Педагогіка державний іспит. теорія навчання. - Державний іспит із педагогіки - Педагогіка - Каталог статей - Наша освіта
Головна » Статті » Педагогіка » Державний іспит із педагогіки

Педагогіка державний іспит. теорія навчання.

25. Домашня навчальна робота. Види Д/з.

Домашня навчальна робота учнів. Метою її як форми організації пізнавальної діяльності учнів є розширення знань учнів, привчання їх до регулярної самостійної на­вчальної роботи, формування вмінь самоконтролю, вихо­вання самостійності, активності, почуття обов'язку та від­повідальності. Вона тісно пов'язана з уроком. Цей зв'язок полягає в тому, що пізнавальна діяльність на уроці потре­бує додаткової роботи: вправляння у застосуванні правил, розв'язанні завдань, знаходженні в підручнику відповідей на запитання вчителя та ін. Виконуючи домашнє завдан­ня, учні готуються до сприймання нового матеріалу на нас­тупному уроці. Однак це не означає, що домашню навчаль­ну роботу слід обов'язково давати на кожному уроці. До­цільність, корисність її обумовлюється процесом уроку.

Для успішної самостійної роботи вдома учень повинен бути уважним і спостережливим, вміти запам'ятовувати, виконувати мислительні операції, цінувати й розподіляти час, фіксувати прочитане, побачене, почуте (тези, конспект, реферат, анотація, рецензія та ін.).

Домашніми завданнями можуть бути робота з текстом підручника, виконання різноманітних вправ, письмових, графічних робіт, розв'язування задач. Педагоги нерідко рекомендують учням прочитати статтю в науково-по­пулярному виданні, переглянути кінофільм, поспілкува­тися на відповідну тему з тією чи іншою особою, спостерег­ти природне або побутове явище, провести дослід та ін.

Даючи домашнє завдання, вчитель коментує способи його виконання. Якщо певний вид роботи звичний для уч­нів, то можна лише зазначити, який матеріал слід опрацю­вати. Не варто упродовж тривалого часу пропонувати од­нотипні завдання, тому що учні можуть втратити інтерес до них. Домашні завдання повинні містити елемент новиз­ни, передбачати нові варіанти їх виконання. В окремих ви­падках доцільно давати учням індивідуальні завдання, які допомагають усунути прогалини у знаннях. Такі завдання для сильніших учнів покликані підтримувати інтерес до певного виду роботи.

Одним із засобів організації самостійної науково-пошу­кової роботи учнів є використання у навчально-виховному процесі випереджаючих пізнавальних завдань. Таке зав­дання спрямовує учнів на самостійне оволодіння матеріа­лом до його вивчення за програмою, сприяє формуванню в них позитивної мотивації до навчання, готовності до само­освіти, вмінь і прийомів розумової діяльності.

Випереджаючі завдання учні виконують добровільно, за їх невиконання поганої оцінки не виставляють. Вибір та ви­конання таких завдань враховує інтереси та навчальні мож­ливості учня, зону його найближчого розвитку. Воно може бути пов'язане з читанням додаткової художньої літерату­ри, спостереженнями за явищами природи та суспільного життя, практичною та дослідницькою роботою, зі складан­ням власних завдань, пошуком навчального матеріалу.

Фронтальні та групові роботи організовують з метою привчання учнів до самостійного вивчення нового матеріа­лу за підручником, посібником, на основі самостійно здо­бутих даних. Індивідуальні завдання дають учням з висо­ким та середнім рівнями пізнавальної діяльності з метою поглиблення та розширення знань, розвитку їх творчих за­сад. Учням з низьким рівнем самостійності такі завдання пропонують з метою запобігання та ліквідації прогалин у знаннях, розвитку мислення.

Під час виконання випереджаючих завдань учні отри­мують допомогу від учителя через інструктаж, складання планів, пам'яток, карток-підказок тощо.

Завершенням роботи над випереджаючими завданнями можуть бути відповіді на запитання, повідомлення, вико­нання вправ, творів, малюнків, доповіді, реферати, виготов­лені наочні посібники, плани дослідів, експериментів тощо.

Визначаючи обсяг домашньої навчальної роботи з кож­ного предмета, вчителі повинні виходити з того, що вона має вкладатися в загальні часові межі домашньої навчальної ро­боти учнів: у 1 класі — до 1 год., у 2—3 класах — до 1,5 год., 4—5 — до 2 год., у 6—7 — до 2,5 год., у 8 — до 3 год., у 9— 12 класах — до 4 год. Цей обсяг не повинен перевищувати третини зробленого на уроці у 1 — 7 класах і половини — у 8—12 класах. Напередодні вихідних і святкових днів домашніх завдань учням не задають. Домашнє завдання пропонують у той момент, коли воно природно випливає з процесу пізнавальної діяльності (в середині, наприкінці уроку), але не тоді, коли пролунав дзвінок.

Украй важливо привчити школярів виконувати до­машнє завдання самостійно. Якщо учневі важко впорати­ся з ним самому, старші можуть допомогти йому тільки на­відними запитаннями, нагадуваннями про подібну ситуа­цію в попередніх завданнях та ін. Обов'язок учителів і батьків — створити дитині належні умови (вона повинна мати вдома своє робоче місце, необхідні посібники) і при­вчити її виконувати завдання в день його отримання, напе­редодні термінів виконання, під час самостійної роботи дотримуватися певних педагогічних вимог. Виконання до­машніх завдань у школах-інтернатах і групах подовжено­го дня здійснюється під безпосереднім керівництвом педа­гога (вчителя або вихователя), що є певною перевагою. Обов'язкове для всіх і щоденне виконання домашніх зав­дань виробляє звичку до систематичної самостійної на­вчальної праці, формує раціональні прийоми самостійної роботи.

Успішність учнів значною мірою залежить від їх умін­ня організувати виконання домашніх завдань. З цією метою учитель під час уроку роз'яснює зміст і методику виконання завдань. На уроках використовують роботу з підручником, довідковою літературою, проведення спосте­режень і дослідів, самоперевірки, необхідні учневі під час виконання домашніх завдань. У багатьох школах є стенди «Учись вчитися», які містять матеріали про правильну ор­ганізацію самостійних занять, виконання домашніх за­вдань, застосування знань. Практикують також спеціаль­ні бесіди з учнями. Бажано, щоб діти ділилися своїм досві­дом підготовки домашніх завдань, розповідали, як вони долають труднощі.

Класний керівник повинен цікавитися дозуванням до­машніх завдань, запобігати перевантаженню учнів, дома­гатися того, щоб учителі детально інструктували їх, розпо­відали і показували, як виконувати домашні завдання з окремих предметів.

Важливими умовами ефективності самостійної роботи учнів є систематична перевірка вчителем виконання до­машніх завдань, об'єктивне оцінювання їх результатів. Цьому сприяє систематична перевірка ведення учнями за­писів у щоденнику, що допомагає посилити контроль за виконанням домашніх завдань.

 

26. Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів. 12-бальна система оцінювання

За своїм призначенням і характе­ром усі форми і методи перевірки й дидактичної оцінки рівня засвоєння учнями   певної   сукупності   знань, навичок, вмінь і професійно важливих рис розподіляються на попередні, поточні, контрольні (періодичні), підсумкові.

Попередній контроль проводиться в основному з діаг­ностичною метою перед вивченням нової теми на початку уроку, чверті для ознайомлення із загальним рівнем підго­товленості учнів з предмета і планування подальшої ор­ганізації навчально-пізнавальної діяльності.

Поточний контроль здійснюється педагогом у ході по­всякденної навчальної діяльності (в основному під час планових занять) шляхом систематичних спостережень за навчальною діяльністю учнів на кожному уроці. Мета його оперативне отримання об'єктивних даних про рівень знані» учнів і якість навчальної роботи на уроці, а також вирішення завдань керівництва навчальним процесом.

Періодичний  контроль  є  зазвичай   плановим,   зазда­легідь визначеним. Він полягає у визначенні рівня та обсягу набуття уч­нями знань, навичок та вмінь за певний період (декілька уроків) з метою виявлення рівня оволодіння ними. Тематичний контроль — різновид періодичного.

Підсумковий контроль — це перевірка рівня засвоєння знань, навичок і вмінь учнями за більш тривалий період на­вчання: за семестр, рік або курс навчання (заключний кон­троль). Мета його — встановити систему і структуру знань, навичок і вмінь. Основна форма підсумкового контролю — заліки та іспити.

До основних форм організації перевірки знань, навичок і вмінь, окрім самоконтролю, належать індивідуальна і фронтальна перевірки.

Індивідуальну перевірку спрямовано до конкретного учня і вона має на меті з'ясувати рівень за­своєння ним певних знань, навичок, вмінь, професійних рис та визначити основні напрями роботи.

Фронтальну перевірку, яка, на жаль, в основному перева­жає в дидактичному процесі, спрямовано на з'ясування рівня засвоєння учнями програмного матеріалу за порівняно короткий термін. Це, наприклад, може бути фронтальна письмова робота.

12-бальна система оцінювання

Реформування загальної середньої освіти передбачає втілення у життя принципу гуманізації освіти, методоло­гічну переорієнтацію процесу навчання з інформативної форми на розвиток особистості людини, індивідуально-диференційований, особистісно-орієнтований підхід до на­вчання оцінювання навчальних досягнень кожного учня.

Система оцінювання покликана визначати на кожно­му етапі навчання рівень успішності учнів відповідно до вимог Державного стандарту загальної середньої освіти, рівень компетентності учнів, їх готовності до застосування засвоєних знань на практиці

Критерії оцінювання ґрунтуються на принципі пози­тивності, за якого оцінки не поділяють на позитивні й негативні (нерідко виконували каральні функції). При цьо­му перевідними (випускними) є всі оцінки 12-бальної шка­ли оцінювання, які виставляють у відповідний документ про освіту.

При визначенні навчальних досягнень учнів аналізу­ються: характеристики відповіді учня (елементарна, фраг­ментарна, повна, логічна, доказова, обґрунтована, творча); якість знань (правильність, повнота, осмисленість, глибина, гнучкість, дієвість, системність, узагальненість, міц­ність); ступінь сформованості загальнонавчальних та пред­метних умінь і навичок; рівень оволодіння розумовими опе­раціями (вміння аналізувати, синтезувати, порівнювати, абстрагувати, узагальнювати, робити висновки тощо); до­свід творчої діяльності (вміння виявляти проблеми, фор­мулювати гіпотези, розв'язувати проблеми); самостійність оцінних суджень.

Ці орієнтири покладено в основу чотирьох рівнів на­вчальних досягнень учнів: початкового, середнього, до­статнього, високого, які визначаються за характеристи­ками:  початковий – відповідь учня при відтворенні на­вчального матеріалу елементарна, фрагментарна, зумов­люється початковими уявленнями про предмет вивчення; середній – учень відтворює основний навчальний матеріал, здатний вирішувати завдання за зразком, воло­діє елементарними вміннями навчальної діяльності; достатній – учень знає істотні ознаки понять, явищ, закономірностей, зв'язків між ними, самостійно застосовує знання в стандартних ситуаціях, володіє ро­зумовими операціями (аналізом, абстрагуванням, уза­гальненням тощо), робить висновки, виправляє допущені помилки; відповідь учня повна, правильна, логічна, об­ґрунтована, хоча їй і бракує власних суджень; він здат­ний самостійно здійснювати основні види навчальної ді­яльності; високий – знання учня глибокі, міцні, узагальне­ні, системні; він уміє застосовувати їх творчо, навчальна діяльність має дослідницький характер, позначена вмін­нями самостійно оцінювати життєві ситуації, явища, фак­ти, виявляти і обстоювати власну позицію.

Категорія: Державний іспит із педагогіки | Додав: damar (29.07.2007)
Переглядів: 1537 | Рейтинг: 3.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]