Результати нашого дослідження  дозволили зробити наступні висновки:

1. Проблема формування лінгвокомунікативної компетентності школярів засобами сленгу нова в сучасних наукових дослідженнях. У ході аналізу цієї проблеми було використано положення вітчизняних та зарубіжних педагогів, методистів, психологів та соціологів про організацію ефективного вивчення лексикології української мови, зокрема сленгу, проведено систематизацію загальнотеоретичних наукових досліджень із проблеми, проаналізовано сучасний стан використання сленгу в мовній освіті та у виховному процесі.  

2. На основі аналізу наукових джерел можна зробити висновок, що сленгу як об’єкту наукового дослідження лише зараз починає приділятися належна увага, однак до цього часу немає чітких методичних рекомендацій щодо його вивчення та формування на його основі мовної особистості.

3. Правильне використання методів та прийомів організації навчальної діяльності шляхом вивчення мови із використанням сленгової лексики ефективно впливає на формування лінгвокомунікативної компетентності учнів. Упровадження методики вивчення сленгу сприяє розвитку пізнавальних інтересів, мовних здібностей учнів, естетичному сприйманню дійсності, творів художньої літератури, формує музичні смаки.  Закладається готовність аналізувати художні твори на мовному рівні.

4. На основі матеріалів анкет та дискурсивного аналізу, експедиційного методу було зібрано та укладено „Словник молодіжного сленгу Глухівщини”. Самостійна робота учнів та аналіз Інтернет-ресурсів міста дозволив укласти „Короткий словник специфічної мови чату та форуму”.  

5. Проаналізувавши програми із української мови, шкільні підручники, стан викладання української мови в школі, ми з’ясували, що в школі приділяється недостатньо уваги вивченню сленгу.

 6. Дослідження показало, що формування лінгвокомунікативної компетентності учнів буде ефективним за умови системного підходу до роботи над формуванням лінгвокомунікативної компетентності учнів, зокрема під час вивчення лексикології (на прикладі впливу сленгової лексики); оптимального добору форм і методів роботи над сленгом як складовою української лексикології; широкого ознайомлення учнів із сленгом як соціокультурним явищем.

Результати проведеного нами  дослідження свідчать про те, що учні мають показник середнього рівня  засвоєння матеріалу. Отже, необхідно більшу увагу приділяти якісному рівню мовної освіти шляхом розробки та використання  різноманітних форм, методів, прийомів роботи, які б значною мірою підвищили пізнавальні інтереси учнів, формували в них прагнення до оволодіння лексичною системою мови, удосконалювали культуру мовлення, виховували у школярів любов до слова, до культури та історії міста (села) й держави. Досвід показує, що не варто обмежуватися лише поєднанням теоретичного матеріалу, а необхідно враховувати й соціальні характеристики мовців і ті обставини, у яких відбувається мовне спілкування при вивченні сленгу. 

7. Важливими є різноманітні позакласні заходи з мови, серед яких особливої значущості набувають диспути та конференції.  Як показала практика, такі заходи вдосконалюють розумові здібності учнів, задовольняють їх духовні потреби.

8. Розвитку творчих здібностей учнів сприяє залучення їх до науково-дослідної роботи. Цікавою та пізнавальною виявилась робота із збирання сленгу, лексичного аналізу газет тощо.

9. Виходячи з визначення лінгвокомунікативної компетентності та узагальнюючи досягнення методичної науки, результатів констатувального експерименту, ми  розробили систему роботи, спрямовану на формування лінгвокомунікативної компетентності учнів засобами сленгу.

10. Проведений педагогічний експеримент дозволив з’ясувати педагогічні умови формування лігвокомунікативної компетентності учнів.

11. Було обґрунтовано педагогічні умови реалізації розробленого змісту, форм і методів із метою поліпшення стану використання сленгу на уроках української мови та літератури, розроблено методичні рекомендації щодо вивчення сленгу, а також подано рекомендації батькам та вихователям.

12. Досліджувана проблема не розкриває всіх аспектів формування лінгвокомунікативної компетентності засобами сленгу, а тому вимагає подальшого наукового дослідження з використанням методів, прийомів та знань таких наук, як соціологія, психологія, педагогіка, лінгводилактика, етнопсихологія, соціолінгвістика, мовознавство.

Отже, розглянута нами проблема є досить актуальною і мало висвітленою в наукових працях. На нашу думку, проблема формування лінгвокомунікативної компетентності учнів засобами сленгу почне усвідомлюватися методистами сучасності, адже саме сленг починає відігравати велику роль у спілкуванні в цілому та формуванні особистості ХХІ століття зокрема, впливаючи як на літературну мову, так і на комунікацію загалом.