17. Дитячі та юнацькі організації

В останні десятиліття на принципово нових засадах стала працювати піонерська організація, виникли такі ди­тячі та юнацькі організації, як «Пласт», «Сокільський доріст», «Курінь» та ін.

«Пласт» — складова світового скаутського руху, ідей­ним засадам і організаційним принципам якого надано на­ціонального змісту. Діяв у Галичині в 1911—1930 рр. та пе­ріодично на різних теренах України до 1939 р. Після Дру­гої світової війни «Пласт» було заборонено, його вважали ворожою націоналістичною організацією. З проголошен­ням незалежності України «Пласт» швидко відродився.

За своєю структурою «Пласт» охоплює такі вікові кате­горії: новаки і новачки (7—11 років), юнаки і юначки (11—17 років), старші пластуни і пластунки (17—ЗО ро­ків), приятелі «Пласту» (батьки і друзі). Кличем пластової організації є «СКОБ» (Сильно! Красно! Обережно! Бистро!). Він виявляється в усіх напрямах пластової організації і стає важливою настановою на все життя.

Пластові організації покликані здійснювати всебічне патріотичне виховання молоді, розвивати її моральні, ду­ховні й фізичні риси, вишколювати на свідомих, відпові­дальних і повноцінних громадян за допомогою виховних методів і на ідейних засадах «Пласту», що спираються на пластову присягу, пластовий закон і Три головні обов'язки пластуна: плекати традиції предків, передавати молоді знання і розуміння їх історії, культури, змагань за ідеї.

Головними моральними та ідейними засадами «Плас­ту» є вічні загальнолюдські цінності, які виражають став­лення особи до природи, суспільства і себе. Усе це сконцен­тровано у пластовій присязі: «Присягаюся своєю честю, що робитиму все, що в моїй плі, щоб: Бути вірним Богові й Україні, Помагати іншим, Жити за пластовим законом, Слухатись пластового проводу».

Виконання присяги «Пласту» вимагає від пластуна дот­римання таких правил пластового закону: 1. Пластун слав­ний. сумлінний. точний. ощадний. справедливий. ввічливий. братерський і доброзичливий. врів­новажений. корисний. слухняний. пильний. дбає про своє здоров'я. любить красу і дбає про неї. зав­жди доброї гадки.

Ці вимоги передбачають формування адекватних рис характеру. Вони є основою складання плану самовихован­ня для кожного пластуна. На основі пластової присяги та правил закону ґрунтується вся діяльність організації. Пластові організації використовують загальні методи ви­ховання, але у них превалюють ігрові моменти. Загалом виховна методика спрямована на спонукання пластунів до самовдосконалення.

Члени «Пласту» проходять чотири послідовних етапи: 1) підготовчий — отримання відзнаки пластуна-прихильника; 2) складання першої проби пластуна-учасника; 3) складання другої проби пластуна-розвідувача; 4) скла­дання третьої проби пластуна-скоба.

Паралельно зі складанням проб юнацтво освоює так звані вмілості — набуття практичних знань і вмінь у різно­манітних галузях: картографії, фотографуванні, догляді за хворими, туризмі, альпінізмі та ін. Усього розроблено понад 120 різних умілостей. Знаючи перелік вимог кон­кретної вмілості, пластуни готуються до них: читають літературу, звертаються до фахівців тощо. Відтак вони від­бувають випробування — своєрідний іспит, за результата­ми якого їм надають відповідну відзнаку: нашивку на рукав однострою та спеціальне посвідчення.

Згаданий однострій (уніформа зеленого кольору) у «Пласті» набуває особливого виховного значення. На ньо­го, згідно з вимогами відповідних приписів, нашивають пластові відзнаки: пластового ступеня, складених умілос­тей, відзнаку діловодства, відзнаку належності до гуртка чи куреня, значки успішно відбутих таборів, вишколів, мандрівок, відзначення та нагороди. Під комірцем сорочки пластуни носять хустинку кольору свого куреня. Глянув­ши на однострій, можна зробити висновок про активність і досвідченість пластуна, він є предметом особливої гордос­ті, поваги товаришів.

«Сокільський доріст» — національно-патріотичні ос­вітньо-молодіжні товариства, що діють в окремих регіонах України. Первинним його осередком є соколине гніздо, яке створюється за місцем проживання. Гніздо налічує не мен­ше 5 членів. Гнізда об'єднуються в чоти (рої). До складу чот входить 3—5 гнізд. Керує гніздом гніздовий, роєм — ройовий (чотовий). Чоти, окремі гнізда в межах села (міс­та) об'єднуються в станиці. Станичний може мати ранг со­колиного сотника (чотового, гніздового) залежно від кіль­кості членів. Він формує свою канцелярію, має писаря та ін. Структура «Сокільського доросту» триступенева: со­колята — 6—11 років, молоді соколи — 12—14 років, соколи — 15—18 років.

Головними напрямами діяльності товариства є: ви­вчення і відродження кращих традицій «Сокола», україн­ських національно-патріотичних, молодіжних, дитячих товариств та організацій; розвиток і урізноманітнення форм їх діяльності; виховання членів товариства на ідеях свободи, рівності, національної та особистої гідності, шану­вання родинних зв'язків, працелюбності, взаємодопомоги й самодисципліни; …

З метою всебічного виховання своїх членів товариства залучають їх до таких видів діяльності: національно-істо­ричної (вивчення історії України, вікторини, уроки пам'яті, тематичні вечори, зустрічі, «круглі столи» з від повідної тематики, догляд за могилами, допомога борцям за волю України тощо); спортивно-оздоровчої (змагання, сокільські забави, козацькі забави, спортивні випробуван­ня тощо); туристично-краєзнавчої (походи, мандрівки, та­бори, змагання та ін) ...

«Курінь» — дитячо-юнацька організація, що ставить за мету виховання духовно та фізично розвиненого юного покоління на історично сформованих засадах козацького світогляду та способу життя, в дусі відданості Батьківщи­ні та її народу, на основі відродження національних, за­гальнолюдських духовних і моральних цінностей.

Членом організації може стати кожен хлопець чи дів­чина віком від 6 до 18 років, які люблять Україну, хочуть добре знати її історію і літературу, давнє минуле, поділя­ють ідеали юного козацтва. Особи, яким виповнилося 18 років, за бажанням можуть зберегти своє членство. їм присвоюють звання «козак-наставник», і вони беруть участь у виховній роботі з молоддю.

Члени організації діляться на козачат (молодші шко­лярі) віком 6—10 років, джур (середні школярі) віком 10— 15 років та молодих козаків (старшокласники) віком 15— 18 років. Основою організаційної структури є курінь — первинний козацький осередок за місцем проживання чи місцем навчання або за інтересами (курінь любителів істо­рії козаччини, курінь джур, бандуристів та ін.). Головна організаційна одиниця козачат, джур та козаків — деся­ток, що складається з 10—15 членів організації й ділиться на застави по 3—5 осіб у кожній. Десятки об'єднуються в загін (чоту), загони козацької молоді одного віку входять до складу сотні, а сотні — до куреня козацької організації навчального закладу.

На чолі кожної структурної козацької одиниці стоїть старшина, в заставі — заставний, в десятці — отаман (де­сятник), в загоні — чотар (писар), в сотні — писар, осавул, хорунжий, в курені — отаман, писар, обозний, осавул, бунчужний, скарбник, суддя, довбуш, товмач, шафар.

Кодекс лицарської честі для козачат гласить:

Шануй і маму, й тата, завжди працюй завзято; Люби рідну країну, що зветься Україна; Турбуйся про молодших, жіноцтво поважай; Будь сильним, справедливим, і скромним, і правдивим, І рідну Батьківщину ти завжди захищай!

Діяльність громадських дитячих та юнацьких органі­зацій, об'єднань, товариств сприяє: задоволенню і правильному формуванню основних життєво необхідних на різних вікових етапах потреб в емо­ційному контакті з ровесниками, друзями;  прихильності й упевненості; успіху, визнанні себе серед інших; у виборі й випробовуванні власних сил, переживанні чогось над­ звичайного; в активній діяльності, розвитку інтересів, уподобань; розвитку творчих потреб і здібностей, підтриманню, збереженню і розвитку таланту, обдарованості; формуванню характеру особи, її всебічному розвит­ку навичок самовдосконалення; поєднанню ідей, поглядів, звичок; товариському гуртуванню,  поглибленню дружніх зв'язків, розвитку приятельських відносин як основи для майбутнього подружнього життя; відтворенню душевно-моральних сил, задоволеню рекреаційно-соціалізаційних потреб.

Які цілі ставить собі наша система? По-перше, вироб­лення особистого характеру. По-друге, ми намагаємося навчити юнака якоїсь ручної роботи і розвинути любов допраці. По-третє, ми хочемо навчити його допомагати ін­шим і щоб він перейнявся цим бажанням. По-четвете розвинути відданість своїм керівникам, родичам та отизм.

18. Участь сім'ї і громадськості в організації дозвілля школярів

Дозвілля школяра є часом вільного вибору ним занять, розваг, друзів. Проведення вільного часу і ціннісні орієн­тації в сфері дозвілля свідчать про спрямованість поведін­ки людини.

Для учнів вільним є позаурочний час, який вони мо­жуть використати для поглиблення знань з навчальних предметів, задоволення і розвитку інтересів, запитів і на­хилів, духовного зростання, вдосконалення фізичних якостей та відпочинку. Використовується він за власним бажанням учня. Головним при цьому є те, наскільки ра­ціонально і корисно він витрачається.

Раціональне використання вільного часу охоплює пев­ну сукупність занять, спрямованих на формування суспіль­но корисних установок, всебічний розвиток особистості. Йдеться про затрати часу на самоосвіту, суспільну роботу, заняття фізкультурою і спортом, художньою і технічною творчістю, відпочинок і розваги. Нераціональними можна вважати дії у вільний час, які призводять до деградації осо­бистості або є порушенням суспільних правил.

Вільний час школярів має свою специфіку. Передусім на його структуру, величину та зміст впливає правове ста­новище (заборона відвідувати деякі кінофільми, продаж тютюну та алкоголю, особливе регулювання перебування у громадських місцях). Він повинен бути під контролем сім'ї, школи, спрямовуватися ними.

Регулювання вільного часу школярів не передбачає жорстке його програмування. Привабливість вільного ча­су полягає у відносній свободі, самостійності школяра у виборі варіантів поведінки. Організація дозвілля передба­чає індивідуальний підхід, попередню роботу з формуван­ня потреб, звичок, уміння розумно проводити дозвілля. Вдосконалення цієї роботи означає урізноманітнення са­модіяльності школярів, їх занять за інтересами, розши­рення форм позаурочної роботи, заповнення вільного часу корисною справою.

Для раціонального проведення вільного часу важливо формувати у школяра самостійність. Не привчена до са­мостійності дитина звикає, що все за неї зроблять і повин­ні зробити дорослі. Відсутність самостійних навичок відпо­чинку не дає їм змоги правильно планувати свій час. Поки дитина не стане активним учасником організації власного вільного часу, не вкладе в нього свою працю, фантазію, він буде для неї тягарем.

Учні мають чітко уявити, що відпочинок у вільний час не повинен бути пов'язаним із пасивним станом організму. Ним можуть бути й активна робота, руховий режим.

Форми проведення учнями свого дозвілля залежать від об'єктивних умов і від суб'єктивних факторів (рівня роз­витку, потреб, інтересів, ціннісних орієнтацій особистос­ті). Однак багато школярів витрачають вільний час на за­няття, які не потребують високого культурного рівня роз­витку і не сприяють цьому.

Між способом використання вільного часу і всебічним розвитком особистості людини існує тісний зв'язок. Інте­лектуально розвинені люди використовують вільний час для підвищення свого рівня, а низький рівень розвитку зу­мовлює спрощені, примітивні потреби.

Школярі, як правило, вільний час проводять за місцем проживання. Перебування їх у колі ровесників дає змогу відчути свою належність до них, утвердити себе через по­дібність з ними.

Організація вільного часу школяра не повинна зводити­ся до відвернення його від вулиці, оскільки вона небезпечна лише тоді, коли її виховний вплив на учня єдиний. Негатив­ний її вплив може бути заблокований цілеспрямованим за­няттям спортом, участю в роботі предметних гуртків тощо.

Важливою умовою ефективного формування уміння раціонально організовувати свій вільний час є поєднання керівництва дорослих з ініціативою і самостійністю учнів. Надмірна опіка у цій справі дорослих викликає спротив у школярів, особливо у старшокласників. Головне, щоб ди­тина вчилася цікаво проводити вільний час наодинці, що сприяє розвитку індивідуальності.

Останнім часом увійшли у вжиток різноманітні спеці­альні терміни («індустрія дозвілля», «інфраструктура дозвілля», «культура відпочинку»), які свідчать про непе­ресічну важливість цієї проблематики. На Заході навіть існують різноманітні навчальні програми, посібники, ре­комендації щодо проведення відпочинку, організовано підготовку педагогів і менеджерів дозвілля.

19. Позашкільні навчально-виховні заклади

Національна доктрина розвитку освіти передбачає за­безпечення її доступності у державних і комунальних по­зашкільних навчальних закладах; розвиток цілісної між­галузевої системи позашкільних закладів різних типів і профілів для забезпечення розвитку здібностей і талантів обдарованих дітей та молоді, а також задоволення потреб населення у додаткових культурно-освітніх, дослідниць­ких, спортивно-оздоровчих та інших послугах; оновлення змісту й методичного забезпечення, індивідуалізації та диференціації навчання обдарованої молоді; створення системи підготовки та підвищення кваліфікації педаго­гічних керівних кадрів для позашкільної освіти і вихо­вання.

Позашкільні навчально-виховні заклади — широкодоступні за­клади освіти, які дають дітям та юнацтву додаткову освіту, спрямо­вану на здобуття знань, умінь і навичок за інтересами, забезпечу­ють потреби особистості у творчій самореалізації та організації змістовного дозвілля.

До них належать палаци, будинки, станції, клуби й центри дитячої, юнацької творчості, дитячо-юнацькі спор­тивні школи, школи мистецтва, студії, бібліотеки, оздо­ровчі та інші заклади.

Такі заклади можуть бути комплексними і профільни­ми. Комплексні позашкільні заклади забезпечують роботу творчих об'єднань за інтересами (гуртки, секції, ансамблі, театри тощо), профільні — умови для розвитку природних нахилів та інтересів дітей і підлітків, задоволення їх по­треб з певного напряму діяльності. Усі вони працюють за річним планом, заняття у них починаються, як правило, 10 вересня поточного року і закінчуються 26 травня на­ступного. Набір учнів відбувається як на безконкурсній ос­нові, так і за конкурсом, умови якого виробляє заклад. Навчально-виховний процес здійснюється диференційова­но, відповідно до індивідуальних можливостей дітей та з урахуванням їхні вікових особливостей.

Палаци та будинки дитячої творчості організовують гуртки (наукові, технічні, мистецькі, спортивні тощо), ко­лективи художньої самодіяльності (хори, оркестри, ансам­блі пісні й танцю, театральні колективи та ін.), клуби лю­бителів природи.

Центри і станції юних техніків проводять серед школя­рів роботу в галузі техніки, організовуючи радіотехнічні, авіамодельні, фотолюбителів, телемеханіки та інші гуртки.

Центри і станції юних натуралістів мають своїм зав­данням виховання в учнів любові й інтересу до природи, формування у них умінь і навичок дослідницької роботи. Працюють гуртки юних городників, тваринників, садово-дів, механізаторів сільського господарства та ін.

Центри та станції юних туристів організовують подоро­жі школярів за межі постійного проживання для відпо­чинку і вивчення рідного краю та інших країн. Подорожі можуть бути пішохідними, лижними, автомобільними, авіаційними, велосипедними, водними, залізничними, комбінованими.

Дитячі спортивні школи готують на базі всебічного фі­зичного розвитку спортсменів. У них працюють секції з окремих видів спорту, поділені на навчальні групи за стат­тю, віком і ступенем спортивної підготовки учнів.

Дитячі залізниці сприяють розширенню технічного кругозору та розвитку технічної творчості учнів, допома­гають в організації професійної орієнтації.

Бібліотеки для дітей надають практичну допомогу школярам у засвоєнні знань з основ наук, сприяють роз­витку читацьких інтересів, вихованню читацької культу­ри, любові до книги.

На початку XXI ст. в Україні діяло 1521 позашкільна установа, в яких займалося понад 1 млн. 250 тис. дітей. З ними працювало понад 3,5 тис. педагогічних працівни­ків.

На діяльність позашкільних закладів останнім часом певною мірою впливають органи самоврядування, розви­ток форм якого залежить від розвитку різних видів гуртко­вої роботи, змісту діяльності і завдань кожного конкретно­го колективу.

Самоврядування сприяє формуванню соціально актив­ної, гуманістично спрямованої особистості з глибоко усві­домленою громадською позицією, почуттям національної самосвідомості, здатної ефективно розв'язувати буденні масштабні завдання.

У позашкільній виховній роботі набули поширення ма­сові, групові та індивідуальні форми виховання дітей: чи­тання лекцій про досягнення науки і техніки; зустрічі з ді­ячами науки, техніки, мистецтва; виставки дитячої твор­чості, олімпіади, огляди, конкурси та ін. Групові форми виховної роботи зосереджують учнів на діяльності гуртків, секцій, клубів, студій та ін. Індивідуальна форма роботи передбачає виконання школярами творчих індивідуальних завдань: опанування гри на музичних інструментах, навичок образотворчої діяльності тощо.

Творчі об'єднання у позашкільних закладах класифі­кують за трьома рівнями: 1. Початковий - творчі об'єднання загальнорозвивального спрямування, що сприяють виявленню творчих здібностей дітей, розвитку їхнього інтересу до творчої діяльності. 2. Основний - творчі об'єднання, які розвивають стійкі інтереси дітей та учнівської молоді, дають їм додаткову освіту, задовольняють потреби у професійній орієнтації. 3. Вищий - творчі об'єднання за інтересами для юних талантів, обдарованих дітей та юнацтва.

Відповідно до рівня класифікації визначають мету і перспективи діяльності творчого об'єднання, його чи­сельний склад, кількість годин для опанування програми тощо.

Важливим завданням позашкільних установ є надання школам допомоги в організації позакласної виховної робо­ти з учнями. В Україні діє три державні позашкільні за­клади — еколого-натуралістичний центр, центр науково-технічної творчості, центр туризму і краєзнавства. Як нау­ково-методична установа функціонує Національний центр естетичного виховання. Набуло поширення створення по­зашкільних навчально-виховних закладів нового типу: навчально-дослідницьких та творчо-виробничих центрів творчості, туризму, краєзнавства, шкіл мистецтва, спор­тивно-технічних шкіл, клубних закладів, театральних комплексів, соціально-педагогічних комплексів, кіноцентрів, міжшкільних клубів тощо.

За участю вихованців позашкільних закладів щороку проводять Всеукраїнські конкурси «Наукова зміна», «Та­ланти твої, Україно», виставки, олімпіади, турніри, кон­курси.

Вимоги до діяльності позашкільних установ виплива­ють із загальних принципів організації позакласної та по­зашкільної роботи, що передбачають органічний зв'язок позашкільних установ з виховною діяльністю школи; уз­годженість дій з виховною роботою дитячих та юнацьких організацій, сім'ї і громадськості; масове охоплення дітей за умови дотримання добровільності щодо участі в гуртках і секціях позашкільних установ; поєднання масових, гру­пових та індивідуальних форм виховної роботи; вільний вибір дітьми характеру творчої діяльності; стимулювання їхньої активної творчої діяльності.