Головна » Статті » Мовознавство » Соціолінгвістика

Напрями соціолінгвістики

Напрямки соціолінгвістики. Виділяють синхронічну соціолінгвістику, яка займається вивченням переважно відношення між мовою й соціальними інститутами, і соціолінгвістику діахронічну, котра вивчає переважно процеси, що характеризують розвиток мови у зв’язку з розвитком суспільства. Залежно від  масштабності об’єктів, якими цікавиться соціолінгвістика, розрізняють макросоціолінгвістику й мікросоціолінгвістику. Перша вивчає мовні відносини й процеси, що відбуваються у великих соціальних об’єднаннях - державах, регіонах, більших соціальних групах, які нерідко виділяють умовно, за тією або іншою соціальною ознакою (наприклад, за віком, рівнем освіти й т.п.). Мікросоціолінгвістика займається аналізом мовних процесів і стосунків, які мають місце в реальних й при цьому невеликих по чисельності групах носіїв мови - у родині, виробничій бригаді, ігрових групах підлітків і т.п.

Залежно від  того, на що спрямовано соціолінгвістичні дослідження, - на розробку загальних проблем, пов’язаних з відношенням „мова – суспільство”, або на експериментальну перевірку теоретичних гіпотез, розрізняють теоретичну й експериментальну соціолінгвістику. Теоретична соціолінгвістика займається вивченням найбільш загальних, основних проблем - таких, наприклад, як:

- виявлення найбільш істотних закономірностей мовного розвитку й доказ їхньої соціальної природи (поряд з такими закономірностями, які обумовлені саморозвитком мови);

- дослідження соціальної обумовленості функціонування мови, залежності її використання в різних сферах спілкування від соціальних і ситуативних змінних;

- аналіз процесів мовного спілкування, у яких визначальне значення мають такі фактори, як набір соціальних ролей, що виконують учасниками комунікації, соціально-психологічні умови реалізації тих або інших мовних актів, уміння мовців перемикатися з одного коду на інші й т.п.;

- вивчення взаємодії й взаємовпливу мов в умовах їхнього існування в одному соціумі; проблеми інтерференції й запозичення елементів контактної мови; теоретичне обґрунтування процесів формування проміжних мовних утворень – інтердіалкектів, койне, піджинів, а також ряд інших проблем.

Теоретики соціолінгвістики досить рано усвідомили необхідність підкріплювати загальні положення про залежності мови від соціальних факторів масовим емпіричним матеріалом (те, що цей матеріал повинен був бути масовим, цілком природно, оскільки потрібно довести соціальні, групові, а не індивідуальні зв’язки носіїв мови з характером використання ними мовних засобів). М.В.Панів у Росії й У.Лабов у США були, очевидно, першими соціолінгвістами, які на початку 1960-х років незалежно один від одного звернулися до експерименту як необхідного етапу в соціолінгвістичних дослідженнях і способу доказу певних теоретичних побудов.

Так був даний поштовх розвитку експериментальної соціолінгвістики.

Сучасний соціолінгвістичний експеримент - справа досить трудомістких, потребуючих більших організаційних зусиль і чималих фінансових витрат. Адже експериментатор ставить перед собою завдання отримати досить ґрунтовні й по можливості об’єктивні дані про мовну поведінку людей або про інші сторони життя мовного співтовариства, і такі дані повинні характеризувати різні соціальні групи, які утворять мовне співтовариство. Отже, потрібні надійні інструменти експериментального дослідження, випробувана методика його проведення, навчені інтерв’юери, здатні неухильно додержуватися наміченої програми експерименту, і, нарешті, правильно обрана сукупність обстежуваних інформантів, від яких і треба отримати потрібні результати.

Правда, історія науки знає випадки й не настільки громіздкої організації соціолінгвістичних експериментів. Як з напівгумором і напівсерйозно розповідає у своїй книзі „Соціолінгвістика” Р.Белл, одним з перших соціолінгвістів-експериментаторів можна вважати древнього воєначальника Ієфтая, який належав до племені галаадитян. Щоб запобігти проникненню в його збройні сили ворожої „п’ятої колони” - представників племені єфремлян, Ієфтай наказував кожному воїнові, який приходив до переправи через ріку Йордан: "Скажи шибболет". Шибболет на івриті означає 'потік'. Такий наказ на березі ріки був цілком доречним. Справа, однак, полягала в тому, що представники племені галаадитян легко вимовляли звук [š], а єфремляни не вміли це робити. Результат експерименту був жорстоким: „кожного, хто не вмів вимовити шибболет на галаадитський манер, вони взяли й заклали... й пало в той час єфремлян сорок дві тисячі” (Книга Суддів).

Багато наук, крім теоретичної розробки завдань, котрі стоять перед нами, вирішують завдання, пов’язані із практикою; звичайно напрямки, які займаються цим, називаються прикладними. Існує й прикладна соціолінгвістика. Якого ж роду проблеми вона вирішує?

Це, наприклад, проблеми навчання рідної й іноземної мовам. Традиційна методика викладання мов базується на словниках і граматиках, які фіксують головним чином внутрішньоструктурні властивості мови й обумовлені самою його системою правила використання слів і синтаксичних конструкцій. Тим часом реальне вживання мови регулюється ще принаймні   двома класами змінних - соціальними характеристиками мовців й обставинами, у яких відбувається мовне спілкування. Отже, навчання мові найбільше ефективно тоді, коли в методиці його викладання, у навчальній літературі враховуються не тільки властиво лінгвістичні правила й рекомендації, але й різного роду „зовнішні” фактори.

Соціолінгвістична інформація важлива при розробці проблем і практичних мір, що становлять мовну політику держави. Мовна політика вимагає особливої гнучкості й обліку безлічі факторів в умовах поліетнічних і багатомовних країн, де питання співвідношення мов за їхніми комунікативними функціями, по використанню в різних сферах соціального життя тісно пов’язані з механізмами політичного мовної політики є закони про мови. Хоча їхня розробка в цілому - компетенція юристів: саме вони повинні чітко й несуперечливо формулювати положення, які стосуються, наприклад, статусу державної мови, її функцій, захисту монопольного використання державної мови в найбільш важливих соціальних сферах, регламентації застосування „місцевих” мов і т.п., - очевидно, що створення лінгвістично грамотних законів про мову можливо лише на основі всебічного знання функціональних властивостей мови, ступеня розробленості в них тих або інших систем (наприклад, системи спеціальних термінологій, наукової мови, мови дипломатичних документів, стилю офіційно-ділового спілкування й т.п.), більш-менш   детального подання про те, „що може” й „чого не може” дану мова в різноманітних соціальних і ситуативних умовах її застосування.

Сфери використання соціолінгвістичної теорії й результатів соціолінгвістичних досліджень до вирішення завдань суспільної практики нерідко залежать від характеру мовної ситуації в тій або іншій країні. У багатомовних країнах - одні проблеми, у багатомовних - зовсім інші. В умовах багатомовності гостро стоять питання вибору однієї мови-макропосредника, яка служила б засобом спілкування для всіх націй, які населяють країну, і, можливо, володіла б статусом державної мови; в умовах мовної однорідності актуальні проблеми нормування й кодифікації літературної мови, її відносин з іншими підсистемами національної мови. Звідси - різні акценти в розробці соціолінгвістичних проблем, в орієнтації прикладних напрямків соціолінгвістики.

Категорія: Соціолінгвістика | Додав: damar (29.04.2008) | Автор: damar E W
Переглядів: 10706 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]