Iндивiдуальний стиль Ф.Шиллера та його вплив на розвиток української лiтератури - Зарубіжна література - Література - Каталог статей - Наша освіта
Головна » Статті » Література » Зарубіжна література

Iндивiдуальний стиль Ф.Шиллера та його вплив на розвиток української лiтератури

Великий німецький письменник Йоган Христоф Фрідріх Шиллер (1759-1805р.) належить до першорядних драматургів світової літератури. Пафос свободи, гуманізм, непохитна віра в силу людського розуму зробили його улюбленим письменником у різних країнах світу.

Творчість Ф. Шиллера завершує літературу ХVIII століття. На питання про те, до якого художнього напряму належить його художня спадщина, важко відповісти однозначно. Він творив на зламі століть, а в літературі Нового часу, як правило, в такі періоди відбувається перелом. Вибір подальшого шляху, пошук нових світоглядних, ціннісних і художніх орієнтирів. Змінюється проблематика, створюється нова модель світу і нова концепція людини, трансформується система жанрів.

Художній метод Шиллера пов'язаний і з ідейно-насиченим мистецтвом Просвітництва, і з так званим "веймарським класицизмом", яскравим представником якого був Й.-В. Гете, і з романтизмом, що народжувався в Німеччині в другій половині 90-х рр.

Деякі вчені відносять творчість Шиллера до романтизму. Неодноразово підкреслюється "романтичність" його світосприйняття, створених ним героїв – самотність борців проти неприхильного і жорстокого світу, навіть зовнішнього обличчя поета. Але  "романтичність", що асоціюється з пафосністю, піднесеністю, глибиною почуттів, трагедійністю світовідчуття, - і "романтизм" як художній напрям, що склався історично, усвідомив себе і визначився в основних своїх світоглядних та естетичних позиціях, не слід ототожнювати.

Ставлення Шиллера до романтизму було досить суперечливим. Він недовірливо сприймав творчість представників нового напряму, праці ранніх романтиків видавалися йому сумбурними, позбавленими ясності й чіткості – тобто рис, які він, закоханий в античність, так високо цінував. Разом з тим певними гранями своїх творів він зближується з романтичною ідеологією. Риси романтизму простежуються у драматургії та поезії Шиллера. Особливо це характерно для пізньої його лірики: наприклад, у таких віршах, як "Початок нового століття" (1801р.), "Мандрівник" (1803р.) автор сприймає життя в дусі романтиків – як дисгармонійне, трагічно суперечливе, сповнене болючих контрастів.

Романтичні елементи можна знайти і в ранній творчості Шиллера: в його п’єсах звучать типово романтичні мотиви розладу людини з суспільством, протиставляються ідеал і дійсність, мрія і реальне життя, з'являється новий тип героя – особистість чужа "впорядкованому суспільству", яка протестує проти звичного "ходу речей" і намагається його змінити (Карл Моор у "Розбійниках", Фердінанд у "Підступності і коханні").Але твори Шиллера, в яких відбилися ідеї штюрмерства, не слід відносити до раннього німецького романтизму, скоріше це – передромантизм, що лише накреслює риси майбутнього романтичного напряму, що владно захопив у першій половині ХІХ ст. більшість європейських літератур.

         Ф. Шиллер був не тільки видатним драматургом і поетом, а й теоретиком мистецтва. Йому належить цілісна естетична концепція, в якій знайшли відображення ідеї Просвітництва.

 Розпочавши свою художню і теоретичну діяльність як прихильник "Бурі й натиску", Шиллер виступив із гнівним осудженням феодальних порядків у тогочасній Німеччині. У драмі "Розбійники" (1781р.), "Заколот Фіаско в Генуї" (1783р.), "Підступність і кохання" (1784р.) він порушив питання про буржуазно-демократичне перетворення суспільства, боротьбу проти рабства і насильства. До цього періоду належать дві теоретичні праці митця, в яких викладено його естетична теорія театру, - "Про сучасний німецький театр" (1782р.) і "Театр як моральний заклад" (1784р.). Художник розглядав театр як засіб пропаганди передових ідей, як дієву форму боротьби з пороком і вадами суспільства, із ворогами істини й справедливості. На його думку, "театр є школою практичної мудрості, путівником у громадському житті, це певний ключ до прихованого входу в людську душу". Театр, з погляду Шиллера, має виховувати смаки, стримувати руйнівну енергію, викликати до життя піднесені почуття.

Як і Лессінг, Шиллер виступає проти класицизму. Він вважав, що в театрі слід показувати "живу людину", а не "крижаних спостерігачів своїх пристрастей", "педантів своїх почуттів". У дусі "штюрмерів" художник обстоював принципи вільного виявлення творчого генія, заперечував раціоналізм та жанрову ієрархію в мистецтві.

У "Філософських листах" Шиллер виклав свою ідеалістичну концепцію дійсності. Всесвіт, з його точки зору, є втіленням задуму Бога. Досконалість матерії він вважав виявом досконалості духу. Тому великого значення митець надавав духовним засадам світу, особливо любові, яка, за його словами, веде людство до богоподібності.

В естетичній теорії Шиллера наголошується на виключній ролі античності в духовному вихованні людства. У вірші "Боги Греції" (1788р.) звучить думка про ворожість сучасного поетові світу красі, що не живе у "смертному світі". Вірш "Художник" є натхненним гімном мистецтв, в якому поєднуються істина і добро. Мистецтво, за Шиллером, здатне облагородити душу людини, вселити в людські серця "радість і любов" і таким чином духовно змінити світ.

Письменник спершу захоплено вітав Велику Французьку революцію, але згодом оцінив її як аморальну подію, що порушила усталені суспільні норми, і як антиестетичне явище, оскільки вона зруйнувала гармонію людини і природи, весь хід історії. Революційній диктатурі Шиллер протиставляв ідею духовного перетворення людини шляхом її гармонійного розвитку, в якому він велику роль відводить античності. У другий, "класичний", період творчості Шиллера формуються засади його ідеалістичної естетичної програми, викладеної у працях "Про причини насолоди, яку надають трагічні предмети" (1792р.), "Про трагічне в мистецтві" (1792р.), "Про грацію і гідність" (1793р.), "Листи про естетичне виховання людини" (1793 – 1795рр.), "Про наївно і сентиментальну поезію" (1795р.).

У своїх філософських поглядах Шиллер спирався на ідеалізм Канта, але висував і власні ідеї. Суворому аскетизму Канта він протиставив ідею гармонійної особистості, що має "грацію" і "красу" в душі. Шиллер шукав нереволюційних, мирних шляхів перетворення суспільства, і його естетична концепція є відображенням цих пошуків.

Письменник неодноразово писав про зруйнування гармонії в суспільстві і в людському характері: "Сама культура завдала новому людству цей удар". Наслідком цього він вважав знедуховлення дійсності людства, загальну роз'єднаність: "Тепер стали відчуженими держава і церква, закони і мораль, насолода відділитися від роботи, засоби від цілі, зусилля від винагороди". На думку митця, треба відновити порушену цілісність, повернути гармонію людству. За його словами, таке здатне зробити лише естетичне виховання: "Через красу шлях веде до свободи", "Краса має вивести людей з цього хаосу". Він доходить висновку, що тільки краса може зробити людину "розумною", зробивши її спочатку "естетичною".

Важливим для розвитку теорії літератури були думки про відповідність між формою і змістом твору, про відмінність між епосом, лірикою, драмою, про пафос літератури (сатиричний, елегійний, ідилічний).

Ким тільки не вважали Ф. Шиллера : "великим і геніальним поетом" (так говорив про нього поет Гельдерлін), "самым плодотворным умом из тех, что вообще существуют" (Вільгельм фон Гумбальдт), людиною "справжньою, доброю, прекрасною" (Гете), "апофеозом мистецтва" (Томас Манн).

Ранній успіх Шиллера породив цікавість і заздрість навіть серед сучасників. Одного із таких людей звали Гете: його нервував юний колега і конкурент, чиї "Розбійники" викликали " відразу". Ніхто інший як автор "Вертера", який десять років тому призвів до подібної популярності, злякався такого розголосу в країні. Якщо Гете прагнув вразити уяву, зворушити фантазію читача, то Шиллер намагався спонукати до роздумів, зачепити моральні почуття людини. Він прагнув зрозуміти, у чому полягає таємниця Всесвіту і людини.

Відомий автор Крістоф Мартін Віланд ніяк не міг зрозуміти "странного помешательства вокруг новоиспеченного гения, которым объят Неккар".

Усі численні й різноманітні твори Шиллера – ліричні, драматичні, праці з історії, з естетики – відзначаються чітким ідейним спрямуванням. У них розкриваються величезні духовні можливості людини, її свободолюбивість, гуманність, сила думки і волі, здатність до самозречення й героїзму. Водночас автор оголює історичні суперечності між ідеалом свободи і реальним станом речей, показує дисгармонійність дійсності, конфлікти між особистістю  і суспільством.

Досвід Французької революції допоміг Шиллеру зрозуміти, що незалежність країни здобути непросто. Свобода, рівність і братерство, котрі так упевнено обіцяли просвітителі, виявилися поки що ілюзією. Але поет ніколи не поступався своїми високими ідеалами і стверджував їх кожним рядком, що виходить з-під його пера.

Хоч би до якого драматичного конфлікту, до якої б трагічної сторінки німецької чи всесвітньої історії Шиллер звертався, його серце завжди на боці гноблених, на боці борців за їхнє розкріпачення, на боці справедливості.

Художня спадщина Шиллера чинила серйозний вплив на розвиток українського письменства, про що, зокрема, свідчать багаточисленні згадки в критичних нарисах, статтях, оглядах тогочасних українських критиків і письменників. Його оцінюють як майстра художнього слова, який відкривав нові незвідані горизонти для європейської словесності, в тому числі і для української літератури.

Неодноразово цитував і звертався до Шиллера Пантелеймон Куліш, який ставив його за значенням поряд із Данте, Петраркою, Гете, Пушкіним і Міцкевичем.

Письменники Західної України, які були тісніше пов’язані з німецькою культурною традицією, перенесли на український ґрунт чимало художніх принципів, характерних для німецької літератури, зокрема тих що склалися у творчості Шиллера.

Творча спадщина видатного німецького просвітителя не обійшла стороною українську літературу, справивши на неї далеко не однозначний вплив і привнісши в художній процес в Україні обрії в осмисленні людини і світу. Природно, що інтерес до Шиллера не згасав в українській естетичній і художній думці протягом тривалого часу. Ще Іван Франко із захопленням писав про Шиллера як про митця, якого вирізняє "огнистий" гуманізм і людяність.

Категорія: Зарубіжна література | Додав: damar (26.08.2012)
Переглядів: 3421 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]