формування особистості те
професіонала — патріота України, який усвідомлює свою належність до сучасної
європейської цивілізації, чітко орієнтується в сучасних реаліях і перспективах
соціокультурної динаміки, підготовлений до життя і праці у XXI столітті; збереження і продовження української культурно-історичної традиції, виховання
шанобливого ставлення до державних
святинь, української мови і культури, історії і культури народів, які проживають
в Україні, формування культури міжетнічних відносин; виховання людини
демократичного світогляду і культури, яка дотримується прав і свобод
особистості, з повагою ставиться до традицій народів і культур світу,
національного, релігійного, мовного вибору особистості, виховання
культури миру і міжособистісних відносив; формування у
дітей і
молоді цілісної наукової картини світу і сучасного світогляду,
здібностей і навичок самостійного наукового пізнання; розвиток у дітей і
молоді творчих здібностей, підтримку обдарованих дітей і молоді, формування
навичок самоосвіти і самореалізації особистості; виховання здорового
способу життя, розвиток дитячого і юнацького спорту; формування
трудової і моральної життєтворчої мотивації, активної громадянської те
професійної позицій; навчання
основних принципів побудови професійної кар'єри і навичок поведінки в сім'ї,
колективі та суспільстві, системі соціальних відносин і, особливо, на ринку
праці; підготовку людей високої освіченості
й культури,
кваліфікованих спеціалістів, здатних до творчої праці, професійного
розвитку, мобільності в освоєнні та впровадженні новітніх наукомістких й
інформаційних технологій; екологічне виховання; етичне та естетичне виховання
і формування високої гуманістичної культури особистості, здатності
протидіяти проявам бездуховності; організацію навчально-виховного процесу з урахуванням сучасних досягнень
науки, педагогічної теорії, соціальної практики, техніки і технології;
наступність рівнів освіти і неперервність
навчання; створення та впровадження інформаційних
технологій навчання; різноманітність типів і видів закладів освіти,
варіативність навчальних програм, індивідуалізацію навчання і виховання; академічну мобільність
учителів і викладачів, учнів та студентів; підтримку професійного
зростання педагогічних та науково-педагогічних кадрів. Пріоритетами державної
політики в розвитку освіти є: особистісна орієнтація освіти; створення рівних
можливостей для дітей і молоді в здобутті якісної освіти; удосконалення системи
неперервної освіти та
освіти впродовж життя; розвиток
україномовного освітнього і культурного простору; забезпечення освітніх
запитів національних меншин; формування національних та загальнолюдських
цінностей; формування через освіту здорового способу життя; забезпечення
економічних і педагогічних умов для професійної самореалізації педагогічних
працівників підвищення їх соціального статусу; впровадження інформаційних педагогічних технологій,
розвиток бібліотечної справи, забезпечення доступності інформації,
навчальної і довідкової
літератури; створення індустрії навчальних засобів; створення ринку
освітніх послуг; інтеграція
української освіти в європейський
та світовий освітній простір; гармонійне поєднання
навчального процесу та наукової діяльності вищого навчального закладу;
використання наукових результатів як бази і змісту навчання. | |
Переглядів: 4283 | |
Всього коментарів: 0 | |