Проблеми соціолінгвістики - Соціолінгвістика - Мовознавство - Каталог статей - Наша освіта
Головна » Статті » Мовознавство » Соціолінгвістика

Проблеми соціолінгвістики

Проблеми соціолінгвістики.

Головні завдання соціолінгвістики - вивчення того, як використають мову люди, які складають те або інше суспільство, і як впливають на розвиток мови зміни в суспільстві, у якому існує дана мова. Ці завдання відповідають двом кардинальним соціолінгвістичним проблемам - проблемі соціальної диференціації мови й проблемі соціальної обумовленості розвитку мови.

Для сучасного етапу розробки першої із цих проблем характерні наступні риси:

1. Відмова від широко розповсюдженого в минулому прямолінійного погляду на диференціацію мови у зв’язку із соціальним розшаруванням суспільства: відповідно до цього погляду, розшарування суспільства на класи прямо веде до формування класових діалектів і мов. Особливо чітко така точка зору була виражена в книзі О.М.Іванова й Л.П.Якубінського „Нариси про мову” (1932), а також у роботах Л.П.Якубінського „Мова пролетаріату”, „Мова селянства” й інших, що публікувалися в 1930-і роки в журналі „Літературне навчання”.

Більш переконливою і у цей час визнаною більшістю лінгвістів є точка зору, відповідно до якого відносини між структурою суспільства й соціальною структурою мови влаштовані досить складним чином. У соціальній диференціації мови отримує відбиття не тільки й, може бути, навіть не стільки сучасний стан суспільства, скільки попередні його стани, характерні риси його структури й змін цієї структури в минулому, на різних етапах розвитку даного суспільства. У зв’язку із цим необхідно пам’ятати неодноразово висловлену мовознавцями минулого, але яка не втратила своєї актуальності, тезу про те, що темпи мовного розвитку значно відстають від темпів розвитку суспільства, що мова, у силу свого призначення - бути сполучною ланкою між декількома змінюючими один одного поколіннями, - набагато більше консервативна, чим та або інша соціальна структура.

2. Із відмовою від прямолінійного трактування проблеми соціальної диференціації мови й визнанням складності соціально-мовних зв’язків пов’язана інша особливість розробки зазначеної проблеми в сучасному мовознавстві: при загальній тенденції до виявлення системних зв’язків між мовою й суспільством соціолінгвісти вказують на механістичність й апріорізм такого підходу до вивчення даної проблеми, що декларує повну ізоморфність (тобто повну співвідносність властивостей) структури мови й структури   суспільства, що обслуговує їх.

Перебільшене й тому неправильна уява про ізоморфність мовної й соціальної структур у певній мірі пояснюється відсутністю до середини
ХХ ст. конкретних соціолінгвістичних досліджень: у трактуванні соціально-мовних зв’язків переважав умоглядний підхід. З появою робіт, які опираються на значний за обсягом мовний і соціальний матеріал, хиткість теорії ізоморфізму стала більше очевидної.

Як показують ці дослідження, соціальне досить складно трансформовано в мові, внаслідок чого соціальній структурі мови й структурі мовної поведінки людей у суспільстві властиві специфічні риси, які, хоча й обумовлені соціальною природою мови, не знаходять собі прямих аналогій у структурі суспільства. Такі, наприклад, типи варіювання засобів мови, що залежать від соціальних характеристик мовців і від умов мови.

3. У тому, що стосується розробки проблеми соціальної диференціації мови, для сучасної соціолінгвістики характерний ширший, ніж колись, погляд на явище варіювання засобів мови (яке може обумовлюватися як соціальними, так і внутрішньомовними причинами) - у тому числі й таких засобах, які належать до відносно однорідних мовних утворень, яким є, наприклад, літературна мова.

Такі соціальні категорії, як „статус”, „соціальна роль”, деякі дослідники розглядають як фактори, що впливають на стилістичне варіювання мови. Увага до фігури мовця як до одного з основних факторів, які обумовлюють варіювання мови, виділення різних типів мовців залежно від соціальних і ситуативних ознак характерно для ряду сучасних досліджень в області стилістики. Таке, наприклад, новаторське для свого часу дослідження У.Лабова, у якому фонетична варіативність сучасного американського варіанта англійської мови розглядається залежно від соціального розшарування мовців і від стилістичних умов мови.

Соціальна обумовленість мовної еволюції. Сама ідея соціальної обумовленості мовної еволюції аж ніяк не нова. Вона виходить з аксіоми, відповідно до якої мова є явище суспільне, а якщо так, то, природно, розвиток мови не може бути повністю автономним: він так чи інакше залежить від розвитку суспільства. Питання полягає в тому, як саме зміни в суспільному житті впливають на зміни в мові, який механізм цього впливу.

У роботах Є.Д.Поливанова (1920-і роки) була вперше висловлена думка про те, що вплив суспільства на мову відбувається не безпосередньо, що зміни в соціальному житті можуть прискорювати або сповільнювати хід мовної волюції, але не можуть впливати на її характер і напрямок (що визначається внутрішніми законами мови). Розвиваючи концепцію Е.Д.Поливанова, М.В.Панів в 1960-х роках запропонував теорію мовних антиномій - постійно діючих протилежних один одному тенденцій, боротьба яких й є рушійним стимулом мовного розвитку. Найважливіші з антиномій наступні: антиномія мовця й слухача, системи й норми, коду й тексту, регулярності й експресивності. На кожному конкретному етапі розвитку мови антиномії вирішуються на користь то одного, то іншого із протидіючих початків, що веде до виникнення нових протиріч і т.д., - остаточне вирішення  антиномій неможливе: це означало б, що мова зупинилася у своєму розвитку.

Антиномії - найбільш загальні закономірності мовного розвитку. Зрозуміло, вони не скасовують дії конкретних соціальних факторів, що формують своєрідний контекст еволюції кожної мови. Однак вони не є й чимсь окремим від соціальних факторів: тісна взаємодія тих й інших, „накладення” певних соціальних умов на дію кожної з антиномій і становить специфіку розвитку мови на різних етапах її історії.

На відміну від антиномій, які охоплюють своєю дією мовну систему в цілому, соціальні фактори не однакові по силі й діапазону свого впливу на мову. Вони мають різну лінгвістичну значимість: одні з них, глобальні, діють на всі рівні мовної структури, інші, частково, тією чи іншою мірою  обумовлюють розвиток лише деяких рівнів. Приклади глобальних соціальних факторів: зміна кола носіїв мови; поширення освіти; територіальні переміщення людей (міграція); створення нової державності, що по-новому впливає на деякі сфери мови; розвиток науки; великі технічні нововведення й винаходи (ніхто не стане сперечатися, наприклад, з тим, що винахід друкарства, радіо, впровадження в побут кожної людини телебачення стали соціальними факторами, які вплинули на сфери використання мови; масова комп’ютеризація багатьох видів діяльності в тих або інших формах відбивається й у мові, а також у мовній поедінці носіїв мови й т.п.). Зміна складу носіїв мови, яку можна розглядати як глобальний соціальний фактор, веде до змін у фонетиці, у лексико-семантичній системі, у синтаксисі й, меншою мірою, у морфології мови. Так, зміна складу носіїв російської літературної мови в 1920-1930-і роки вплинула на вимову (замість старомосковського нормативного бýло[шн]ая, http://www.krugosvet.ru/articles/69/1006978/image010.gif, тú[хы]й почали говорити бýло[чн]ая, http://www.krugosvet.ru/articles/69/1006978/image012.gif, тú[х'и]й), на лексико-семантичну систему: запозичення слів з діалектів і просторіччя спричинило перебудову парадигматичних і синтагматичних відносин усередині словника; у літературний оборот були залучені синтаксичні конструкції, доти   розповсюджені в просторіччі, діалектах, у професійному мовному побуті (такі, наприклад, за походженням обороти типу „плохо с дровами, проверка воды на зараженность химическими отходами” і под.); під впливом некодифікованих підсистем мови збільшилася частотність форм на http://www.krugosvet.ru/articles/69/1006978/image014.gifв називному відмінку множини іменників чоловічного роду (прожекторá, http://www.krugosvet.ru/articles/69/1006978/image016.gifі под.).

Приклад приватного соціального фактора - зміна традицій засвоєння літературної мови. У ХІХ - початку ХХ ст. у дворянсько-інтелігентському середовищі переважала усна традиція: мова засвоювалася у внутрішньосімейному спілкуванні, шляхом передачі вимовлених й інших зразків мови від старшого покоління до молодшого. У зв’язку із процесами демократизації складу носіїв літературної мови стала поширюватися й навіть переважати форма прилучення до літературної мови через книгу, через підручник. Цей фактор вплинув головним чином на норми вимови: поряд із традиційними зразками вимови стали поширюватися нові, більше близькі до орфографічного вигляду слова (приклади див. вище).

Соціолінгвістика вивчає також проблеми, пов’язані із соціальним аспектом володіння мовою, соціальною регуляцією мовної поведінки, зі складним комплексом питань, які належать до змішування мов й утворенню в результаті цього процесу „проміжних” мовних ідіом - піджинів і креольських мов. Проблеми двомовності й процеси взаємодії й взаємовпливу мов, обумовлених наявністю двох або декількох мов в одному суспільстві, - також сфера компетенції соціолінгвістики. Нарешті, соціолінгвістика покликана брати участь у вирішенні питань мовної політики і мовного планування - наприклад, у багатомовних регіонах, у ситуаціях вибору однієї з мов у якості державної, при розробці алфавітів і письма для безписемних мов і т.п.

Категорія: Соціолінгвістика | Додав: damar (29.04.2008) | Автор: Мареев Дмитрий Анатолиевич E W
Переглядів: 9815 | Рейтинг: 4.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]