Нова історія літературної компаративістики в Україні розпочалася з набуттям країною незалежності, коли дана наука була відновлена в правах. Розширення й поглиблення  культурних  і  літературних  взаємин України сприяли актуалізації й активізації компаративних студій. Однак  провідний  вітчизняний  компаративіст Д. Наливайко стверджує, що до останнього часу «в основному українська компа­ративістика все ще залишалася на проблемно-тематичному й теоретико-методологічному рівні перших десятиліть XX ст.», а   С. Росовецький каже про «недостатню розвиненість» вітчизняної компаративістики. Серед завдань сучасного українського порівняльного літературознавства доцільно виділити такі:

1. Дослідження проблем порівняльної типології української літера­тури та поступовий відхід від акцентуації контактно-генетичних зв'язків, тобто вивчення розвитку української літератури в силовому полі бага­товікового регіонального, європейського й світового літпроцесу, який має в основі спільні глибинні закономірності й архетипні структури; її об'єктивного внеску в розробку спільних або подібних проблемно-те­матичних комплексів і художніх парадигм, притаманних їй моментів спільності з іншими літературами (тут варто відзначити, що з цим погля­дом погоджуються не всі науковці: «традиціоналіст» С. Росовецький, приміром,   «справжнє   оновлення   української   компаративістики» пов'язує тільки з поверненням її до генетичних і контактних досліджень.

2. Активізація вивчення таких галузей компаративістики, як літера­тура в системі мистецтв та інших сфер духовно-практичної діяльності й імагологія (зокрема, наукова перевірка й спростування «імагологічних» міфів і стереотипів попередньої доби) (Д. Наливайко).

3. За С. Росовецьким, «...стан нашої компаративістики... вимагає...реконструкції, що матиме два взаємопов'язані аспекти – відродження инаціональних традицій порівняльного літературознавства й фольклори­ стики та «прискорений розвиток» із урахуванням новацій світової ком­паративістики, ігнорованих або принципово відкинутих за радянських часів».

4. Дослідження закономірностей та своєрідностей трансформації традиційних сюжетів, образів і мотивів у різні (зокрема, в перехідні) культурно-історичні періоди; аналіз «неоміфологічних» процесів та явищ міфотворчості в літературі, а також проблем їхньої національної рецепції (формулюємо за А. Нямцу).

У 1994 р. вперше в Україні було створено кафедру компара­тивістики в університеті «Києво-Могилянська академія». Нині діє відділ компаративістики в Інституті літератури ім. Т.Г.Шев­ченка НАН України Д. С. Наливайко); відкрито спецради по захисту дисертацій з дисципліни 10.01.05 – «Порівняльне літературознавство»; створено кафедри компара­тивістики та читаються відповідні академічні курси в окремих ВНЗ країни.

Серед видань сучасних вітчизняних компаративістичних студій особливо виділяються: «Українська література в системі літератур Європи і Америки (ХІХ-ХХ ст.)» (відповідальний редактор Д. С. Наливайко. – К., 1997); «Очима Заходу: Рецепція України в Західній Європі ХІ-ХУШ ст.» Д. С. Наливайка; «Літературний імпресіонізм в Україні та США: (Типологія та національні особливості)» С. М. Пригодія та ін.

Говорячи про спеціальну наукову літературу, слід зазначити, що в 2001 р. в Чернівцях вийшов друком «Лексикон загального та порівняльного літературознавства», який поки не має ана­логів у вітчизняній науці. Велику цінність для українського порівняльного літературознавства мають посібник і моно­графія за редакцією Р. Гром'яка (до речі, у передмові до першого професор Р. Гром'як справедливо вказує на «ледь не аб­солютну відсутність синтезованих праць з літературознавчої ком­паративістики» в сучасній Україні. Нарешті, не можна обійти увагою активне обговорення сучасного стану та перспек­тив розвитку української компаративістики в журналі «Слово і Час» 2002-2003 рр., а також проведення наукових конференцій з актуальних проблем сучасної компаративістики в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (2003, 2005 рр.).

Таким чином, вітчизняна літературна компаративістика нині розвивається досить активно й рівно (в силу національної спе­цифіки для неї не характерна наявна сьогодні у світовому порівняльному літературознавстві «друга криза» його розвитку, постійно підвищуючи свій науково-практич­ний рівень. Маючи незаперечну пріоритетність у сучасному літе­ратурознавстві, вона розширює обрії своїх досліджень і завойо­вує все ширше коло прихильників.

Отже, саме такі  історичні передумови заклали фундамент розвитку і становлення компаративістики як науки.