13. Взаємозв'язок загальної, політехнічної і професійної освіти

Освіта є складним феноменом і процесом, який охоп­лює послідовні етапи і такі взаємопов'язані змістові на­прями, як загальна, політехнічна, професійна освіта.

Загальна освіта. Завдання її — забезпечити здобуття учнями основних знань, формування мислительних умінь і навичок. Загальна освіта — сукупність знань основ наук про природу, су­спільство, людину, її мислення, мистецтво, а також відповідних умінь і навичок, необхідних кожній людині.

У середній школі загальна освіта охоплює такі рівні, як початкова, основна, повна освіта.

Початкова освіта. Вона забезпечує загальний розви­ток дитини, вміння добре читати, писати, знання основ арифметики, первинні навички користування книжкою та іншими джерелами інформації, формування загальних уявлень про навколишній світ, засвоєння норм загально­людської моралі та спілкування, основ гігієни, вироблен­ня перших трудових навичок.

Основна середня освіта. Цей рівень передбачає доско­нале оволодіння українською та рідною мовами, засвоєння знань з базових дисциплін, можливість здобуття наступ­них рівнів освіти, мотиваційну готовність переходу до тру­дової діяльності або набуття кваліфікації через різні фор­ми професійної підготовки, формування високих грома­дянських якостей і світоглядних позицій.

Повна середня освіта. Забезпечує цей рівень освіти поглиблене оволодіння знаннями з базових дисциплін та за вибором, орієнтацію на професійну спеціалізацію, фор­мування цілісних уявлень про природу, людину, суспільс­тво, громадянської позиції особистості, можливість здо­буття освіти вищого рівня.

Загальну освіту здобувають у таких загальноосвітніх навчальних закладах: середня загальноосвітня школа; спеціалізована школа (школа-інтернат); гімназія; ліцей; колегіум; загальноосвітня школа-інтернат; спеціальна загальноосвітня школа (школа-інтернат): загальноосвітній навчальний заклад для дітей, які потребу­
ють корекції фізичного та (або) розумового розвитку; загальноосвітня санаторна школа (школа-інтернат) для дітей, які потребують тривалого лікування; школа соціальної реабілітації:(створюється окремо для хлопців і дівчат); вечірня (змінна) школа.

До інших навчальних закладів системи загальної се­редньої освіти належать: позашкільний   навчально-виховний   заклад; міжшкільний навчально-виробничий комбінат; професійно-технічний навчальний заклад; вищий навчальний заклад І—II рівнів акредита­ції.

Політехнічна освіта. Цей напрям освіти є невід'ємним елементом навчання в загальноосвітніх навчально-вихов­них закладах. Політехнічна освіта — сукупність знань про головні галузі й нау­кові принципи виробництва, оволодіння загальнотехнічними вміннями, необхідними для участі в продуктивній праці.

Здійснюється вона насамперед у процесі вивчення предметів політехнічного циклу (математики, фізики, хі­мії, біології, географії), а також інших предметів (історії, основ держави і права, літератури, трудового навчання). Вагоме значення мають практикуми, факультативи з ма­шинознавства, автосправи, електротехніки тощо.

Застосовуючи політехнічні знання на практиці, учні набувають практичних, загальнотрудових умінь та нави­чок, зокрема таких: користування простими знаряддями праці та інструментами, аналіз і часткове складання тех­нічної документації, виконання нескладних операцій з ручної та механізованої обробки металу, дерева, ремонт нескладної апаратури та ін.

Професійна освіта. Одним із завдань навчання є підго­товка юної особистості до професійного вибору на основі певних знань і навичок. У зв'язку з цим загальна і політех­нічна освіта є основою профорієнтації та професійної освіти. Професійна освіта — сукупність знань, практичних умінь і нави­чок, необхідних для виконання роботи в певній галузі трудової ді­яльності.

Зміст професійної освіти забезпечує поглиблене вивчен­ня наукових основ і технології обраного виду праці, форму­вання спеціальних практичних умінь і навичок, виховання психологічних, моральних, естетичних якостей, необхід­них фахівцеві конкретної галузі трудової діяльності.

Професійну освіту частково здійснюють загальноосвіт­ні навчальні заклади в процесі профорієнтації, на факуль­тативних заняттях, у різноманітних гуртках. Але в основ­ному професійну освіту молодь здобуває у професійно-тех­нічних училищах і вищих навчальних закладах різних типів і профілів.

У професійно-технічних училищах можна не лише здо­бути спеціальність, а й отримати середню освіту.

Особливе місце в підготовці висококваліфікованих кадрів належить вищим навчальним закладам. Вищу про­фесійну освіту можна здобути у вищих навчальних закла­дах III—IV рівнів акредитації (класичні, технічні та педа­гогічні університети, академії й інститути); у державних вищих навчальних закладах І—II рівнів акредитації (училища, технікуми, коледжі); вищих навчальних закладах, заснованих на інших формах власності. Система вищої ос­віти здатна забезпечити місцями у вищих навчальних за­кладах 35% випускників загальноосвітніх закладів. У ви­щих закладах освіти навчаються і здобувають професію з 71 напряму понад 1,5 млн. студентів: до 620 тис. у закла­дах І—II рівнів акредитації та понад 920 тис. — у закладах III—IV рівнів акредитації.

Поєднання загальної, політехнічної та професійної ос­віти свідчить про органічний зв'язок між науковими дис­циплінами, між наукою і виробництвом.

Реалізація змісту освіти повинна допомогти випускнику загальноосвітньої школи визначити своє місце в житті, ефективно освоїти життєві та соціальні ролі.

14. Навчальні програми

Зміст навчального предмета, передбаченого навчаль­ним планом, визначається його навчальною програмою.

Навчальна програма — документ, що визначає зміст і обсяг знань з кожного навчального предмета, умінь і навичок, які необхідно засвоїти, зміст розділів і тем з розподілом їх за роками навчання.

Система викладу змісту навчального матеріалу у нав­чальній програмі з предмета може бути: а) лінійною — безперервна послідовність матеріалу від простого до складного відповідно до принципів послідов­ності, систематичності і доступності; б) спіральною — неперервне розширення і поглиблення знань з певної проблеми; в)    концентричною — повторне вивчення певних розділів, тем для глибшого проникнення в сутність явищ і процесів; г) змішаною — комбінація різних систем викладу зміс­ту навчального матеріалу.

Навчальні програми повинні мати високий науковий рівень з урахуванням досягнень науково-технічного про­гресу, втілювати виховний потенціал, генералізувати нав­чальний матеріал на основі фундаментальних положень сучасної науки, групувати його навколо провідних ідей і наукових теорій, не містити надто ускладненого і друго­рядного матеріалу, реалізовувати міжпредметні зв'язки та ідею взаємозв'язку науки, практики і виробництва, фор­мувати вміння і навички учнів з кожного предмета.

До навчальних програм додають пояснювальні запис­ки, що розкривають основні завдання викладання предме­та, особливості організації й методів навчальної діяльно­сті, форми зв'язку класної та позакласної роботи, зміст практичних і лабораторних занять, систему вироблення вмінь і навичок як результат викладання предмета.

Відповідно до навчальних програм створюють підруч­ники і навчальні посібники.

15. Навчальні підручники і посібники. Вимоги до них. Проблема створення електронних джерел

Відповідно до навчальних програм створюють підруч­ники і навчальні посібники.

Підручник — книга, яка містить основи наукових знань з певної навчальної дисципліни, викладені згідно з цілями навчання, ви­значеними програмою і вимогами дидактики.

У навчальному процесі підручник виконує такі функції: а) освітню, що полягає в забезпеченні процесу засвоєння учнями певного обсягу систематизованих знань, у форму­ванні в них пізнавальних умінь; б) розвивальну, що сприяє розвиткові учня, його перцептивних, мнемонічних, ро­зумових, мовленнєвих та інших здібностей; в) виховну, що сприяє формуванню світогляду в учнів, моральних, есте­тичних та інших якостей і рис особистості школяра; г) управлінську, яка полягає в програмуванні певного ти­пу навчання, його методів, форм і засобів, способів застосу­вання знань у різних ситуаціях; ґ) дослідницьку, яка спо­нукає учня до самостійного вирішення проблем, навчає методів наукових пошуків.

Навчальний посібник — книга, матеріал якої розширює межі під­ручника, містить додаткові, найновіші та довідкові відомості.

До навчальних посібників належать збірники задач і вправ, хрестоматії, словники, довідники, атласи та ін., які сприяють зміцненню пізнавальних і практичних умінь, прищеплюють навички самостійної роботи.

Підручник повинен забезпечити науковість змісту ма­теріалу, точність, простоту і доступність його викладу, чіт­кість формулювання визначень, правил, законів, ідей, точну й доступну мову тексту, правильний розподіл нав­чального матеріалу за розділами і параграфами. Найваж­ливіший матеріал має бути проілюстрований схемами, ма­люнками, відповідно структурований та оформлений шрифтами.

Складається підручник з текстового і позатекстового компонентів. Текстовий компонент містить основний, додатковий і пояснювальний тексти. До позатекстового належать: а) апарат організації засвоєння (запитання і зав­дання); інструктивні матеріали (пам'ятки, зразки роз­в'язання задач, прикладів); таблиці; підписи-пояснення до ілюстративного матеріалу; вправи; б) ілюстративний матеріал (фотографії, малюнки, плани, картки, креслення та ін.); в) апарат орієнтування (вступ, зміст, бібліографія).

Навчальний матеріал підручника структурно склада­ється з емпіричного, теоретичного і практичного компо­нентів процесу засвоєння знань.

Емпіричні знання містять інформацію про чуттєвий дос­від, відображають поверхові зв'язки і відношення. Цей ком­понент навчального матеріалу використовують для того, щоб учні навчилися упорядковувати спостережувані факти і явища, розуміти різноманітні класифікації, робити їх і ко­ристуватися ними. Утворені емпіричним шляхом абстрак­ції (відображення окремих сторін предметів) є обов'язковим «матеріалом», на основі якого здійснюється перехід від чут­тєво-конкретного до конкретного (до сутності).

Теоретичні знання відповідають змісту теоретичного компонента навчального матеріалу, який містить інфор­мацію, що проникає в сутність відношення речей. Він опе­рує науковими поняттями, які відтворюють ідеалізований предмет і систему його зв'язків. Без теоретичного осмис­лення явища можуть бути предметами лише емпіричного компонента.

Практичний компонент навчального матеріалу є важ­ливим засобом підготовки учнів до життя, розвитку їх творчих здібностей, формування рис характеру, поглядів і переконань, інтересу до знань тощо. Він охоплює інформа­цію щодо організації засвоєння навчального матеріалу (за­питання, пізнавальні завдання, проблемні ситуації, зраз­ки розв'язання завдань, таблиці, пояснення до тексту та ілюстративного матеріалу), а також інформацію про спосо­би діяльності або творчості (опис творчої діяльності, проб­лемно-пошукові, теоретичні і прикладні завдання, прави­ла, рекомендації, послідовність малюнків, які ілюструють окремі прийоми трудової діяльності та ін.), тобто інформа­ційний навчальний текст.

Навчальний матеріал важливо розглядати у єдності всіх його сторін — чуттєвого досвіду (емпіричний компонент), розкриття сутності явищ (теоретичний компонент), розв'я­зання практичних завдань (практичний компонент).

Зміст навчального матеріалу в підручнику може фор­муватися за пов'язаними між собою генетичним (в істо­ричній послідовності), логічним (відповідно до сучасної ло­гічної структури конкретної науки), психологічним (з ура­хуванням пізнавальних можливостей учнів) принципами.

Зміст підручника складається з таких компонентів: а) основні факти, принципи, засоби й нові відкриття в нау­ці, доступні учням відповідного типу закладу; б) світо­глядно-методологічні та виховні ідеї, зокрема моральні й естетичні ідеали, які можна сформувати конкретним нав­чальним матеріалом; в) методи наукового мислення і дос­лідження, що сприяють засвоєнню навчального матеріалу; г) знання з історії науки і творчої діяльності її видатних представників, які стимулюють інтерес учнів; ґ) уміння і навички, що випливають з конкретного навчального змі­сту або необхідні для його засвоєння; д) розкриття прийо­мів мислення, логічних операцій, які учень має засвоїти у процесі вивчення змісту підручника.

Більшість шкільних підручників складається з емпі­ричних (відображають факти, явища, події, містять впра­ви і правила) і теоретичних (містять теорії, методологічні знання) текстів.

За провідним методом викладу матеріалу розрізняють тексти репродуктивні, проблемні, програмовані, ком­плексні. Репродуктивні тексти — високоінформативні, структуровані, зрозумілі учням, відповідають завданням пояснювально-ілюстративного навчання. Проблемні тек­сти — це здебільшого проблемний монолог, у якому для створення проблемних ситуацій висувають суперечності, розв'язують проблему, аргументують логіку розвитку думки. Програмований текст подає зміст частинами, передбачає перевірку засвоєння кожного «кроку» інфор­мації контрольними запитаннями. Комплексний текст містить певний обсяг інформації, необхідної учням для розуміння проблеми, а проблема визначається за логікою проблемного навчання. Текст підручника може бути ана­літичним або синтетичним, побудованим дедуктивним або індуктивним способом.

Окрім основних, підручник містить додаткові тек­сти, покликані розширити, поглибити знання учнів з важ­ливих компонентів змісту навчального матеріалу (доку­менти, історичні довідки та ін.).

Запитання і завдання, вміщені у підручниках, за ступе­нем пізнавальної самостійності учнів поділяють на репро­дуктивні та продуктивні. Репродуктивні запитання потре­бують від учнів відтворення знань без істотних змін. Продук­тивні запитання передбачають трансформацію знань, істотні зміни в структурі їх засвоєння або пошук нових знань.

Підручник має містити ілюстративний матеріал — зображення, які реалізують педагогічний принцип науко­вості підручника специфічними засобами наочності. Ілюс­трації підручників повинні розкривати основний зміст певних елементів програми (провідні ілюстрації). Вони мо­жуть бути або рівнозначними тексту, або доповнювати йо­го, чи бути об'єктом для запитань, завдань.

Працюючи з підручником, учитель доповнює його матеріал додатковою інформацією, оскільки зміст підруч­ника нерідко надто конспективний, і знання, почерпнуті учнями лише з нього, будуть обмеженими. Використовува­тиме він на уроці й додатковий місцевий, краєзнавчий ма­теріал, маневруватиме методичними прийомами під час викладу матеріалу з огляду на те, що для одних учнів він може бути надто складним, а для інших — легкодоступ­ним, надто простим.

Для реалізації інформаційних технологій навчання важливе значення мають електронні педагогічні засоби, зокрема електронні підручники, які повинні відображати інформацію з використанням усього спектру даних (тексту, графіки, аудіо, відео, анімації), передбачати широкі можливості пошуку і навігації (вибору), різноманітну ін­формаційно-довідкову інформацію, об'єктивну і багато­сторонню систему контролю знань, можливості інтерак­тивного зв'язку учня з учителем.

Оскільки обсягові тексти читати на моніторі комп'ю­тера складно, підручники передбачають текстовий і зву­ковий режими навчання. Текстовий можна вважати вдос­коналеним аналогом книги, а звуковий — аналогом добре проілюстрованої лекції або навчального відеофільму. У текстовому режимі матеріал ілюструється графічною ін­формацією (схемами, графіками, діаграмами, картами, фотографіями, анімацією та відео), у звуковому — відтво­рюється дикторський текст, який супроводжується озву­ченими слайд-шоу. Поєднання візуальної та аудіоінформації значно підвищує ефективність навчання.

Важливе значення для ефективної організації навчаль­ного процесу мають посібники для вчителів, одним із видів яких є закритий посібник для вчителя, покликаний допо­магати вчителю у використанні в навчальному процесі під­ручника для учнів. Такий посібник містить поради, спря­мовані на ефективну роботу з підручником і використання його можливостей, дає чіткі настанови щодо проведення уроку з використанням підручника для учнів. Здебільшо­го його вважають додатком до підручника для учнів.

Посібник відкритого типу пропонує вчителеві додатко­ву (наукову, педагогічну) інформацію, містить загальні пропозиції щодо організації процесу навчання, але не об­межує вчителя детальними інструкціями. Він зорієнтова­ний на стимулювання вчителя до педагогічної творчості.

Незалежно від типу посібник для вчителя повинен міс­тити багато відсутньої у підручнику для учнів основної ін­формації з метою заохочення їх для самостійного пошуку, додаткову інформацію (документи, архівні матеріали то­що), з якою вчитель, можливо, не знайомий або малозна­йомий і яка може збагатити навчальний процес, а також недоступну для учнів педагогічну інформацію.