Державний з педагогіки. Теорія навчання.. - Державний іспит із педагогіки - Педагогіка - Каталог статей - Наша освіта
Головна » Статті » Педагогіка » Державний іспит із педагогіки

Державний з педагогіки. Теорія навчання..

8. Принцип науковості та доступності навчання

Принцип науковості змісту і методів навчання вимагає відповідності їх сучасному розвиткові науки й техніки, що диктує введення до навчальних програм знань із різних га­лузей науки. Це висуває підвищені вимоги до змісту кожно­го заняття  і,  відповідно,  створює сприятливі умови для всебічного розвитку особистості учня.

Вимоги науковості також стосуються організації та про­ведення навчальних заходів, тобто методичного боку дидак­тичного процесу. Реалізація цього принципу забезпечується дотриманням таких педагогічних правил: добір навчального матеріалу з урахуванням останніх досягнень науки; розкриття наукових причинно-наслідкових зв'язків явищ, що вивчаються, показ сьогоднішніх наукових здо­бутків; викладання навчального матеріалу з позицій останніх досягнень науки й техніки; тісний зв'язок викладу навчального матеріалу з жит­тям; пропаганда досягнень вітчизняної науки й техніки, успіхів українських учених; наукова організація та проведення  навчальних за­ходів, використання наукових технологій; урахування останніх досягнень медичної, фізіологіч­ної та психологічної наук під час визначення та обгрун­тування основних складових дидактичного процесу; неухильне впровадження в навчальний процес на­казів,   настанов,   порадників   та   інструкцій   Міністерства освіти і науки України; застосування наукових, методологічних і методичних основ для оцінки ефективності дидактичного процесу тощо.

Принцип доступності й дохідливості викладання (деякі автори називають його принципом поступового збільшення труднощів) сформулював ще Я. А. Коменський у «Великій дидактиці». Протягом трьохсот років його розуміння зміни­лося незначно.

Цей принцип нібито врівноважує терези принципів: складність змісту навчального матеріалу компенсується майстерним викладанням педагога.

Основна вимога цього принципу — не допустити непо­сильного навчання для даної категорії учнів, проводити йо­го таким чином, щоб учні могли свідомо засвоювати загальнонаукові та професійні знання, практичні навички й уміння, повністю використовуючи свої інтелектуальні й фізичні можливості. В іншому разі дидактичний процес ма­тиме тільки формальний характер, може призвести до втра­ти віри у свої здібності і, відповідно, формувати пасивне ставлення учнів до навчально-пізнавальної діяльності.

Принцип доступності залежить: від забезпечення добору, групування і вивчення на­вчального матеріалу з урахуванням вимог навчальної програми та специфіки майбутнього фаху; урахування розумових, емоційно-вольових і фізичних можливостей учнів та наукових вимог до організації навчального процесу; правил послідовності: від простого до складного, від нижчого до вищого, від відомого до невідомого, від легкого до важкого; урахування професійних знань, практичних навичок і вмінь учнів; урахування фактора часу; поступового нарощування складності теоретичного і практичного матеріалу; проведення занять з максимальним напруженням як розумових, так і фізичних сил учнів; широкого   застосування   сучасної   комп'ютерної   та іншої тренувальної техніки для поглиблення розумо­вих і фізичних здатностей учнів; надання індивідуальної допомоги учням, які мають певні проблеми в навчанні; широкої організації змагань за досягнення високих результатів у навчальному процесі тощо.

 

9. Принцип наочності навчання

Принцип наочності навчання вимагає залучення до сприймання всіх органів чуття учня. Принцип використо­вується з стародавніх часів. У сучасній дидактиці наочність розуміють ширше, ніж безпосередні зорові сприймання. Вона включає також сприймання через моторні, тактильні чуття. Тому до наочних засобів належать і лабораторне обладнання, і статичні та динамічні навчальні посібники.

Наочні засоби поділяються на натуральні, зображальні, схематичні; аудіовізуальні (звуконаглядні) і словесно-образ-пі (художні образи).

Використовувати наочність слід розумно. Переоцінка ролі наочності в навчанні може стримувати розвиток абстрактного мислення.

Деякі правила, що розкривають застосування наочності: 1. Золоте правило навчаючих: усе, що лише можна, пред­ставляти для сприймання чуттями, а саме: видиме — сприй­манню зором, почуте — слухом, запахи — нюхом, що підля­гає смаку, — смаком, доступне відчуванню — шляхом доти­ку. (Я.А.Коменський). 2. Науково обґрунтовано застосовуйте сучасні засоби наоч­ності:  навчальне телебачення, відеозапис,  кодослайди,  полі-екранну проекцію та ін.; досконало володійте технічними засобами навчання, методикою їх використання. 3. Слід використовувати наочність не лише для ілюстрації, а й у ролі самостійного джерела знань. 4. Застосовуючи наочні засоби, виховуйте учнівську увагу, спостережливість, культуру мислення, конструктивну творчість, інтерес до учіння.

 

10. Принцип активності та свідомості у навчанні

Принцип активності, свідомості та самостійності учнів є немовби похідним від принципу мотивації.

Однією з умов досягнення успіху в навчальній діяль­ності є активність учнів, в основі якої лежить змістовна мо­тивація, спрямована на участь у навчально-пізнавальній діяльності. Ця активність виражається в тому, що учні усвідомлюють цілі навчання, планують і організовують свою діяльність, уміють її контролювати, виявляють інтерес до професійних знань, ставлять питання та вміють їх вирішу­вати.

Активності та свідомості в навчанні можна досягти шля­хом: створення в учнів позитивного уявлення про майбут­ню професійну діяльність; формування розуміння учнями смислу професійної освіти й, відповідно, на цій основі інтересу до про­фесійних знань, навичок і вмінь; вироблення   мотивації   учіння   та   майбутньої   про­фесійної діяльності; спонукання учнів до правильної оцінки власних дій, вчинків, виховання у них звичок самоаналізу й само­контролю та потреби самовдосконалення; створення під час навчання проблемних ситуацій, які потребують самостійних, творчих і активних дій, та залучення учнів до їх розв'язання; використання діалогічних методів навчання, які фор­мують  і  розвивають  самостійність,  творчість  і  ак­тивність учнів; стимулювання  колективних форм роботи,  взаємодії учнів в учінні; організації навчання в умовах змагання, стимулюван­ня ініціативи і творчості; проблемності викладання навчального матеріалу; використання отриманих професійних знань, навичок і вмінь у практичній діяльності; диференціації навчального матеріалу відповідно до ро­зумових і фізичних можливостей і здібностей учнів; уміння педагога відчувати психічний стан учнів тощо.

 

11. Сутність і завдання дидактики, її основні категорії. Актуальні завдання дидактики в умовах розвитку загальноосвітніх навчально-виховних закладів відповідно до вимог Національної доктрини розвитку освіти України.

Дидактика - галузь педагогіки, яка досліджує навчання на найбільш загальному рівні - теоретичному. Це педагогічна теорія навчання, яка дає наукове обґрунтування його змісту, методів і організаційних форм.

Об'єктом дидактики є навчання як особливий вид діяльно­сті, спрямований на передачу підростаючим поколінням со­ціального досвіду, його засвоєння, творче відтворення. Над­банням учня стає та частина культури, яка входить до змісту освіти і складає змістову сторону навчання.

Дидактика розглядає змістову і процесуальну сторони навчання в їх єдності. Наприклад, знання вивчаються не ізо­льовано, не самі по собі, а разом з методами їх передачі і за­своєння.

Крім завдання описувати і пояснювати процес навчання й умови його реалізації, завданням дидактики також є перетво­рення та удосконалення практики. Вона розробляє більш до­сконалу організацію процесу навчання, нові навчальні систе­ми, нові технології навчання. Дидактика, як загальна теорія освіти і навчання, розглядає загальні положення й закономірності, властиві навчанню всіх предметів. Ці закономірності відображаються у викладанні конкретних навчальних дисциплін. Водночас викладання ко­жного предмета має свою, надзвичайно суттєву специфіку. Так, навчання біології, хімії, фізиці, математиці докорінно відрізняється від навчальної роботи з таких предметів, як іс­торія і література. Ще більш специфічним є вивчення музики чи проведення навчальних занять з фізичної культури і праці. На цій підставі виділяються окремі дидактики або предметні методики.

Завдяки цьому дидактика виконує дві головні функції: 1) теоретичну (головним чином, діагностичну, прогностичну) і 2) практичну (нормативну, інструментальну).

Основними категоріями дидактики є: навчання, осві­та, викладання, учіння, знання, уміння, навички, зако­номірності, принципи, форми, методи навчання.

Навчання — процес взаємодії вчителя та учня, в результаті якого учень засвоює знання, набуває вмінь і навичок. Учитель може навчати учнів безпосередньо або опосе­редковано — через систему завдань. Метою навчання є свідоме засвоєння учнями знань з основ наук, набуття пев­них навичок і вмінь, всебічний розвиток на цій основі їх пізнавальних сил і здібностей.

Освіта — процес засвоєння систематизованих знань і формуван­ня на їх основі світогляду, розвитку пізнавальних сил (мислення, уяви, пам'яті тощо) та результат цього процесу — досягнення пев­ного рівня освіченості. Залежно від мети, особливостей підготовки учнів розріз­няють загальну, політехнічну й професійну освіту. Загальна освіта є сукупністю основ науки про природу, суспільство, мистецтво, а також відповідних умінь і навичок, необхідних кожній людині незалежно від професії. Політехнічна осві­та — сукупність знань про головні галузі виробництва й набуття загально технічних умінь, необхідних для участі в продуктивній праці. її здобувають у процесі вивчення пред­метів політехнічного циклу: математики, фізики, хімії, біо­логії, географії, а також інших предметів — історії, основ держави і права, літератури, трудового навчання. Професій­на освіта є сукупністю знань, практичних умінь і навичок, необхідних для певної галузі трудової діяльності. Вона забез­печує глибоке вивчення наукових основ з обраного виду пра­ці, формування спеціальних практичних умінь та навичок, виховання майбутніх фахівців. Внаслідок професійного навчання особа набуває певну спеціальність і кваліфікацію.

Викладання — організація та управління вчителем пізнавальної діяльності учнів, в результаті чого відбувається розвиток і вихован­ня школярів. Полягає у формулюванні перед учнями пізнавального завдання, повідомленні нових знань, управлінні їх засво­єнням, закріпленням та використанням, у перевірці якості знань, умінь, навичок.

Учіння — власна навчальна діяльність учня. Учіння є процесом пізнавальної діяльності учнів, за­вдяки якій вони засвоюють системні знання, здобувають індивідуальний досвід пізнання, вміння самостійно ними оперувати, застосовувати навички й уміння, розвиваючи свій навик спілкування з учителем і учнями в класному і загально шкільному колективах.

Знання — факти, відомості, наукові теорії, закони, поняття, систем­но закріплені у свідомості людини.

Дидактика виділяє такі види знань:  основні терміни і поняття. Забезпечують розумін­ня, тлумачення, сприйняття наукових положень; факти щоденної дійсності й наукові факти. Допо­магають пізнанню законів будь-якої науки, формуванню переконань, формулюванню, обстоюванню ідей; основні закони науки. Розкривають зв'язки і відно­шення між різними об'єктами та явищами дійсності; теорії. Містять систему наукових знань про певну сукупність об'єктів, про методи пояснення та передбачен­ня явищ конкретної предметної галузі; знання про способи діяльності. Вони є сукупністю методів, набуття і нагромадження знань; оцінні знання. Відомості про норми ставлення до різних явищ життя.

Характерними особливостями повноцінних знань учнів є: повнота знань (кількість передбачених програмою знань про об'єкт вивчення); глибина знань (кількість усвідомле­них істотних зв'язків певного знання з іншими, що до нього належать); оперативність знань (готовність і вміння учня застосувати їх у конкретних ситуаціях); гнучкість знань (швидкість знаходження варіативних способів застосування їх за зміни ситуації); конкретність та узагальненість знань (розуміння конкретних виявів узагальненого знання, здат­ність підводити конкретні знання до узагальнень); систем­ність знань (сукупність знань, яка за своєю структурою від­повідає структурі наукової теорії); усвідомлення знань (ро­зуміння зв'язку між ними через уміння їх застосовувати).

Знання про навколишній світ поділяються на теоре­тичні знання (поняття, системи понять, теорії, гіпотези, закони і методи науки) і фактичні знання, одиничні по­няття (знаки, цифри, букви, назви, події).

Уміння — здатність свідомо діяти на основі засвоєних знань. Передбачають використання набутих знань. Формуван­ня їх складним процесом аналітично-синтетичної діяль­ності, яке проходить кілька стадій: усвідомлення, оволо­діння, реалізація.

Навички — автоматизовані, звичні, безпомилково виконувані дії (доведені до автоматизму уміння). Уміння і навички можуть бути теоретичними (в їх основі — правила оперування поняттями, вони є резуль­татом аналізу-синтезу) і практичними (дії, що регулю­ються за допомогою формул, моделей).

Згідно з нац доктриною головна мета української систе­ми освіти — створити умови для роз­витку і самореалізації кожної особис­тості як громадянина України, фор­мувати покоління, здатні навчатися впродовж життя, створювати й розви­вати цінності громадянського сус­пільства.

Система   освіти   мас   забезпечу вати: формування особистості те професіонала — патріота України, який усвідомлює свою належність до сучасної європейської цивілізації, чітко орієнтується в сучасних реаліях і перспективах соціокультурної ди­наміки, підготовлений до життя і праці у XXI столітті; збереження і продовження ук­раїнської   культурно-історичної тра­диції, виховання шанобливого став­лення  до державних святинь, ук­раїнської мови і культури, історії і культури народів, які проживають в Україні, формування культури між­етнічних відносин; виховання людини демократич­ного світогляду і культури, яка до­тримується прав і свобод особистості, з повагою ставиться до традицій на­родів і культур світу, національного, релігійного, мовного вибору особис­тості,   виховання   культури   миру   і міжособистісних відносив; формування у дітей  і  молоді цілісної наукової картини світу і су­часного світогляду, здібностей і нави­чок самостійного наукового пізнання; розвиток у дітей і молоді твор­чих здібностей, підтримку обдарова­них дітей і молоді, формування нави­чок самоосвіти і самореалізації особи­стості; виховання   здорового   способу життя, розвиток дитячого і юнацько­го спорту; формування трудової і мораль­ної життєтворчої мотивації, активної громадянської   те   професійної   позицій; навчання основних принципів побудови професійної кар'єри і навичок поведінки в сім'ї, колективі та суспільстві, системі соціальних відносин і, особливо, на ринку праці; підготовку людей високої освіченості   й   культури,  кваліфікованих спеціалістів, здатних до творчої праці, професійного розвитку, мо­більності в освоєнні та впровадженні новітніх наукомістких й інформа­ційних технологій; екологічне виховання; етичне та естетичне виховання і формування   високої   гуманістичної культури особистості, здатності про­тидіяти проявам бездуховності; організацію навчально-виховного  процесу з урахуванням сучасних досягнень науки, педагогічної теорії, соціальної практики, техніки і техно­логії; наступність рівнів освіти і непе­рервність   навчання;   створення   та впровадження  інформаційних  техно­логій навчання; різноманітність типів і видів за­кладів освіти, варіативність навчаль­них   програм,   індивідуалізацію   на­вчання і виховання; академічну мо­більність учителів і викладачів, учнів та студентів; підтримку   професійного  зрос­тання педагогічних та науково-педа­гогічних кадрів.

Пріоритетами   державної   полі­тики в розвитку освіти є: особистісна орієнтація освіти; створення рівних можливостей для дітей і молоді в здобутті якісної освіти; удосконалення   системи   неперервної   освіти   та   освіти   впродовж життя; розвиток україномовного освіт­нього і культурного простору; забезпечення   освітніх   запитів національних меншин; формування національних та загальнолюдських цінностей; формування через освіту здорового способу життя; забезпечення економічних і пе­дагогічних умов для професійної самореалізації педагогічних праців­ників підвищення їх соціального статусу; впровадження   інформаційних педагогічних   технологій,   розвиток бібліотечної справи, забезпечення до­ступності   інформації,   навчальної   і довідкової літератури; створення індустрії навчальних засобів; створення  ринку  освітніх   по­слуг; інтеграція української освіти в європейський   та   світовий   освітній простір; гармонійне поєднання навчаль­ного процесу та наукової діяльності вищого навчального закладу; використання наукових резуль­татів як бази і змісту навчання.

Категорія: Державний іспит із педагогіки | Додав: damar (29.07.2007)
Переглядів: 3221 | Рейтинг: 4.2/5
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]