Проблема співвідношення і взаємозв'язку мови, культури і етносу  є міждисциплінарною  проблемою,  вирішення  якої  можливо  тільки спільними  зусиллями декількох наук, а саме філософії, соціології, культурології, стилістики, лінгвістики, етнолінгвістики і лінгвокультурології.

Усе мовознавство «пронизане  культурно-історичним  змістом,  оскільки його предметом є мова, яка є умовою, основою і продуктом культури». У зв'язку з цим  у кінці  XX  століття учені потрапили в безвихідне становище, адже в науці про людину не було місця найголовнішому – культурі. Оскільки в більшості випадків людина має справу  не  з самим світом, а з його репрезентаціями, то  світ  постає  перед  нами  крізь призму культури і мови народу. Найбільші  філософи XX століття П.А.Флоренський, Л.Вітгенштейн, Н. Бор і багато інших відводили центральне місце в своїх концепціях мові. М.Хайдеггер вважав саме мову первинним «будинком буття» людини, оскільки мова не тільки відображає, але і створює ту реальність, у якій живе людина.

На початку XX століття виникла австрійська школа «Слова і  мовлення»,  яка спрямувала проблему «Мова і культура» на шлях конкретного вивчення  складових компонентів мова і культури і продемонструвала важливість культурологічного підходу в багатьох областях мовознавства. Ідею нерозривності і єдності мови й культури  підтримували багато вчених. Отже, проблема взаємозв'язку мови і культури не нова. Культуру почали розглядати не просто як суміжну з лінгвістикою науку, а як феномен, без глибокого аналізу якого не «можна осягнути таємниці людини, таємниці мови і тексту».

І тому в лінгвістиці  кінця XX століття стало можливим  прийняття такого  постулату: мова найтісніше пов'язана з культурою; вона зароджується в ній, розвивається в ній і виражає її. На основі цієї ідеї виникла нова наука –  лінгвокультурології. Цю науку можна вважати самостійним напрямом  лінгвістики,  який  сформувався  в  90-х роках XX століття.

Термін «лінгвокультурології» з'явився в останнє десятиліття у зв'язку з роботами членів фразеологічної школи, яку очолювала В.Н.Телія.

«Лінгвокультурологія - це галузь лінгвістики, що виникла на стику лінгвістики і культурології, і яка досліджує прояви народної культури, що відбилися і закріпилися в мові». Це порівняно молода філологічна дисципліна синтезуючого типу, яка  розглядає мову як втілення культури.

Із вище зазначених визначень можна зробити висновок, що предметом  лінгвокультурології є вивчення культурної семантики мовних знаків, які  формуються у процесі взаємодії двох різних кодів, а саме мови і культури.

Виникнення і розвиток лінгвокультурології у нашій  країні  пов'язано з   «переважанням лінгвокультурологічного підходу при викладанні іноземних мов».

Лінгвокультурологія в своєму розвитку проходить  два  періоди:  перший період – це період тільки передумов розвитку науки; другий період  –  це період   становлення лінгвокультурології як самостійної науки. У зв'язку з тим, що ця наука стрімко розвивається,  можна виокремити третій період - період, на порозі якого ми зараз знаходимося, - поява фундаментальної міждисциплінарної  науки  – лінгвокультурології.

На сьогодні в лінгвокультурології виокремилося декілька напрямів:

-  лінгвокультурологія окремої соціальної групи, етносу, яка досліджує

   конкретну лінгвокультурну ситуацію;

- діахронічна лінгвокультурологія, яка  вивчає зміни лінгвокультурного

   стану етносу в певний період часу;

- порівняльна лінгвокультурологія, яка досліджує лінгво-культурні

   особливості різних етносів;

- порівняльна лінгвокультурологія, яка досліджує особливості менталітету

  певного етносу з позиції носіїв мови і культури;

-  лінгвокультурна  лексикографія, яка займається складанням

   лінгвокраїнознавчих словників.

Лінгвокультурологія як самостійна наука повинна вирішувати свої специфічні завдання і при цьому дати відповідь на ряд запитань, які  можна сформулювати таким чином:

1. Як культура впливає на формування мовних концептів?;

2. До якої частини  мовного знака  належать «культурні цінності»?;

3.Чи усвідомлюються ці цінності тим, хто говорить і тим, хто слухає і як вони впливають на формування національно мовної картини світу?;

4. Чи існує в реальності культурно мовна компетенція носія мови?

5. Що представляє собою концептосфера (сукупність основних концептів певної культури) і дискурси культури?;

6. Як систематизувати основні поняття цієї науки?

Наведений вище список завдань є недостатнім, оскільки під час їх вирішення з'явиться  новий. Сьогодні вже неможливо працювати в лінгвістиці, вдаючи, ніби лінгвокультурології не існує. Лінгвокультурологію не можна ігнорувати, оскільки існують деякі речі у житті нації, які можна пояснити лише культурними чинниками. Для того, щоб вивчати таке явище, як  лінгвокультурологія, слід знати всі методи дослідження.

Методи лінгвокультурології - це сукупність аналітичних прийомів, операцій і процесів, які слід  використовувати під час аналізу взаємозв'язку мови і культури. Кожен окремо взятий метод наукового дослідження має свої рамки  застосування. Мова і культура багатоаспектні, тому для того, щоб пізнати їх  природу, функції, походження використання  одного методу  недостатнє. Тому  і  існує цілий ряд методів.

У лінгвокультурології можна використовувати «лінгвістичні, культурологічні й соціологічні методи, методи польової етнографії (опис, класифікація, метод пережитків та ін.), відкриті інтерв'ю, метод лінгвістичної реконструкції культури; можна досліджувати матеріал за допомогою традиційних методів етнографії, так і прийомами експериментально-когнітивної  лінгвістики, де найважливішим джерелом матеріалу виступають носії певної мови (інформанти)». Ці методи у своїй взаємодії дозволяють  лінгвокультурології досліджувати свій складний об'єкт - взаємодію мови і культури.

Маслова В.Л. пропонує також ураховувати психосоціокультурологічний аспект і широко використовувати готові тексти різних типів, оскільки культурна інформація,  що міститься  в мовних одиницях, має переважно прихований за їх власне мовним значенням характер. Залучення людини до культури відбувається шляхом «привласнення» ним текстів певної мови. Будучи незначним елементом світу, текст, а саме книга, «вбирає в себе світ, стає цим світом, заміщує собою весь світ для читача». Тому аналіз  текстів є дуже важливим; при цьому застосовуються  найрізноманітніші методи і прийоми дослідження.

Розрізняють об'єкт і предмет дослідження. Під об'єктом дослідження розуміють певну область дійсності, що є сукупністю взаємопов'язаних     процесів та явищ. Об'єктом лінгвокультурології є дослідження взаємодії мови,  яка є «носієм» культурної інформації, культури з її усталеними принципами, і людини, яка створює цю культуру, використовуючи мову. Об'єкт розташовується на «стику» декількох наук, таких як лінгвістика і культурологія, етнографія і  психолінгвістика. Предметом дослідження є деяка частина об'єкту, яка має специфічні характеристики, процеси і параметри. Предметом дослідження цієї  науки є одиниці мови, такі як лексика, міфологізовані мовні одиниці (обряди і повір'я, ритуали і звичаї, закріплені в мові), фразеологізми;  еталони, стереотипи, символи; метафори і образи мови; мовна поведінка; елементи  мовного етикету. Таким чином, лінгвокультурологія досліджує живі комунікативні процеси, а саме зв'язок мовних елементів із культурою і  менталітетом народу, тобто його  масовою свідомістю, традиціями, звичаями   тощо.

Отже, лінгвокультурологія - це «гуманітарна дисципліна, що вивчає втілену в живу національну мову і яка проявляє себе в мовних процесах через матеріальну і духовну культуру». Вона дозволяє з’ясувати і пояснити здійснення однієї з фундаментальних функцій мови - бути знаряддям творення, розвитку, збереження і передачі культури рідного народу. Її мета: вивчити способи, якими мова втілює в своїх одиницях, зберігає і виявляє культуру. Лінгвокультурологія як спеціальна область науки дала поштовх виникненню багатьох понять: лінгвокультурема, мова культури, культурний текст, контекст культури,  субкультура, лінгвокультурна парадигма,  культурна  універсалія, культурна компетенція, культурне спадкоємство, культурні традиції, культурний процес, культурні установки, культурні концепти і багато інших. Одним із найбільш важливих понять для цієї науки є поняття «концепт», бо за допомогою цього поняття може бути представлена культурна інформація. Докладніше  поняття  «концепт»  буде  розглянуто  в  наступному параграфі.

У результаті всього сказаного вище можна зробити висновок про те, що лінгвокультурологія – це молода наука, що виникла на стику лінгвістики і культурології і вивчає взаємозв'язки мови і культури. Вона використовує як традиційні методи вихідних дисциплін, так і нові,  створені в процесі становлення самої лінгвокультурології.  Однією з основних одиниць вивчення лінгвокультурології  є концепт.