Головна » Статті » Мовознавство » Соціолінгвістика

Джерела соціолінгвістики
Джерела соціолінгвістики. Те, що мова не одноманітна у соціальному відношенні, відомо досить давно. Одне з перших письмово зафіксованих спостережень, що свідчать про це, зустрічаємо ще до початку ХVII ст. Гонсало де Корреас, викладач Саламанкського університету в Іспанії, чітко розмежовував соціальні різновиди мови: „Потрібно відзначити, що мова має, крім діалектів, що існують у провінціях, деякі різновиди, пов’язані з віком, положенням і майном жителів цих провінцій: існує мова сільських жителів, простолюдинів, городян, знатних панів і придворних, вченого-історика, старця, проповідника, жінок, чоловіків і навіть малих дітей”. Термін „соціолінгвістика” уперше вжив в 1952 американський соціолог Герман Каррі. Однак це не означає, що й наука про соціальну обумовленість мови зародилася на початку 1950-х років. Корені соціолінгвістики глибші, і шукати їх потрібно не в американському науковому ґрунті, а в європейській й, зокрема , вітчизняній. Лінгвістичні дослідження, що враховують обумовленість мовних явищ явищами соціальними, з більшою або меншою інтенсивністю велися ще на початку ХХ століття у Франції, Росії, Чехії. Інші, чим у США, наукові традиції обумовили те положення, при якому вивчення зв’язків мови із суспільними інститутами, з еволюцією суспільства ніколи принципово не відокремлювалося в цих країнах від „чистої” лінгвістики. „Тому що мова можлива тільки в людському суспільстві, - писав І.О.Бодуен де Куртене, - те, крім психічної сторони, ми повинні відзначати в ньому завжди сторону соціальну. Джерелом мовознавства повинна служити не тільки індивідуальна психологія, але й соціологія”. Найважливіші для сучасної соціолінгвістики ідеї належать таким видатним ученим першої половини ХХ ст., як І.О.Бодуен де Куртене, Е.Д.Поливанов, Л.П.Якубинский, В.М.Жирмунський, Б.А.Ларін, В.В.Виноградов, Г.О.Винокур у Росії, Ф.Брюно, А.Мейє, П.Лафарг, М.Коен у Франції, Ш.Баллі й А.Сеше у Швейцарії, Ж.Вандрієс у Бельгії, Б.Гавранек, А.Матезіус у Чехословаччині й ін. Це, наприклад, ідея про те, що всі засоби мови розподілені в сферах спілкування, а розподіл спілкування на сфери має значною мірою соціальну обумовленість (Ш.Баллі); ідея соціальної диференціації єдиної національної мови залежно від соціального статусу його носіїв (роботи російських і чеських мовознавців); положення, відповідно до якого темпи мовної еволюції залежать від темпів розвитку суспільства, а в цілому мова завжди відстає в змінах, які відбуваються в ньому, від змін соціальних (Є.Д.Поливанов); поширення ідей і методів, що використалися при вивченні сільських діалектів, на дослідження мови міста (Б.Ларін); обґрунтування необхідності соціальної діалектології поряд з діалектологією територіальної (Є.Д.Поливанов); важливість вивчення жаргонів, арго й інших некодифікованих сфер мови для розуміння внутрішнього складу системи національної мови (Б.А.Ларін, В.М.Жирмунський, Д.С.Лихачов) і ін. Характерна риса соціолінгвістики другої половини ХХ сторіччя - перехід від робіт загального плану до експериментальної перевірки висунутих гіпотез, математично вивіреному опису конкретних фактів. На думку одного із представників американської соціолінгвістики Дж.Фішмана, вивчення мови під соціальним кутом зору на сучасному етапі характеризується такими рисами, як системність, чітка спрямованість збору даних, кількісно-статистичний аналіз фактів, тісне переплетення лінгвістичного й соціологічного аспектів дослідження.
Категорія: Соціолінгвістика | Додав: damar (28.04.2008) | Автор: Мареев Дмитрий Анатолиевич E W
Переглядів: 3067 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]