Головна » Статті » Педагогіка » Державний іспит із педагогіки |
4. Основні напрямки всебічного
розвитку особистості Усебічний розвиток людини, що є
головною метою виховання, охоплює розумове, моральне, трудове, естетичне й
фізичне виховання в їх нерозривному зв'язку, взаємозалежності та
взаємозумовленості. Кожен з цих напрямів має свій зміст і конкретні завдання. Завдання розумового виховання: 1.
Озброєння учнів знаннями основ наук. У процесі навчання і виховання учні
засвоюють певний фонд знань: факти, термінологію, символи, імена, назви, дати,
поняття, зв'язки і відображені в правилах, законах, закономірностях і
формулах залежності між ними. 2. Формування наукового світогляду та
національної самосвідомості на базі засвоєння системи знань і соціального
досвіду. Про методику цього напряму виховної роботи йтиметься далі. 3.
Оволодіння основними мислительними операціями (аналіз, синтез, порівняння,
узагальнення, систематизація) у процесі навчально-пізнавальної діяльності
учнів на уроках і самостійної роботи. 4. Вироблення вмінь і навичок культури
розумової праці, передусім інтелектуальних вмінь (загальних та спеціальних),
вміння раціонально організувати час розумової роботи, цатність робити все точно
й акуратно, тримати в належному юрядку робоче місце, навчальні посібники,
приладдя тощо. Завдання морального
виховання: 1. Формування в учнів моральних понять, поглядів і переконань. 2.
Виховання моральних почуттів, які виражають заіити, оцінки, відношення,
спрямованість духовного розитку особистості. 3. Вироблення навичок і звичок
моральної поведінки, які б стали потребою і реалізовувалися б у будь-якій ситуації
та умовах. Розв'язання цих завдань
спрямоване на формування моральної свідомості як одного з аспектів суспільної
свідомості, що регулює моральний аспект діяльності людини. Завдання трудового виховання: 1.
Психологічна підготовка особистості до праці — формування прагнення сумлінно і
відповідально працювати, усвідомлення соціальної значущості праці як
необхідного обов'язку й духовної потреби людини, бережливе ставлення до результатів
праці та до людей праці, творчий підхід до праці. 2. Практична підготовка до
праці — озброєння учнів системою загальноосвітніх і політехнічних знань про загальні
основи виробничої діяльності людини, вироблення вмінь і навичок трудової
діяльності, виховання основ трудової культури. 3. Підготовка школярів до
свідомого вибору професії — виховна робота школи, спрямована на те, щоб
допомогти молодій людині обрати життєвий шлях. Завдання естетичного
виховання: 1. Формування естетичних понять, поглядів і переконань — виховання
в молодого покоління розуміння прекрасного, любові до нього, вміння давати
правильну естетичну оцінку фактам, явищам, процесам. 2. Виховання естетичних
почуттів — особливих почуттів насолоди, які відчуває людина, сприймаючи
прекрасне в навколишній дійсності та в мистецтві. Наявність таких почуттів є
ознакою розвинутого естетичного сприйняття, істотним критерієм естетичної
культури людини. 3. Виховання потреби і здатності створювати прекрасне в житті
та мистецтві — розвиток творчих здібностей дітей, опанування ними певного
обсягу знань і практичних навичок у галузі музики і співу, образотворчого
мистецтва, залучення їх до різних видів художньої самодіяльності, а головне —
привчання школярів будь-яку роботу виконувати красиво. Завдання фізичного
виховання: 1. Виховання здорової зміни, бажання піклуватися про своє здоров'я,
постійно займатися фізичною культурою і спортом. 2. Підготовка до захисту
Батьківщини, оволодіння для цього прикладними видами спорту. 3. Підготовка до
фізичної праці, виховання працездатності. Людина, наголошував А. Макаренко,
не виховується частинами. Через це кожна складова виховання, виконуючи свою
особливу роль, слугує водночас досягненню єдиної мети, реалізується у поєднанні
з іншими складовими. Наприклад, розумове виховання тісно пов'язане з моральним,
оскільки моральність формується на основі світогляду й самосвідомості. Успіх
естетичного виховання також зумовлений рівнем розумового виховання, тому що
воно сприяє виробленню оцінних суджень, вихованню смаків, розумінню мистецтва.
Без розумового виховання неможлива належна трудова підготовка, що потребує
певного рівня мислення. Позначається воно і на фізичному розвитку особистості:
знання нею основ фізіології та гігієни, розуміння сутності життєдіяльності
організму допомагає їй свідомо й розумно ставитися до свого здоров'я. Відчутним є зв'язок естетичного і
морального виховання. Прекрасне як предмет естетичного впливу на школяра
викликає також моральні почуття, наприклад роль краси рідної природи у
вихованні любові до Батьківщини. Естетичне виховання сприяє підвищенню
ефективності трудового виховання школярів. Вихованню любові до праці допомагає
чіткість її організації, злагодженість і ритмічність дій, раціональна
організація робочого місця, естетичний вигляд виробу як результату такої праці.
Взаємопов'язані естетичне та фізичне виховання, адже здоров'я, належний
фізичний розвиток, красива постава впливають на естетичний розвиток людини.
Фізичне виховання пов'язане і з трудовим вихованням, оскільки полегшує
виконання трудових операцій і процесів. Сприяє воно і здійсненню моральних
вчинків, докладанню вольових зусиль, вияву моральної стійкості й витривалості. 5. Методологія та методи Н-П дослідження. Їх
елементи (етапи) У своїх
наукових пошуках педагогіка послуговується різноманітними методами (способами)
пізнання педагогічної дійсності, вивченням яких переймається методологія
педагогіки. Методологія педагогіки — вчення
про принципи, форми і методи наукового пізнання педагогічної дійсності. Методологія
педагогіки є багаторівневою системою, яку утворюють: 1. Філософська методологія
(виражає світоглядну інтерпретацію результатів наукової діяльності, норм і
методів наукового мислення у відображенні картини світу).2. Опора на
загальнонаукові принципи, форми, підходи до відображення дійсності. Такими
принципами є системний підхід,
моделювання, статистична картина світу. 3. Конкретна наукова методологія
(сукупність методів, форм, принципів дослідження в конкретній науці). 4.
Дисциплінарна методологія (сукупність методів, форм, принципів дослідження, які
використовують у певному розділі науки, наприклад у дидактиці. 5. Методологія
міждисциплінарних досліджень. Цій багаторівневій системі
властива супідрядність рівнів, відповідно до якої філософський рівень є
змістовою основою будь-якого методологічного знання, визначає світоглядні
підходи до процесу пізнання й перетворення дійсності. У процесі педагогічного
дослідження, яке має на меті отримання нових фактів, використовують систему
методів науково-педагогічного дослідження. Метод науково-педагогічного
дослідження — шлях вивчення й опанування складними
психолого-педагогічними процесами формування особистості, встановлення
об'єктивної закономірності виховання і навчання. Організовуючи
дослідження, необхідно оптимально поєднувати комплекс методів, дбаючи, щоб таке
поєднання забезпечило отримання різнобічних відомостей про розвиток
особистості, колективу або іншого об'єкта виховання чи навчання. Емпіричні методи педагогічного дослідження. Ця група
методів зорієнтована на пізнання безпосередньої дійсності, зовнішніх зв'язків
і відношень. Найчастіше в педагогічних дослідженнях використовуються розкриті
емпіричні методи дослідження, до яких належать педагогічне спостереження,
бесіда (+ інтерв’ю), анкетування (закрита, відкрита), педагогічного
експерименту, вивчення шкільної документації, тестування, соціометрії, аналізу
результатів діяльності дитини. Теоретичні методи педагогічного дослідження. До теоретичних методів педагогічного дослідження
належать аналіз і синтез, індукція та дедукція, порівняння, класифікація,
узагальнення, абстрагування, конкретизація. Аналіз і синтез. Ці
методи наукового пізнання не існують ізольовано один від одного. Аналіз є уявним або фактичним
розкладанням цілого педагогічного явища чи процесу на частини. Синтез — відновлювання цілісності
розглядуваного педагогічного явища чи процесу в усьому різноманітті його
виявів. Індукція та дедукція. У процесі використання цих методів
відбувається перехід знання про одиничне та окреме у знання про загальне, і
навпаки. У педагогічному дослідженні його використовують для з'ясування
причинно-наслідкових зв'язків між педагогічними явищами, узагальнення
емпіричних даних на основі логічних міркувань від конкретного до загального. За
методом індукції на підставі
загальних знань роблять висновки про конкретне. Метод дедукції передбачає
формулювання висновків шляхом від загального до конкретного. Основою
дедуктивного методу є наукові положення, що не вимагають
дослідно-експериментального підтвердження, а сприймаються як аксіоми. Порівняння. дає змогу простежити динаміку досліджуваного
явища. Класифікація. розподіл педагогічних
фактів, явищ, процесів за притаманною для певної групи ознакою. Узагальнення - перехід від одиничного
до загального, від менш загального до більш загального. Абстрагування. До цього методу вдаються за необхідності виокремити
із сукупності ознак, властивостей явища ті, що становлять предмет
дослідження. Конкретизація. Цей розумовий процес передбачає надання предмету
конкретного вираження. Під час конкретизації відбувається збагачення
педагогічних понять новими ознаками, оскільки цей метод спрямований на висвітлення
розвитку предмета як цілісної системи. Математичні і статистичні методи педагогічного дослідження. Ці методи застосовують у педагогіці для оброблення
одержаних методами спостереження й експерименту даних, а також для встановлення
кількісних залежностей між досліджуваними феноменами. Метод реєстрування. Цей
метод передбачає виявлення певної якості в явищах даного класу і обрахування
за наявністю або відсутністю її (наприклад, кількості скоєних учнями
негативних вчинків). Метод ранжування. Означає
цей метод розміщення зафіксованих показників у певній послідовності (зменшення
чи збільшення), визначення місця в цьому ряду об'єктів (наприклад, складання
списку учнів залежно від рівня успішності та ін.). Метод моделювання. Його сутністю є створення й дослідження
наукових моделей - смислово представленої і матеріально реалізованої системи,
яка адекватно відображає предмет дослідження (наприклад, моделює оптимізацію
структури навчального процесу, управління навчально-виховним процесом тощо). Етапи педагогічного дослідження. Розпочинаючи педагогічне дослідження, важливо з'ясувати
його вихідні положення, передусім актуальність проблеми, об'єкт, предмет, мету,
гіпотезу та завдання. Проблемою дослідження в
широкому значенні є складне теоретичне або практичне питання, що потребує
вивчення, вирішення. Вона має бути відображена насамперед V темі дослідження. Об'єктом дослідження є частина об'єктивної реальності, яка на
певному етапі стає предметом практичної й теоретич-і юї діяльності людини як
соціальної істоти (суб'єкта). Предмет дослідження Поняття «предмет
дослідження» є вужчим, ніж поняття «об'єкт дослідження». Об'єктами, наприклад,
можуть бути методи виховання, а предметом — тільки одна група цих методів,
наприклад методи стимулювання виховання. Мета
дослідження виражає своїм змістом результат, і кий поставив перед собою
дослідник. Гіпотеза дослідження — наукове передбачення його результатів. Завдання
дослідження є конкретизованою метою. Організовуючи дослідження конкретної
педагогічної проблеми, дотримуються такої послідовності: Визначення проблеми
дослідження, яка має актуальне, життєве значення. 2.Ґрунтовне, всебічне і
глибоке вивчення встановлених наукою фактів, положень, висновків. 3. Вивчення
шкільної практики. 4. Формулювання гіпотези, тобто наукового припущення,
ймовірного висновку з дослідження. 5. Здійснення експериментальної роботи. 6.
Вивчення передового досвіду. 7. Зіставлення експериментальних даних з масовою
практикою.8. Узагальнення результатів дослідження, формулювання наукових
висновків, доведення або спростування гіпотези. 9. Оформлення результатів
дослідження, впровадження їх у життя. 6. Поняття про розвиток і формування ос-сті. Людина народжується як
індивід, як суб'єкт суспільства, з притаманними їй природними задатками,
формується як особистість у системі суспільних відносин завдяки
цілеспрямованому вихованню. Особистість — людина,
соціальний індивід, що поєднує в собі риси загальнолюдського, суспільно
значущого та індивідуально-неповторного. Це поняття виражає
належність людини до певного суспільства, певної історичної епохи, культури,
традицій. Тобто особистість виявляє себе тільки в суспільних відносинах. Властиві особистості
неповторні риси та особливості виражають її індивідуальність. Індивідуальність —
цілісна характеристика окремої людини, її оригінальність, самобутність
психічного складу. Не кожен індивід є
індивідуальністю. Для цього йому необхідно стати особистістю. Це відбувається у
процесі розвитку особистості —
становлення та формування її під впливом зовнішніх і внутрішніх, керованих і
некерованих чинників, серед яких провідну роль відіграють цілеспрямоване
виховання та навчання. Всі психічні процеси є необхідною умовою формування особистості — становлення
людини як соціальної істоти внаслідок впливу середовища і виховання на
внутрішні сили розвитку. Розвиток особистості залежить від
спадковості. У навчально-виховній діяльності педагогам слід враховувати, що
розвиток особистості школяра має наслідувальний характер, а людська особистість розвивається в діяльності (всебічний
розвиток природних задатків людини відбувається тільки в процесі її
життєдіяльності), під впливом середовища. Особливості фізіологічного та
психічного розвитку пов'язані з анатомо-фізіологічним дозріванням організму
(його органів, центральної нервової системи, залоз внутрішньої секреції). Увесь
процес розвитку людини поділяють на певні вікові періоди. Вікова періодизація (класифікація)
— поділ цілісного життєвого циклу людини на вікові відрізки (періоди), що
вимірюються роками. Темперамент —
індивідуально-типологічна характеристика людини, яка виявляється в силі,
напруженості, швидкості та зрівноваженості перебігу її психічних процесів. Характер — комплекс сталих психічних властивостей людини, що
виявляються в її поведінці та діяльності, у ставленні до суспільства, до
праці, колективу, до самої себе. Здібності — психічні
властивості індивіда, що є передумовою успішного виконання певних видів
діяльності. Формування особистості
відбувається також у процесі розвитку її інтересів, потреб. Інтерес — спрямованість
людини на певний об'єкт чи певну діяльність, зумовлена позитивним,
зацікавленим ставленням до чогось, когось. За змістом інтереси можуть бути
матеріальними або духовними, суспільними або індивідуальними. В інтересах
особистості закорінені її конкретні потреби. Потреба — необхідність
у чомусь, яка задовольняється переважно завдяки трудовій діяльності, у процесі
якої створюються необхідні людині предмети. У процесі реалізації
інтересів, потреб розвиваються схильності особистості. Схильність — стійка
орієнтованість людини на щось, бажання виконувати певну працю. У реаліях життя
схильність виявляється як здатність людини до конкретних видів діяльності. Нехтування
індивідуальними особливостями призводить до того, що нерідко навіть здібні
учні втрачають інтерес до навчання, праці й потрапляють до категорії так званих
важких дітей. Належно організоване виховання передбачає знання особистості
кожного учня, тому що без урахування індивідуальності школярів неможливе успішне
навчання і виховання. На розвиток і виховання
особистості суттєво впливає процес акселерації. Акселерація
(лат.-прискорення) — прискорений індивідуальний розвиток, за якого
середньофізичні та психофізіологічні константи дитини або підлітка
випереджають оптимальні. Протилежним
акселерації є процес ретардації (лат.
- затримання) - фізичне й інтелектуальне відставання дитини в розвитку. Його
спричинюють алкоголізм батьків, народження дітей у більш пізньому віці,
спадкова хвороба одного з батьків. | |
Переглядів: 9205 | |
Всього коментарів: 0 | |