Соціальні діалекти - Соціолінгвістика - Мовознавство - Каталог статей - Наша освіта
Головна » Статті » Мовознавство » Соціолінгвістика

Соціальні діалекти

Співвідношення територіальних і соціальних різновидів мови, як і їхня взаємодія з наддіалектною літературною формою, в різні історичні епохи виявляється по-різному. Мова завжди знаходиться в постійному русі й розвитку. Це своєрідний живий організм: одні пласти актуалізуються, інші – стають менш помітними, знаходяться в стані відпочинку або поступового занепаду.  Сучасна лексикологія української мови засвідчує, що лексичний склад нашої мови активно збагачується, поповнюються окремі лексико-семантичні і стилістичні групи лексики.

За радянських часів усне мовлення навіть у приватних ситуаціях часто носило ознаки наперед продуманого, підготовленого, унормованого. Недаремно виникла приказка про подібне усне мовлення: „Говорить як по писаному”, бо писане – це завжди перевірене, опрацьоване. Демократизація суспільства призвела до того, що мовлення соціуму стало розкутим, вільним. Мова все більше набуває ознак соціальної зумовленості, і, як наслідок,  на перший план починає виступати стилістично забарвлена лексика, до якої належать і соціальні діалекти, про які й піде мова в нашій статті. Жаргонна лексика довгий час була заборонена в умовах тоталітарного режиму, який унеможливлював мовну інакшість усного та писемного самовияву. Саме тому вона тривалий час не була предметом серйозних наукових досліджень. Лише останнім часом почали з’являтися наукові розвідки, присвячені цій темі. Все це говорить про надзвичайну актуальність досліджуваної теми.

П. Ю. Гриценко у своїй статті „Діалектологія" вказує на те, що „крім синхронної та історичної діалектології, виділяють соціальну діалектологію, - як  частину  соціолінгвістики,   що   вивчає   соціальну,   професійну,   вікову диференціацію мови" [1;149].

Найприйнятнішою серед класифікацій соціальних діалектів (Касаткин Л., Бондалетов В., Ґрачов М., Туманян Е., Матвіяс І.), на думку доктора філологічних наук Лесі Ставицької, є така термінологічно-поняттєва парадигма: арго, жаргон, професійний жаргон, сленг [2;22].

Арго у власному розумінні слова - це професійний жаргон злодійського світу у Франції. Існування цього жаргону прослідковується за десятками писемних пам'яток французької мови вже в XIII ст., а з XV ст. стосовно арго існують достовірні документальні свідчення. З XIX ст. відбувається швидке „розсекречування" арго. Його лексика змішується з просторічними шарами лексики, переважно в просторіччі Парижа, і водночас дедалі глибше входить у мову освіченої частини суспільства, а згодом і в літературну норму, потрапляючи в той її пласт, який утворює власне фамільярну мову. Звідси арго потрапляє в художню літературу [3;198]. Арго - явище літературне й разом із тим - наслідок певного суспільного ладу. Арго - це мова вбогості [4;334]. Якщо брати лексику арго в Україні, то вона побутувала з XIX століття: арго українських  лірників,   ремісників,   жебраків,   бурсацько-семінарське   арго [5;16]. Політична система СРСР з її ГУЛАГом, де відбували покарання мільйони людей, значна частина з яких перебувала там без вини, спричинила те, що табірна лексика широко входила в мову загалом. Такі слова як зона, зек, стукач, розколотися, зав'язати, шестірка тощо стали загальновживаними [6;216].

Якщо аналізувати професіоналізми, то більшість дослідників приходять до висновку, що їх уживають люди, об'єднані певною виробничою діяльністю. Ці слова ніби деталізують загальновідомі назви. Правда, не всі професіоналізми можна віднести до високої лексики. Професійна лексика низької конотації у такому випадку буде визначатись як „професійні жаргонізми", котрі вживають звичайно на „позначення образно-експресивних, лаконічних слів та висловів, що мають нейтральні відповідники і побутують переважно в усному мовленні людей певної професії чи роду занять, об'єднаних спільністю інтересів, звичок, соціального стану. Розмовне мовлення будь-якого професійного середовища завжди включає певну кількість емоційно забарвлених слів вузького вжитку, що відбивають професійну спеціалізацію носіїв мови" [2;37].

Порівняємо професіоналізми з професійними жаргонізмами. Професіоналізми: є кілька десятків рибальських назв для знарядь лову, залежно від їх величини, будови, розміру вічок, призначення тощо. Поряд із назвами „сітка", „невід", у рибальському словнику вживаються ще „бродяк", волок",   волочок",   волокуша",   галиця",   дель",   десятка",   канка", копці", „кукла", „лапташ", „матула", „мережа", „накидка", „поріж", сороковка", „ставник", „ставка", „трандата", „фартух" [3;197]. Професійні жаргонізми: „Без кайфа нет лайфа" [2;39]. Отже, з наведених прикладів зрозуміло, що не слід ототожнювати професіоналізми з професійними жаргонізмами.

Щодо визначення такого поняття як сленг існує чимало досить суперечливих підходів. Сленг: 1) те ж, що жаргон, переважно в англомовних країнах; 2) варіант розмовної мови (у т.ч. експресивно забарвлені елементи цієї мови), що не збігається з нормами літературної мови [7]. Отже, термін сленг використовується в двох значеннях. У першому ним позначають жаргонізми переважно англомовного походження. У другому - такі жаргонні слова та вирази, які перестали бути належністю лише окремих соціальних груп і перейшли до загальновживаних шарів просторічної лексики [3;202]. Для нас буде найприйнятнішим трактування сленгу як практично відкритої мовної підсистеми ненормативних, стилістично знижених лексико-фразеологічних одиниць, які виконують експресивну, оцінну (звичайно негативну) та евфемістичну функції [2;42]. До свого складу сленг інкорпорує арго, групові та інші соціальні жаргонізми, некодифіковану розмовну мову (наприклад, суржик), вульгаризми, неологізми, чужомовні запозичення, територіальні діалектизми. Сленг є вторинним утворенням порівняно з жаргонами і арго, що адаптують до своїх потреб запозичені одиниці [3;42].

Характерною особливістю фонетики сленґізмів в емоційному мовленні є подовження приголосних: „Той телефон, який він позичив у останньої розкішної подруги, давно відключено. І говорив він по ньому не більше двох днів. Потім та ж-ж-жлобиха заблокувала номер, відкрила собі новий, а йому на пам'ять лишилася тільки гарна іграшка у вигляді апарата" [Є.Кононенко, Зрада]. Слід відзначити витворення у сленґовживанні оригінальних синтаксичних моделей, як-от, кайфувати фільм, телепередачу - із задоволенням дивитися, тощо [2;43].

Етимологія слова „жаргон" певною мірою розкриває його сутність та функціональне призначення. Первісне його значення - „пташина мова, цвірінькання"; „незрозуміла мова". На відміну від арго, жаргон має відкритий характер і звичайно виникає у порівняно великих групах носіїв мови, об'єднаних за ознакою професії (професійні жаргони), стану в суспільстві [2;32]. Функціонально-стилістичний     параметр     жаргонної     лексики,     як наголошує Л.Ставицька, насамперед пов'язаний із потужною сміховою першоосновою, що є складником культури як такої та національної сміхової культури зокрема. Під цим кутом зору ідея сміхового потенціалу жаргонного лексикону легко може бути екстрапольована на екзистенцію української мови. Таким чином, можна з упевненістю стверджувати, що виживання та зміцнення комунікативної потужності української мови значною мірою залежить від присутності в свідомості мовців національного сміхового вербального простору [5;11]. Як відомо, зміни в лексиці зумовлені як позамовними, так і внутрішньомовними причинами. Серед останніх виділяють і появу нових значень слів. Відображення у слові будь-якого явища дійсності (предмета, якості, дії, стану) є його внутрішнім змістом, значенням або семантикою. Як правило, значення слова у цілому однаково усвідомлюється колективом людей, які розмовляють однією мовою, пов'язані між собою культурою, традиціями, історією. Переважна більшість слів української мови є багатозначними. Це означає, що вони мають первинне (основне) та вторинне значення. Саме жаргон поступово починає витісняти первинне значення слова як таке, що повинне було б асоціюватися з певним явищем або предметом у першу чергу. Наприклад, якщо людина у своєму мовленні використовує слова травка (на позначення молодої трави), косяк (як бокова частина віконної або дверної рами) або голубий (на позначення кольору), то у більшості випадків ці лексеми першопочатково сприймаються слухачами, як травка - наркотична речовина для куріння; косяк - цигарка з наркотичною речовиною; голубий - представник сексуального меншинства, гомосексуаліст.

З одного боку, це можна розглядати як вульгаризацію мови, з іншого - це є свідченням змін у культурному процесі. Це ще раз підтверджує висновок, що жаргонна лексика - це „своєрідна картина світу, потужна семіосфера певного часового зрізу культури, що відкриває у слові смислову перспективу як концентрат соціокультурного, духовного, психологічного клімату епохи. У лінгвокультурному просторі жаргонної лексики екзистує окрема людина, покоління, етнос" [5;12].

ЛІТЕРАТУРА

1.Гриценко П. Ю. Діалектологія // Українська мова: Енциклопедія. - 2-е вид. - К., 2004. - С. 149.

2.Ставицька Л. Арго, жаргон, сленґ: Соц. диференціація укр. мови. - К.: Критика, 2005. - 464 с.

3.Теорія літератури: Підручник / За наук. ред. Олександра Галича. - Київ: Либідь, 2001. - 488 с.

4.Виктор Гюго. Собрание сочинений в шести томах. Т. 3. Отверженные. - М.: Издательство «Правда», 1988. - 560 ст.

5.Ставицька Леся. Короткий словник жаргонної лексики української мови: Містить понад 3200 слів і 650 стійких словосполучень.- К.: Критика, 2003.-336 с.

6.Кочерган М. П. Вступ до мовознавства: Підручник для студентів філологічних спеціальностей вищих навчальних закладів освіти. -К.: Видавничий центр „Академія", 2002. - 368 с.

7.Большая энциклопедия Кирилла и Мефодия 2003 (2 СD).

Категорія: Соціолінгвістика | Додав: damar (23.02.2008) | Автор: Мареев Дмитрий Анатолиевич E W
Переглядів: 9987 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]