Діалектологічні дослідження в Глухівському національному педагогічному університеті розпочинаються з видання у 1991 році книжки Куриленка Володимира Михайловича, викладача цього ж університету, тоді ще інституту – „Лексика тваринництва поліських говорів”.

У книзі представлені матеріали тематичної групи лексики тваринництва поліських говорів, які в плані стратиграфічному консолідують просторово-часові співвідношення практично всіх періодів мовної історії східних слов’ян.

Полісся, яке розглядається в сучасній науці як „компонент слов’янської прабатьківщини і навіть як сама прабатьківщина, чи, у всякому випадку, як регіон, що безпосередньо до неї прилягає”, є важливою зоною для дослідження питань етногенезу, глотогенезу й етнокультурної історії слов’ян. У Поліссі, яке є зразковою зоною архаїчних діалектів, зберігається досить стійке  й, безсумнівно давнє членування мовного, культурного та фольклорного континуума. Це дає можливість розглядати Полісся „як модель праслов’янської етномовної та етнокультурної ситуації в цілому, а не в окремих її деталях”. Крім того, в часовому та просторовому аспектах Полісся важливе як територія, по якій проходили найдавніші міграції слов’ян.

Тваринницька лексика Полісся до останнього часу не збиралася систематично. Робота В.В. Шура обмежувалася відносно невеликим мозирськополіським ареалом, а „Матеріали до лексичного атласу української мови” М.В. Никончука змогли ввібрати в себе лише частину народної тваринницької термінології.

„Лексика тваринництва поліських говорів” репрезентує матеріал, зібраний автором під час поліських експедицій за спеціально складеною програмою. Мережею обстежених населених пунктів (143) охоплена поліська територія в рамках її нинішніх кордонів з Польщею на заході й Росією на сході, до Прип’яті в білоруському Поліссі на півночі. Південним кордоном є умовна лінія Володимир-Волинський-Луцьк-Рівне-Житомир-Київ-Ніжин-Ромни-Суми. Відстань між крайніми пунктами по горизонталі становить приблизно 750, а по вертикалі – 150-180 кілометрів.

Програмою передбачалося збирання діалектного матеріалу за принципами „від значення до слова” та „від слова до значення”. Відповідно, й виклад матеріалу здійснюється семасіологічно та лексикологічно.

Лексичний матеріал розміщається за етимологічними гніздами, кожне з яких об’єднує фонетичні, морфологічні та словотворчі варіанти, що передбачають генетичні зв’язки.

Розглядаються також факти полісемії, синонімії та омонімії тваринницької лексики, наприклад: губа', гу'ба „складка, навколо рота” та губа', гу'ба, гба, ги'ба „одиниця виміру довжини основи й полотна”(пор. гба, гиба – згинати, гнути).

Ареальне поширення слів позначається індексом обстежених населених пунктів.

Слова записані загальноприйнятою фонетичною транскрипцією.

У індексі назв, поданому в кінці, слова розміщені в алфавітному порядку з вказівкою на сторінку вживання.

При обстеженні населених пунктів проводились записи назв, пов’язаних з господарською діяльністю людини, записувались анатомічні назви, дитячі назви, вигуки та звуконаслідувальні слова, назви, пов’язані з доїнням та переробкою коров’ячого молока.

Так, „молоко, приготовлене шляхом кип’ятіння й тривалого витримування в печі на легкому жару”, має назву: кипŭаче'не, кипŭачо'не, к’іпŭачо'не, кіп’ачо'не; па'рене, паре'не, паро'не, пар’о'не, па'ране, парне', спа'ране, спа'рилос’, пару'ша; то'плене, то'плине, топл’о'не, тапл’о'не, тапл’о'найа, перето'пл’ане.  А „топлене незбиране молоко, заквашене вершком”, називається: р’а'жанка, ра'жанка, ра'д’анка, пр’а'жанка; па'ренка, пару'нка, паро'ха, па'ранка, пар’і'нка, пару'ха, парену'ха, запа'ранка; зад’а'ванка; молоко', молоко' ссмита'нойу, молоко' па'роне, молоко спа'рене, молоко' па'рене, молоко' топл'ане, молоко' отопл’ане; смета'на, см’ета'на, см’ата'на, смета'на парна', смета'на па'ренка, смета'на пару'ха; ро'б’анка; го'мочка, крім того, го'мочка – „сир із сметаною”.

2001 року в тоді ще Глухівському державному педагогічному університеті виходить монографія Куриленка В.М. „До ареалогії та стратиграфії північних (поліських) говорів”.

У монографії в просторовому та часовому аспектах здійснене дослідження окремих тематичних груп лексики, пов’язаної з архаїчними, життєво важливими галузями діяльності східних слов’ян.

Розглядаються старожитні північні (поліські) говори, які в плані стратиграфічному консолідують просторово-часові співвідношення практично всіх періодів мовної історії слов’ян.

Робота складається з двох розділів. Перший розділ - „Типологія ізоглос”. Основний зміст цього розділ становить типологія ізоглос на дослідженій мовній території. Ізоглоса розглядається як лінія на карті, що вказує на межу поширення кількох (двох і більше) співвідносних діалектних протиставлень, у тому числі й лінгвістичного нуля.

На тридцяти одній зведеній карті згруповані ті ізоглоси, що виділяють в основному одну й ту ж територію, приблизно повторюючи одна одну, утворюючи таким чином пасма типових ізоглос певного напрямку.

Напрямок ізоглос визначається, як і білоруськими вченими, на основі формальних ознак і вказує лише на те, що на окремих ділянках діалектні варіанти, що розглядаються, „затухають”, виражаючи тим самим складність (непрямолінійність) конфігурацій своїх границь. З генетичної точки зору це може бути як результат територіальної експансії діалектного явища, так і, навпаки, звуження його поширення, що можна встановити лише на основі історичної інтерпретації ізоглос, даних історії мови із урахуванням екстралінгвістичних (історичних, археологічних, етнографічних та інших) даних, які часто виходять за рамки дослідження.

Таким чином, напрямок ізоглос вказує лише на те, що вихідною, відліковою є та територія, яка ними описується. Наприклад, пасмо ізоглос південно-східного напрямку виділяє північних захід континуума.

Прямолінійні ізоглоси, які виключають затухаючу характеристику діалектних варіантів та визначення напрямку, іменуються як вертикальні, горизонтальні і діагональні. Крім того, окрему групу становлять посма внутрішніх (замкнутих) ізоглос.

За територіальним принципом пасма ізоглос діляться на десять типів: південного, східного, південно-східного, південно-західного, північно-західного, північного напрямків; вертикальні, горизонтальні, діагональні; ізоглоси замкнутих ареалів.

У другому розділі „До проблеми регіонального поділу поліського діалектного ландшафту” виділяються західно-, середньо- та східнополіський діалекти, формування яких відбувалося після заселення слов’янами всієї поліської території. А в українському Поліссі також виділяються й більші територіально-мовні угрупування – північна та південна діалектні зони зі спільною межею по лінії Путивль-Кролевець-Корюківка-Остер-Вишгород-Поліське-Давид-Городок. Інколи вони опускаються далі на південь, до Камінь-Каширського, Ківерців, Рівного та Новоград-Волинського.

Границя західно- та середньополіського діалекту проходить приблизно по Горині, а межа середньо- та східнополіського діалектів проходить безпосередньо по Дніпру.

Південна межа північного (поліського) наріччя, тобто границя з південно-східними та південно-західними говорами за ізоглосами карт проходить по лінії Глухів-Короп-Борозна-Остер-Іванків-Коростень-Ємільчине-Костопіль-Рожище-Володимир-Волинський. Власне поліським говорам на північ від пасма ізоглос властиві такі основі відмінні мовні риси:

1. Назви кли'нок, клі'нок, кли'нач і под., оско'в’ік, воск'в’ік, васка'в’ік, од'кидач, од'к’ідач і под., що протиставляються південним словам во'рак, во'рочок, во'рачак – „торбинка для приготування сиру”.

2. Наявність дієслів виш'чит’, в’іш'чит’, в’іш'чит, в’іш'чтиц, квиш’чит’,         кв’ім'чит', к’ів’іш'чит’, у західному Поліссі (західніше Стиру) кви'чит’, кви'чет’ і под. „свиня голосно кричить”.

3. Назви 'б’іjка, 'биjка, буоjка, 'беjка, 'боjка, з'беjка і под. (рідше інші) „спеціальний пристрій для приготування масла”.

4. Уживання для підкликання овець вигуків шутка – 'шутка, шуту-шу'ту, бир-'бир, б’ір-'б’ір і под (при відсутності слів баз’-'баз, биз’-'биз’).

5. Наявність назв jа'зик, jа'з’ік, jе'зик і под. „дерев’яний ніж у терниці”.

6. Назви пер'ш’інка, пер'ш’енка, перво'т’олка, п’ерво'т'отлка, п'ерва'ц'олка, пер'вачка, п'ер'вачка, пер'в'ечка, п'ер'в’ічка, пер'вичка, пер'ш’ічка, пер'шачка „корова, що отелилася вперше”.

Північна межа власне середньополіських говірок виділяється лінією Чорнобиль-Овруч-Столин.

Системою внутрішньодіалектних ізоглос у Поліссі виділяється п’ять основних груп говірок: верхньоприп’ятські (вижівсько-стохідські) говірки, верхньоствизькі говірки, овруцькі говірки, середино-будські говірки, посеймські говірки.

Історична інтерпретація кардинальних поліських ізоглос підтверджує, що сучасний діалектний поділ українського Полісся в значній мірі обумовлений давніми племінними східнослов’янськими ареалами. На сьогодні при кафедрі української мови і літератури Глухівського національного педагогічного університету  імені Олекадра Довженка діє науково-дослідна лабораторія  „Проблеми дослідження ареалогії та генези східнополіського діалекту української мови”.

З 17 по 19 березня 2004 року на базі Глухівського державного педагогічного університету спільними зусиллями Інституту української мови НАН України та Глухівського державного педагогічного університету була проведена Міжнародна наукова конференція: „Діалектна лексика: лексикологічний, лексикографічний та лінгвогеографічний аспекти”. До конференції було видано „Атлас лексики тваринництва у поліських діалектах” В.М. Куриленка.

Атлас лексики тваринництва у поліських діалектах (АЛТПД) є регіональним монотематичним атласом, продовженням монографічного дослідження „До ареалогії та стратиграфії північних (поліських) говорів”, у якому було поєднане описове та картографічне представлення матеріалу. Матеріал для АЛТПД зібрано автором за спеціально складеною програмою в 143 пунктах українського Полісся та суміжних територій. Програмою було передбачено запис діалектного матеріалу „від значення до слова” та „від слова до значення”. Відповідно, й картографування матеріалу здійснюється у семасіологічному та ономасіологічному планах. Мережею атласу охоплена поліська територія до кордонів з Республікою Польщею на заході та Росією – на сході, а також до р. Прип’ять у білоруському Поліссі. Південною межею є умовна лінія Володимир-Волинський-Луцьк-Рівне-Житомир-Київ-Ніжин-Ромни-Суми.  Відстань між крайніми пунктами по горизонталі становить приблизно 750, а по вертикалі – 150-180 кілометрів. Таким чином, дослідженням охоплено північне (поліське) наріччя української мови, що, як відомо, включає західно-, середньо- та східнополіський діалекти.

Атлас містить 220 карт: 189 атомарних (140 лексичних, 48 семантичних, 1 фонетична) та 31 зведену карту ізоглос. Значна частина атомарних карт є картами двох (основного та додаткового) рівнів: лексичного і морфологічного, морфологічного та лексичного, лексичного та фонетичного, що уможливило додатково скартографувати ряд фонетичних та морфологічних рис. У роботі представлено матеріали окремих тематичних груп лексики, пов’язаної з архаїчними, життєво важливими поняттями та галузями діяльності: анатомічними, лексикою тваринництва, продуктів харчування, вигуками та звуконаслідувальними словами.

Діалектний матеріал картографується за допомогою геометричних знаків, відмінних для кожного етимологічного гнізда, кожне з яких об’єднує фонетичні, морфологічні та словотворчі варіанти, та за допомогою ізоглос на синтетичних картах.

При виборі прийомів картографування, проведенні ізоглос, інтерпретації ареалів використовувалися методики, розроблені В.М. Жирмунським, М.А. Бородіною, М.І. Толстим.