Мовний код. Кожне мовне співтовариство користується певними засобами спілкування – мовами, їхніми діалектами, жаргонами, стилістичними різновидами мови. Будь-який такий засіб спілкування можна назвати кодом. У самому загальному змісті код – це засіб комунікації: природна мова (українська, англійський, сомалі й т.п.), штучна мова типу есперанто або типу сучасних машинних мов, абетка Морзе й т.п. У лінгвістиці кодом прийнято називати мовні утворення: мова, територіальний або соціальний діалект, міське койне й под.

Поряд з терміном „код” уживається термін „субкод”. Він позначає різновид, підсистему якогось загального коду, комунікативний засіб меншого обсягу, більш вузької сфери використання й меншого набору функцій, чим код. Наприклад, такі різновиди сучасної української національної мови, як літературна мова, територіальний діалект, міське просторіччя, соціальний жаргон, - це субкоди, або підсистеми єдиного коду (української національної мови).

Субкод, або підсистема також може членуватися на різновиді й тим самим включати у свій склад субкоди (підсистеми) ще нижчого рівня й т.д. Наприклад, українська літературна мова, будучи сама субкодом стосовно   національної мови, членується на два різновиди - кодифікована мова й розмовна мова, кожна з яких має певну самодостатність і розрізняється по функціях: кодифікована мова використається в книжково-письмових формах мови, а розмовний - в усних, побутово-побутових формах. У свою чергу кодифікована літературна мова диференційована на стилі, а стилі реалізуються в різноманітних мовних жанрах; щось подібне такої диференціації є й у розмовній мові.

Соціально-комунікативна система - це сукупність кодів і субкодов, які використовуються у даному мовному співтоваристві й знаходяться один із одним у відносинах функціональної додатковості. „Функціональна додатковість” означає, що кожен із кодів і субкодов, що утворять соціально-комунікативну систему, має свої функції, не перетинаючись із функціями інших кодів і субкодов (тим самим всі вони як би доповнюють один одного по функціях).

Наприклад, кожен стиль літературної мови - науковий, офіційно-діловий, публіцистичний, конфксійний - має свої специфічні функції, не властиві іншим стилям, а разом вони функціонально доповнюють один одного, утворюючи систему, здатну обслуговувати всі комунікативні потреби даного суспільства (яке можна умовно назвати суспільством носіїв літературної мови; крім них є ще, наприклад, носії діалектів, просторіччя) і всі сфери спілкування.

У багатомовному суспільстві соціально-комунікативну систему утворять різні мови, і комунікативні функції розподіляються між ними (при цьому кожна з мов може, природно, поділяється на субкоди - діалекти, жаргони, стилі).

Мовна ситуація. Компоненти соціально-комунікативної системи, що обслуговує те або інше мовне співтовариство, перебувають один з одним у певних відносинах. На кожному етапі існування мовного співтовариства ці відносини більш-менш   стабільні. Однак це не означає, що вони не можуть мінятися. Зміна політичної обстановки в країні, зміна державного ладу, економічні перетворення, нові орієнтири в соціальній і національній політиці й т.п., - все це може так чи інакше впливати на стан соціально-комунікативної системи, на її склад і на функції її компонентів - кодів і субкодів.

Функціональні відносини між компонентами соціально-комунікативної системи на тому чи іншому етапі існування даного мовного співтовариства й формують мовну ситуацію, характерну для цього співтовариства.

Поняття „мовна ситуація” застосовується звичайно до більших мовних співтовариств - країнам, регіонам, республікам. Для цього поняття важливий фактор часу: власне кажучи, мовна ситуація – це стан соціально-комунікативної системи в певний період її функціонування.

Наприклад, в Україні, де соціально-комунікативна система включає як  головні компоненти української та російської мов (крім них є й інші: білоруська, болгарська, угорська, чеська і деякі інші), до розпаду СРСР спостерігалася відносна динамічна рівновага між цими мовами. Існували школи й з українським, і з російською мовою навчання, у галузі науки й вищої освіти вживалися обидві мови, ділячи сфери застосування (природні й технічні науки - переважно російською мовою , гуманітарні - переважно українською), у побутовій сфері вибір мови спілкування визначався інтенціями мовця, типом адресата, характером ситуації спілкування й т.п. У 1990-і роки функції російської мови на Україні різко звужуються, він витісняється українською мовою зі сфер середньої й вищої освіти, науки, культури; області застосування російської мови в побутовому спілкуванні також скорочуються.

Ці зміни - безсумнівне свідчення зміни мовної ситуації, у той час як склад соціально-комунікативної системи, що обслуговує українське мовне суспільство, залишається колишнім.

Перемикання кодів. Коди (мови) і субкоди (діалекти, стилі), складаючи соціально-комунікативну систему, функціонально розподілені. Це значить, що той самий   контингент мовців, які становлять дане совне суспільство, володіючи загальним набором комунікативних засобів, використає їх залежно від  умов спілкування. Наприклад, якщо вести мову про субкоди літературної мову, то в науковій діяльності носії літературної мови використають засоби наукового стилю мови, у сфері діловодства, юриспруденції, адміністративної переписки й т.п. вони ж зобов'язані прибігати до засобів офіційно-ділового стилю, у сфері релігійного культу - до слів і конструкцій стилю конфесійного й т.д.

Інакше кажучи, залежно від  сфери спілкування мовець перемикається з одних мовних засобів на інші.

Схожа картина спостерігається й у тих суспільствах, де використається не одна, а дві мови (або кілька). Білінгви, тобто люди, що володіють двома (або декількома) мовами, звичайно „розподіляють” їхнє використання залежно від  умов спілкування: в офіційній обстановці, при спілкуванні із владою використається переважно одна мова, а в побуті, у родині, при контактах із сусідами - інша (інші). І в цьому випадку можна говорити про перемикання з одного коду на інший, тільки як коди фігурують не стилі однієї мови, як у першому прикладі, а різні мови.

Перемикання кодів, або кодове перемикання, - це перехід мовця в процесі мовного спілкування з однієї мови (діалекту, стилю) на іншій залежно від  умов комунікації. Перемикання коду може бути викликано, наприклад, зміною адресата, тобто того, до кого звертається мовець. Якщо адресат володіє тільки однією із двох мов, які знає мовець, то останньому, природно, доводиться використати саме цю, знайому адресатові мову, хоча до цього моменту в спілкуванні зі співрозмовниками-білінгвами міг використатися іншою мовою або двома мови. Перемикання на відомий співрозмовникові мовний код може відбуватися навіть у тому випадку, якщо змінюється склад, що спілкуються: якщо до розмови двох білінгвів приєднується третя людина, що володіє тільки однією із відомих усім трьом мов, то спілкування повинне відбуватися на цій мові. Відмова ж співрозмовників перемкнутися на код, знайомий третьому учасникові комунікації, може розцінюватися як небажання залучити його в тему розмови або як зневага до його комунікативних запитів.

Фактором, що обумовлює перемикання кодів, може бути зміна ролі самого мовця. Скажемо, у ролі батька (при спілкуванні в родині) або в ролі сусіда по будинку він може використати рідний для нього діалект, а звертаючись в органи центральної влади, змушений перемикатися на більш-менш загальноприйняті форми мови. Якщо такого перемикання не відбудеться, представники влади його не зрозуміють і він не досягне своєї мети (задовольнити прохання, розглянути скаргу й т.п.), тобто зазнає комунікативної невдачі.

Тема спілкування також впливає на вибір коду. За даними дослідників, що займалися проблемами спілкування в умовах мовної неоднорідності, „виробничі” теми члени мовних співтовариств воліють обговорювати на тій мові, що має відповідну спеціальну термінологію для позначення різних технічних процесів, пристроїв, приладів і т.п. Але як тільки відбувається зміна теми - з виробничої на побутову, - „включається” інший мовний код або субкод: рідна мова або діалект співрозмовників. В одномовному суспільстві при подібній зміні коду відбувається перемикання із професійної мови на загальновживані мовні засоби.

У яких місцях мовного ланцюга мовці перемикають коди? Це залежить від характеру впливу тих факторів, про які тільки що йшла мова. Якщо вплив того або іншого фактора мовець може передбачати й навіть у якомусь змісті планувати, то перемикання відбувається на природних границях мовного потоку: наприкінці  фрази, синтаксичного періоду, при найбільш спокійному режимі спілкування - по завершенні обговорення якої-небудь теми. Однак якщо втручання фактора, що обумовлює кодове перемикання, зненацька для мовця, він може перемикатися з коду на код посередині фрази, іноді навіть не домовивши слова. При високому ступені володіння різними кодами або субкодами, коли використання їх значною мірою  автоматизоваано, сам процес кодового перемикання може не усвідомлюватися мовцям, особливо в тих випадках, коли інший код (субкод) використається не цілком, а у фрагментах. Наприклад, говорячи на одній мові, людина може вставляти у свою мову елементи іншої мови - фразеологізми, модальні слова, вигуки, частки.

Сама здатність до перемикання кодів свідчить про досить високий ступінь володіння мовою (або підсистемами мови) і про певну комунікативну й загальну культуру людини. Механізми кодових перемикань забезпечують взаєморозуміння між людьми й відносною комфортністю самого процесу мовної комунікації. Навпаки, нездатність індивіда варіювати свою мову залежно від  умов спілкування, прихильність лише одному коду (або субкоду) сприймається як аномалія й може приводити до комунікативних конфліктів.