Поняття соціолінгвістики продовження - Соціолінгвістика - Мовознавство - Каталог статей - Наша освіта
Головна » Статті » Мовознавство » Соціолінгвістика

Поняття соціолінгвістики продовження

Мовна варіативність. Якщо ми можемо в процесі спілкування перемикатися з одних мовних засобів на інші, наприклад, при зміні адресата, продовжуючи при цьому обговорювати ту ж тему, це означає, що в нашому розпорядженні є набір засобів, що дозволяє про одне й те саме говорити по-різному. Це надзвичайно важлива властивість мови, що забезпечує мовцеві можливість не тільки вільно виражати свої думки даною мовою, але й робити це різними способами. Уміння носія мови по-різному виражати той самий   зміст називається його здатністю до перефразовування. Ця здатність, поряд зі здатністю витягати зміст зі сказаного й умінням відрізняти правильні фрази від неправильних, лежить в основі складної психічної навички, називаного "володіння мовою".

Варіативність проявляється на всіх рівнях мовної комунікації - від володіння засобами різних мов (і, отже, варіювання, перемінного використання одиниць кожної з мов залежно від  умов спілкування) до усвідомлення мовцям допустимості різних фонетичних або акцентних варіантів, що належать одній мові (у сучасній російській літературній мові, наприклад,  це варіанти типу бýло[шн]ая / бýло[чн]ая, http://www.krugosvet.ru/articles/69/1006978/image002.gifі под.).

Із соціолінгвістичної точки зору, явище варіативності заслуговує на увагу остільки, оскільки різні мовні варіанти можуть використатися залежно від  соціальних розходжень між носіями мови й від розходжень в умовах мовного спілкування.

Соціолект. Цей термін виник у лінгвістиці порівняно нещодавно - у другій половині ХХ ст. Він утворений із двох частин - частини соціо-, яка вказує на відношення до суспільства, і другого компонента слова „діалект”; це, власне кажучи, стягнення в одне слово словосполучення „соціальний діалект”. Соціолектом називають сукупність мовних особливостей, властивій якій-небудь соціальній групі - професійній, становій, віковий і т.п. - у межах тієї або іншої підсистеми національної мови. Прикладами соціолектів можуть служити особливості мови військових (військовий жаргон), школярів (шкільний жаргон), кримінальний жаргон, арго хіпі, студентський сленг (про терміни „жаргон”, „арго”, „сленг” див. нижче), професійний „мова” тих, хто працює на комп’ютерах, різноманітні торговельні арго (наприклад, „човників”, торговців наркотиками) і ін.

Термін „соціолект” зручний для позначення різноманітних і несхожих один з одним мовних утворень, які володіють, однак, загальною об’єднуючою їх ознакою: ці утворення обслуговують комунікативні потреби соціально обмежених груп людей.

Соціолекти не являють собою цілісних систем комунікації. Це особливості мови - у вигляді слів, словосполучень, синтаксичних конструкцій, особливостей наголосу й т.п.; основа ж соціолектів – словникова і граматична - звичайно мало чим відрізняється від характерної для даної національної мови. Так, у сучасному карному арго є досить велике число специфічних позначень, у тому числі метафоричних: балда 'голова', кусок 'тисяча грошових одиниць', мент 'міліціонер', хаза, малина 'злодійське кубло', шмонать 'обшукувати', етапка 'пересильна в’язниця' і т.п., але відмінювання й дієвідміна цих слів, їхнє об’єднання в пропозиції здійснюються за загальномовними моделями і правилами; загальномовною є й лексика, що не позначає які-небудь специфічні реалії „професійного” і побутового життя злодіїв (порівн.: Ударили мене по балді; Це він купив за два куски; На хазу наскочили менти й обшманали всіх, хто там був).

Арго. Жаргон. Сленг. Перші два терміни - французькі за походженням (франц. argot, jargon), третій - англійський (англ. slang). Всі три терміни часто вживаються як синоніми. Однак доцільно розмежовувати поняття, що ховаються за цими назвами: арго - це, на відміну від жаргону, у тій або іншій мірі таємна мова, створювана спеціально для того, щоб зробити мову даної соціальної групи незрозумілою для сторонніх. Тому переважніше словосполучення „злодійське арго”, ніж „злодійський жаргон”

Термін „сленг” більше характерний для західної лінгвістичної традиції. Змістовно він близький до того, що позначається терміном „жаргон”.

Арго, жаргон, сленг - це різновиду соціолекта. Специфіка кожного із цих мовних утворень може бути обумовлена професійною відособленістю тих або інших груп або їх соціальної відмежованістю від іншого суспільства. Комп’ютерний жаргон (сленг) - приклад професійно обмежених мовних утворень, злодійське арго, студентський сленг - приклади соціально обмежених субкодов. Іноді група може бути відособлена й професійно, і соціально; мова такої групи має властивості й професійного, і соціального жаргону. Приклад - військовий жаргон, оскільки військова справа являє собою професію, а люди, що займаються цією професією, живуть своїм, досить відособленим від іншого суспільства життям.

Койне. Термін койне спочатку застосовувався лише до загальногрецької мови, яка склалася в 4-3 ст. до н.е. і служила єдиною мовою ділової, наукової й художньої літератури Греції до 2-3 ст. н.е.

У сучасній соціолінгвістиці койне розуміється як такий засіб повсякденного спілкування, що зв'язує людей, які говорять на різних регіональних або соціальних варіантах даної мови. У ролі койне можуть виступати наддіалектні форми мови - своєрідні інтердіалекти, що поєднують у собі риси різних територіальних діалектів, - або одна з мов, що функціонують у даному ареалі.

Поняття „койне” особливо актуально для мовного життя великих міст, у яких перемішуються маси людей з різними мовними навичками. Міжгрупове спілкування в умовах міста вимагає вироблення такого засобу комунікації, який був би зрозумілий всім. Так з’являються міські койне, що обслуговують потреби повсякденного, головним чином усного спілкування різних груп міського населення.

Крім міських койне виділяють койне ареалу, тобто певної території, на якій розповсюджений дана мова (або мови). Так, у багатомовній республіці Малі (Африка) у якості койне використається мова бамана, що має наддіалектну форму. Поняття „койне” іноді застосовується й до письмових форм мови - наприклад, до латині, яка використалася як мова науки в середньовічній Європі.

Диглосія й двомовність. Описані вище терміни, що позначають різного роду підсистеми національної мови, свідчать про те, що природні мови принципово неоднорідні: вони існують у багатьох своїх різновидах, формування й функціонування яких обумовлено певною соціальною диференціацією суспільства й розмаїтістю його комунікативних потреб.

Деякі із цих різновидів мають своїх носіїв, тобто сукупності мовців, які володіють тільки даною підсистемою національної мови (територіальним діалектом, просторіччям). Інші різновиди служать не єдиним, а додатковим засобом спілкування: наприклад, студент користується студентським жаргоном головним чином в „своєму” середовищі, у спілкуванні із собі подібними, а в інших ситуаціях прибігає до засобів літературної мови. Те ж вірно відносно професійних жаргонів: програмісти й оператори ЕОМ використають комп’ютерний жаргон у невимушеному спілкуванні на професійні теми, а виходити за межі свого професійного середовища, вони вживають слова й конструкції загальнолітературної мови.

Подібне володіння різними підсистемами однієї національної мови й використання їх залежно від  ситуації або сфери спілкування називається внутрішньомовною диглосією .

Крім цього термін „диглосія” може позначати й володіння різними мовами й почергове їхнє використання залежно від  ситуації спілкування; у цьому випадку термін уживається без визначення „внутрішньомовна”.

Поняття диглосії ввів у науковий оборот американський дослідник Ч.Фергюсон в 1959. До цього в лінгвістиці використався (і продовжує використатися зараз) термін „двомовність” - як російський переклад інтернаціонального терміна „білінгвізм”. А для ситуацій, у яких можливе функціонування декількох мов, прийнятий термін „багатомовність” (англ. multіlіngualіsm, франц. plurіlіnguіsme).

Двомовність і багатомовність, як видно з буквального значення цих термінів, - це наявність і функціонування в межах одного суспільства (звичайно - держави) двох або декількох мов. Багато сучасних країн дво- або багатомовні: Росія (порівн. існування на її території, поряд з російською, таких мов, як башкирська, татарська, якутська, бурятська, осетинська і багато ін.), країни Африки, південно-східної Азії, Індія й ін.

Про двомовність і багатомовність можна говорити також стосовно до однієї людини, якщо вона володіє не однією, а декількома мовами.

На відміну від двомовності й багатомовності, диглосія позначає таку форму володіння двома самостійними мовами або підсистемами однієї мови, при якій ці мови й підсистеми функціонально розподілені: наприклад, в офіційних ситуаціях - законотворчості, діловодстві, переписці між державними установами й т.п. - використається офіційна (або державна) мова, якщо мова йде про багатомовне суспільство, або літературна форма національної мови (в одномовних суспільствах), а в ситуаціях побутових, повсякденних, у сімейному спілкуванні - інші мови, що не мають статусу офіційних або державних, інші мовні підсистеми - діалект, просторіччя, жаргон.

Важливою умовою при диглосії є та обставина, що мовці роблять свідомий вибір між різними комунікативними засобами й використають той з них, що щонайкраще  здатен забезпечити успіх комунікації.

Сфера використання мови - ще один термін, розповсюджений у соціолінгвістиці. Під цим терміном розуміється область позамовної дійсності, що характеризується відносною однорідністю комунікативних потреб, для задоволення яких мовці здійснюють певний відбір мовних засобів і правил їхнього сполучення один з одним.

У результаті подібного відбору мовних засобів і правил їхнього сполучення формується більш-менш стійка (для даного мовного співтовариства) традиція, що співвідносить певну сферу людської діяльності з певним мовним кодом (субкодом) - самостійною мовою або підсистемою національної мови. Так, у середньовічній Європі латинь була комунікативним засобом, що використався при богослужінні, а також у науці, інші ж сфери діяльності обслуговувалися відповідними національними мовами і їхніми підсистемами. У Росії роль культового комунікативного засобу довгий час належала церковнослов’янській мові.

Розподіл мов або їхніх підсистем по сферах діяльності може бути нежорстким: один з мов або одна з підсистем можуть переважати в даній сфері, але допускається використання елементів й інших мов (підсистем). Так, у сімейному спілкуванні жителів сучасного російського села переважає місцевий діалект, він же використається ними й при виробництві сільськогосподарських робіт. Однак у сучасних умовах чистий діалект - рідкість, він зберігається лише в деяких представників старшого покоління сільських жителів, у мові ж більшості сильно „розведений” елементами літературної мови й просторіччя. Сучасна Білорусія в сфері гуманітарної освіти використає білоруську мову, але тут можна зустріти й елементи російської мови. У сфері виробництва, незважаючи на державну підтримку рідної мови, переважає російська мова (у спеціальній термінології, у технічній документації, у професійному спілкуванні фахівців), однак використання білоруської, природно, не забороняється.

Категорія: Соціолінгвістика | Додав: damar (29.04.2008) | Автор: Мареев Дмитрий Анатолиевич E W
Переглядів: 6371 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]